Присвячені рятувати

У день професійного свята медичних працівників кожному з нас є, кого вшанувати. Адже  до медиків звертаємося по допомогу,  коли  у самих щось болить, або захворіла дитина, чи старшим членам сім’ї потрібна поміч. Трапляється, що  маємо нарікання, мовляв, не так рятували, не те прописали, не таку увагу приділили. І все ж, саме лікарі та медичні сестрички для кожного з нас хоч би раз  у житті, а все ж стають  тими янголами, що повертають  віру і  вселяють  надію.

Люди у білих халатах присвячують себе   шляхетній справі – рятувати життя. І у переддень їх професійного свята  хочеться згадувати  саме тих, хто у повній  мірі відповідає своєму високому покликанню.

Медична династія Луценко. Кілька поколінь медичних працівників з цього роду впродовж десятиліть з честю виконують свою шляхетну місію. 

Родоначальником медичної династії став Степан Митрофанович Луценко. Його по праву вважають засновником Запорізької школи  хірургії і шанують як визначного діяча у цій галузі. Адже  у далекому 1966-ому році, коли на базі фармацевтичного вишу у Запоріжжі народжувався нині прославлений  медичний інститут, саме  Степану Митрофановичу,  тоді вже доктору медичних наук, керівнику кафедри факультетської хірургії  Гродненського медичного інституту, випало формувати нову клінічну  кафедру хірургії у нашому обласному центрі. За 34 роки, що цей видатний лікар очолював кафедру у Запорізькому меді, він викохав сотні  прекрасних фахівців і залишив визначну наукову спадщину. 

«Усвідомлення того, що  ти особисто,  твої вміння та навички потрібні людям,  приносить величезне задоволення від заняття своєю професією, надає поштовх для подальших звершень, – написав  Степан Митрофанович у  своїй книзі «Спогади професора -хірурга».- Ніщо не надихає так, як затребуваність. На своєму життєвому шляху я завжди цього прагнув».

Нажаль, ця прекрасна людина і видатний лікар вже залишив цей світ. Але його справу продовжують  нащадки. Двох чудових донечок – Наталю і Ніну йому подарувала улюблена дружина Галина Євгеніївна. Професор акушер-гінеколог, вона очолювала відповідну  кафедру   у Запорізькому медінституті і працювала у 5-ому пологовому будинку. Чимало запоріжців з’явилися на світ саме завдяки її зусиллям. І чимало фахівців-акушерів народилося саме за її безпосереднього сприяння.

Тож і не дивно, що  у родині лікарів, відданих своїй справі, й дівчата обрали саме лікарську долю. Старша Наталя  пішла по материним слідам – стала акушером-гінекологом. Сьогодні професор Наталя Степанівна Луценко очолює  кафедру  у Запорізькій медичній академії післядипломної освіти. 

А молодшенька – Ніна –  стала офтальмологом. Доктор медичних наук, професор кафедри  очних хвороб  Запорізької медичної академії післядипломної освіти, головний офтальмолог  департаменту охорони здоров’я Запорізької ОДА, Ніна Степанівна Луценко сьогодні завідує відділенням мікрохірургії ока Запорізької обласної клінічної лікарні.  

– У нашому домі був особливий мікроклімат, – згадує Ніна Степанівна. –  Батьки жваво обговорювали свої професійні справи, ділилися своїми тривогами, раділи фаховим  здобуткам. Нам все це  було цікаво і зрозуміло. Траплялося, когось із батьків просто посеред ночі викликали на термінову операцію. Вони збирались швидко, наче віськовики, без нарікань і обговорень мчали рятувати чиїсь життя. Частенько бувала у батька на роботі.  Пам’ятаю, у нього  в кабінеті був муляж серця, бо він, до речі, одним і перших в країні, почав робити операції на серці.  Я з дитинства не уявляла себе в жодній іншій професії, окрім медицини. Навіть ігри наші були тільки у лікаря.  Також ми усвідомили, що лікаря зрозуміє тільки лікар. Тож  долю свою пов’язали з медиками. 

Тому й не дивно, що дівчата обрали собі відповідних супутників.  Чоловік Наталі – хірург, професор, завідуючий кафедрою хірургії і проктології  ЗМАПО Микола Миколайович Милиця. Їх син  Костянтин – також хірург, вже кандидат медичних наук, докторська у нього – практично на виході. І батько, і син працюють у Запорізькій міській лікарні №9.Маленька онука Анюткака, дівчинці  ще тільки 3 рочки, вочевидь також буде лікарем. Хоча у цій родині  дітлахів заведено не примушувати, а надихати, тобто всебічно розвивати і надавати можливість самим обирати свою долю.

З медициною пов’язала своє життя і донька Ніни Степанівни – Євгенія. Дівчина  успішно завершила навчання на 6-ому курсі Запорізького державного медичного університету за фахом акушер-гінеколог.  Її батько – Микола Поляков – відомий у Запоріжжі хірург-трансплантолог, нині працює у Харкові.

Якщо порахувати, скільки людей порятувала  ця династія за довгі роки самовідданої роботи, результат буде просто приголомшливим. Одна тільки  Ніна Степанівна з 2000-го року, коли почала свою хірургічну практику, провела щонайменше  понад 6 тисяч оперативних офтальмологічних втручань. Тож стільки людей завдячують їй тим, що можуть бачити світ у всіх його  найяскравіших фарбах. 

