Олена Ольшанська: «Даруй моїм мріям надію на зліт»

У Запоріжжі, в обласній бібліотеці для юнацтва, після гучної презентації на найбільшому книжковому форумі у   столиці – VI Міжнародному фестивалі «Книжковий арсенал», молода  запорізька поетеса Олена Ольшанська  представила свою збірку «Перепрошивка». 

Олена – вимушена переселенка із Луганської області. Але запоріжці вже по праву вважають її своєю землячкою, бо за ті два роки, що дівчина живе і веде активну громадську роботу в нашому обласному центрі, саме тут  розкрився її видатний поетичний талант. У 2015 році стала переможцем Всеукраїнського конкурсу поезії та авторської пісні «Хортицькі дзвони» імені Марини Брацило.

– Я народилася та виросла на Донбасі. У 2014 році мені, як і тисячам людей, довелося покинути свій дім і все, що люблю, та переїхати до іншого міста. Довелося змінити свій світогляд – певним чином його «перепрошити», зуміти по-новому подивитися на цей світ і по-новому полюбити життя, – розповіла поетеса. – Вірші та каліграми, що були створені протягом першого року мого життя у Запоріжжі, увійшли до збірки «Перепрошивка». Книжка видана у видавництві «Букрек» за сприяння Асоціації ділових жінок Буковини.

Ця тендітна красуня у власних віршах про себе і про своїх товаришів по нещастю створила дуже влучний образ переселенців  – «…моя мила донбаська пташка із поламаними крильми…».

– Скільки нас таких – птахів без гнізд – тих, хто поспіхом вночі пакував валізи під звуки обстрілів, аби зранку поїхати, може й назавжди, з рідного дому? Як це – розпочинати нове життя без жодного шансу на повернення? Де взяти сили, аби не впасти духом, не зламатися, а й йти далі?- замислюється над цими питаннями дівчина. – Єдиний вихід – це «перепрошити» свій світогляд на новий лад. Щодня силоміць витягати себе за волосся з тенет зневіри. Чіплятися за кожну, бодай найменшу краплинку радості. Дивитися на прекрасний світ навколо і врешті знову полюбити життя. Полюбити так, неначе вперше. Тоді донбаська пташка із поламаними крилами знову навчиться літати. Тоді гострий, мов голка, біль врешті вгамується. З цупкої нитки Надії, Віри й Любові зав’яжеться міцний вузлик жаги до життя. От тільки шов залишиться на серці назавжди…

Але вона плекає потужну віру, що  невдовзі « … відболить, я усе забуду і по-справжньому заживу…», і вселяє її у всіх, кого зустрічає на своєму шляху.

– Коли я відчуваю, що приходять якісь віршовані  рядки, відразу сама розумію, що для мене втрачають актуальність всі інші справи, які я планувала.  Я просто сідаю і пишу. Адже якщо зараз не запишу, воно просто піде. Мені ніщо не зможуть замінити те внутрішнє горіння, яке  мені потрібне  для творчості, – поділилася особистим Олена.

У Запоріжжі дівчина веде  активну діяльність. Окрім того, що  працює в бібліотеці, веде безкоштовні курси української мови. Має власний творчий проект  «Літературна штольня», в рамках якого допомагає  розвиватися молодими запорізькими поетами і прозаїками. Вони регулярно збираються разом,   читають свої твори, твори улюблених авторів і разом працюють над новими текстами. 

-Зокрема, проводимо  творчий експеримент «півгодини на шедевр»: наосліп вибираємо одну тему і  за 30 хвилин пишемо тексти. Це такий тренажерний зал для мозку, – пояснює Олена.

 Багато текстів, які були написані в форматі такого експерименту, потім  редагували і декламували на заходах. Зараз група під керівництвом Олени Ольшанської  працює над проектом «Понаїхали». У віршах, які були включені в цей проект, автори спробували показати Запоріжжя з погляду приїжджої людини, таким, яким вона бачить це місто  і що відчуває до нього.

Курси української мови, які  Олена веде вже другий рік поспіль, дуже популярні. Нині працюють чотири групи- близько 100 учасників. У заняттях беруть участь люди вікової категорії  від 17 до 75 років. На навчання йдуть цілими родинами. За професіями теж люди дуже різні: студенти, фармацевти, програмісти, екологи, активісти.

–   Наші слухачі роблять великі успіхи, -радіє дівчина.-  Я їм раджу хоча б один день на тиждень зробити україномовним і сприймати це як гру, так простіше вивчати мову. На перших заняттях ми говоримо про мотивації, причини, чому вони прийшли вивчати українську мову. І в кожній групі знаходяться люди, які кажуть: це тому, що я українець, це моя громадянська позиція. Старше покоління стало приходити, бо діти і внуки, які вчать в школі українську, просять: «Бабуся, говори зі мною українською мовою». І вони приходять до нас на курси. Добре, що це виходить від молодшого підростаючого покоління. Від дітей йде імпульс для дорослих. Зазвичай, коли у нас курси закінчуються, ніхто не хоче розходитися. Тому, на літо плануємо розмовний клуб української мови «КУМ». Де буде дружнє спілкування, і головне, українською мовою. Відчуваю, запоріжці прагнуть україномовного середовища.

Олена за фахом викладач української мови і літератури. Отримала свою професію у Луганському університеті.

 А вчителькою мріяла бути з дитинства. І тепер щаслива від того, що її дитяча мрія втілилася у життя. 

На презентацію доньчиної віршованої збірки до Запоріжжя приїхала мама поетеси – Лариса Олексіївна Ольшанська. Саме їй завдячує Олена своїм поетичним талантом, бо мам була першої в її житті, хто навчила римувати рядочки.

-Гордість за доню переповнює моє серце, -поділилася особистим  Лариса Олексіївна. – Адже я так люблю її. Сподіваюсь, що Україна відродиться, звільниться від окупації і ми знову будемо разом.

Оптимізмом сповнена і віршована збірка Олени. Своїм закликом «…даруй моїм мріям надію на зліт…» вона спонукає читачів бути певними, що все в нашій країні і у житті кожного з нас ще буде добре.

Олександра Воронцова