Тема номера: Реформа виборчої системи

Тема номера: Реформа виборчої системи

Прагнеш бути впливовим – обирай свідомо

Олександра Воронцова

Відбувши на канікули, народні обранці перетнули екватор свого терміну перебування у Верховній Раді, який їм відміряв носій суверенітету і єдине джерело влади в Україні – народ. Та нажаль, за майже два з половиною роки роботи Верховної Ради восьмого скликання депутати не виконали одну з головних своїх обіцянок – змінити виборчу систему. Засилля «вічних» мажоритарників, сумнівні бізнесмени з корупційним минулим та нестабільна коаліція у парламенті гальмують реформування країни. Аналогічну картину спостерігаємо і в регіонах на рівні місцевої влади.

19091

Маємо те – що маємо

Дві третини українців, а точніше 63% з опитаних, незадоволені своїм впливом на місцеву владу. Водночас 51% українців зізналися в тому, що не готові докладати особистих зусиль заради успіху реформ у країні. Такі результати опитування, що провели фонд «Демократичні ініціативи» та Центр Разумкова
Згідно з опитуванням, найменше задоволених своїми можливостями на Півдні – 9%, тоді як на Заході таких 20%.
При цьому 37% респондентів задекларували своє бажання взяти участь в управлінні своїм селом, селищем чи містом у випадку розширення повноважень місцевої влади, тоді як 50% зізнались, що не готові до цього.
Серед тих, хто висловив бажання брати участь в управлінні своїми громадами, найпопулярнішим інструментом цього лишилася участь у виборах в якості виборця (42%), проте й у цьому питанні виявилися істотні відмінності за регіонами: найбільше готові брати участь у виборах органів міського самоврядування на Заході (54%), найменше – на Півдні (29.5%).
Опитування населення проведено Фондом «Демократичні ініціативи» та соціологічною службою Центру Разумкова з 9 по 13 червня 2017 року серед 2018 респондентів в усіх регіонах України за винятком окупованих Росією територій. Теоретична похибка вибірки не перевищує 2,3%.
Також за даними опитування фонду «Демократичні ініціативи» та Центру Разумкова, проведеного в липні 2017 року, половина українців (51%) зізналася в тому, що не готові докладати особисті зусилля заради успіху реформ у країні: 28% – бо вважають, що цим мають займатися органи державної влади, а 23% – бо не вірять в успіх реформ.

 

1397906012 3

Система має значення, але це не про «обрання найкращих»

