Шляхи ведуть до… модульного містечка у Запоріжжі

Чужих, зовсім різних людей нині  поєднує спільна адреса: Запоріжжя, вулиця Стешенка, 18. Модульне містечко, збудоване коштом німецьких фундацій видніється  на околиці обласного центру.

Воно  для багатьох переселенців з Донбасу – другий шанс на початок нового життя, сподіваються  щасливого і спокійного. Щоб дізнатись, як сьогодні тут живуть люди, що вирвалися із пекла військового конфлікту на сході України,  журналісти «Запорізької правди» в рамках проекту «Голос місцевих ЗМІ» за підтримки IRMI (International Institute for regional Information) завітали до них у гості.
-Наше містечко вже існує близько 1,5 року, нині тут проживає близько 360 осіб. Чи роблять ці сірі контейнери  людей більш щасливими? В кожного, звичайно, індивідуальна думка про модульне містечко та життя в ньому. Кожному не догодиш.  Але ми тут завжди готові їм допомогти, підтримати,- зазначає адміністратор  Анжела Недопєкіна.
-Різні люди тут живуть, дуже різні. Деякі приїжджають, селяться, отримують соцвиплати від держави, не працюючи в цей час. Є такі, що й з майном модульного містечка зникають. Однак не можна судити всіх за поганими одиничними прикладами. У нас багато матерів з дітьми, тому тут завжди весело та тепло на душі. Ми тут вже близько року, у Донецьку жили біля аеропорту. Донька забрала мене сюди після інсульту…Тимчасово мешкаємо тут. Болить душа, хочемо додому: тут добре, але вдома звичайно ж краще. Останнім часом замислюємось повернутись додому,- розповідає Наталія  Миколаївна Львова.
-Згодна, містечко в нас гарне. Зараз спокійніше, бо новий адміністратор Анжела Недопєкіна навела у прямому значенні порядок. Раніше тут був реальний  безлад. У мене синочок, було страшно відпускати грати з іншими дітлахами, бо деякі недобросовісні сусіди, які на той час мешкали, добряче  випивали, тут були бійки, погрози…Жах! Зараз ми, матусі, з легкістю можемо відпустити дітей грати. Єдине, хотілося б, щоб поклали плитку, бо складно ходити. Наша сім’я вдячна за другий шанс на спокійне життя. Ми не вважаємо, що хтось нам щось повинен зробити, не чекаємо від інший дій, а влаштовуємо своє житло самостійно: запах квітів за вікном, посмішка рідної людини- моменти, які потрібно берегти – додала донька Наталії Миколаївни Людмила.
Авторці цих рядків пощастило зустріти тут  напрочуд талановиту людину. Микола Мухаметов працював у шахті. Тепер разом з дружиною Беллою  проживають у модульному містечку.  Чоловік власноруч вишиває бісером та майструє сірникові церкви.
-Моя дружина- моя найкраща втіха. Ще з молодості завжди ношу її фото з собою,- з посмішкою наголосив Микола Абдулович.
Багато хто з нинішніх  насельників містечка  вже вважає його своїм домом, бо знає, що на Донбасі  чекає розбомблена домівка, побите скло та знищені  кулеметним обстрілом мрії на майбутнє. Втім, підтверджують самі переселенці, нова оселя у модульному містечку стане домівкою лише тоді, коли самі вони докладуть  для цього власних зусиль.

Анастасія Шевченко