– Й досі пам’ятаю батькові настанови, – говорить Ніна Степанівна.- Він любив повторювати: «Потрібно  багато вчитися для того, щоб значи хоч трошки».  І заохочував нас особистим прикладом. Навіть у відпустку, на відпочинок  вони з мамою завжди брали  із собою фахову літературу, постійно підвищували свої знання. До речі, не тільки фахові. Батько вважав, що лікар має бути всебічно розвиненою і високо освіченою особистістю.  Тому не гребував читати  тлумачний словник – з’ясовував значення слів, бо був переконаний, що слова варто застосовувати лишень тоді, коли певен їх змісту. 

Наслідуючи батькових настанов, Ніна Степанівна, навіть здобувши найвищий науковий ступінь доктора медичних наук, продовжує працювати над  підвищенням свого фахового рівня. За останні роки брала участь в роботі: ХХХ конгрессу  Європейського суспільства катарактальних та рефракційних хірургів, Мілан, Італія, 2012 р, Х конгресу Європейського глаукомного суспільства, Копенгаген, Данія, 2012 р, ХХХІ  конгрессу  Європейського суспільства катарактальних та рефракційних хірургів,  Амстердам, Нідерланди, 2013, Європейського суспільства офтальмологів, Копенгаген, Данія, 2013 р, ХІІІ з’їзду офтальмологів України,  Одеса, Україна, 2014р, ХІІІ науково-практичної конференції офтальмологів «Современные технологии катарактальной и рефракционной хирургии», Москва, 2012, Науково-практичної конференції «Новітня офтальмологія та сучасні можливості діагностики та лікування очної патології», Київ, 2013, ХХХІII конгрессу  Європейського суспільства катарактальних та рефракційних хірургів,  Барселона, Іспанія, 2015р.

Бере активну участь й в організації та проведенні семінарів, конференцій, засідань наукового товариства для лікарів офтальмологів Запорізької області та інших областей України.

Вона активно впроваджую в практику нові методи діагностики та лікування очних захворювань, методи диференційної діагностики різних клінічних типів первинної глаукоми, визначає  тактику консервативного та оперативного лікування, виконує патогенетично обґрунтовані антиглаукоматозні операції (непроникаюча глибока склеректомія, сінусотрабекулоірідектомія, імплантація ксенопластового дренажу, імплантація дренажу EX-PRESS, задня склеректомія та ін.). 

За останні  роки нею  впроваджено: пульс-терапія кортикостероїдами для лікування активної форми ендокринної офтальмопатію, інтравітреальне введення анти-VEGF препаратів для лікування кистозного макулярного набряку при діабеті, тромбозах судин сітківки, сучасні методи діагностики патології очного дня (оптична когерентна томографія, флуоресцентна ангіографія сітківки) для визначення тактики лікування, лазерні методи лікування патології очного дна, лазерні методи лікування глаукоми,  використання пристроїв для фіксації капсульного міхура при факоемульсифікації катаракти ( капсульне кільце,  капсульний фіксатор), імплантація торічних інтраокулярних лінз для корекції астигматизму, імплантація мультифокальних ІОЛ для корекції пресбіопії, використання різних видів дренажів при хірургічному лікуванні глаукоми (ксенопластові, EX-PRESS). 

За  своїми напрацюваннями Ніна Степанівна зробила доповіді  на Європейському конгресі катарактальних та рефракційних хірургів, Амстердам (Нідерланди), 2013ому Міжнародний глаукомному конгресі, Ніца (Франція),2014, Європейському конгресі катарактальних та рефракційних хірургів, Барселона (Іспанія), 2015, Європейському конгресі « Протилежності в офтальмології», Варшава (Польша), 2016. Загалом  має більш ніж 160 друкованих наукових  робіт в центральних журналах, матеріалах симпозіумів та конференцій.

Внесок родини лікарів Луценко у розбудову галузі охорони здоров’я запорізької громади був високо оцінений. «За сумлінне батьківство, сумлінне виховання дітей, забезпечення умов для всебічного їх розвитку та з нагоди Дня матері і Дня сім’ї» родина була удостоєна високої відзнаки – Почесної грамоти Запорізької обласної державної адміністрації. 

– Служіння людям – медицина – потребує  самовідданої праці. Почасти на шкоду особистому життю. Тож прийдешнім поколінням медичних працівників можу порадити: складайте сім’ї з тими, хто вас розуміє, – дає  життєву  настанову своїм молодим колегам професор Ніна Луценко. – Та найголовніше у нашій професії – жагуче бажання нести людям добро, а також прагнення постійно вчитися, опановувати нові фахові висоти.

На фото:

– Профессор-офтальмолог Ніна Луценко

– Покоління медиків:  випускниця Запорізького медуніверситетуЕвгенія із  3-річною племінницею Аннею на руках, професор-офтальмолог Ніна Луценко, професор акушер-гінеколог Наталія Луценко і їх мати професор акушер-гінеколог Галина Луценко. 

Олександра Воронцова