Представники громадської організації «Ліга виборців», оприлюднюючи результати соціологічного дослідження, проведеного 16-19 березня в Запорізькій області, відмітили, яким саме виборчим системам виборці наразі віддають перевагу. Про це повідомив голова наглядової ради «Ліги виборців» Ігор Коротич. Метою даної кампанії Всеукраїнської громадської організації є не тільки виявлення настроїв громадян із соціально-політичних питань, а й захист виборчого права кожного українця під час виборів.
Пріоритетним же напрямком в роботі «Ліги виборців» є експертне обговорення виборчого законодавства, громадський моніторинг ефективності діяльності органів державної влади та місцевого самоврядування, а не тільки безпосередньо спостереження за виборчими кампаніями. Для визначення тенденцій, що витають в країні і області, експерти нерідко проводять всілякі соціологічні дослідження, які потім розшифровують політологи й економісти.
Під час презентації результатів опитування, Коротич повідомив, що 27, 5% виборців віддали перевагу пропорційної системи з відкритими списками; 16,1% опитаних подобається мажоритарна система виборів, симпатії до змішаної системи проявили тільки 11%. Систему виборів на виборах до органів місцевого самоврядування респонденти бачать аналогічно: 26,3% респондентів підтримали пропорційну систему з відкритими списками; 17,1% – змішану систему; 10,3% – пропорційну систему; 4,9% – мажоритарну.
Також було виявлено думку опитаних щодо періодичності виборів: більшість, 28, 2% хочуть проводити місцеві вибори з періодичність в 5 років, трохи менше. 27, 4% – з періодичність в 2 роки. А ось в питанні бюджетного фінансування парламентських партій опитування показало дуже конкретні настрою: 74% опитаних висловилися проти такої системи; тільки 8% ставляться до цього позитивно; 11% байдужі і 7% не визначилися зі своїм ставленням.
Як доводить у своїй публікації «Реформа виборчої системи. Шанс на успіх» Назар Бойко, MAГ “ЦИФРА”(http://cifragroup.org), будь-яка виборча система – це набір елементів, які формують стимули та мотивації для гравців – партій, кандидатів, виборців. Враховуючи власні пріоритети та ресурси, гравці вибудовують відповідні стратегії та моделі поведінки.
Наприклад, однотурова «мажоритарка» стимулює до формування широких коаліцій в межах округу. Оскільки «розігрується» лише один мандат, перемагає той, кому вдається сформувати на свою підтримку найбільшу коаліцію. Це – якщо вибори конкуренті. Якщо ж на старті основного кандидата підтримує більше 50% виборців округу, то це є сигналом для інших кандидатів щодо безперспективності участі у виборах. Адже навіть їх сукупний результат не дозволить перемогти опонента. З іншого боку, пропорційна система із закритими партійними списками пропонує кандидату інші стимули і вимагає від нього інших стратегій. Для перемоги кандидат повинен знайти політичну партію. Не будь-яку, а ту партую, яка має шанс подолати встановлений бар’єр. Чим вищий шанс – тим краще. Але це ще не все. Далі потрібно потрапити до прохідної частини списку. Таким чином, кандидат повинен підібрати таку стратегію, яка дозволить успішно подолати весь цей шлях і, врешті решт, отримати мандат.
Подібні моделі можна розписати і для інших гравців – партій та виборців. Результатом використання стратегій усіма гравцями, що беруть участь у виборах, є так звані ефекти виборчої системи. Так, одна виборча система сприяє двопартійності, інша – багатопартійності; одна забезпечує краще територіальне представництво інтересів громадян, інша – ідеологічне; одна посилює внутрішні конфлікти – мовні, етнічні, релігійні, інша – пом’якшує ці конфлікти. Все це – хрестоматійні речі, вивчені і досліджені.
Наведені приклади, звичайно, є спрощеними та ідеалізованими і навряд чи мають прикладну цінність у викладеному вигляді. Однак, вони демонструють спосіб осмислення виборчих систем. Ці приклади показують, що виборчі системи – це не про «обрання найкращих» і не про інший псевдодемократичний флер, а про стимули, які визначають поведінку гравців на виборчому полі. Стимули, які матеріалізуються в конкретних стратегіях і моделях поведінки гравців. А ті – у ефектах виборчих систем.
По це говорили учасники тренінгу «Відкрито про виборчу реформу», який у столиці для журналістів та громадських активістів з усієї України організували і провели фахівці Українського незалежного центру політичних досліджень (УНЦПД) спільно з Міжнародною фундацією виборчих систем (IFES). Захід відбувся в рамках проекту “Громадська підтримка реформування законодавства для парламентських виборів”, що реалізується УНЦПД за сприяння Центру демократії та верховенства права(ЦЕДЕМ) і фінансової підтримки Єврокомісії, Агентства США з міжнародного розвитку, Міністерства міжнародних справ Канади та Посольства Великої Британії в Україні.

vibori10 1

П’ять рішень, які змінять «світ»

Один з провідних експертів в галузі реформування виборчої системи в Україні, директор з розвитку ГО «Інтерньюз-Україна», головний експерт Групи з реформування виборчого законодавства Реанімаційного пакету реформ Євген Радченко назвав п’ять рішень, які дозволять позбутися у Верховній Раді «наглядачів за бюджетними потоками» та зроблять партії інструментом змін в країні, замість бізнес-клубу для лобіювання чиїхось корупційних інтересів.
1. Скасування мажоритарних округів
Серед 416 депутатів нинішньої Верховної ради понад 190 обрані на одномандатних округах. Перше, що кидається в очі – разюча нерівномірність прохідного бар’єру в різних регіонах України. Якщо екс-регіонал Юхим Звягільський став депутатом завдяки 1400 голосам виборців на Донеччині, то за активіста Майдану Володимира Парасюка на Львівщині проголосували понад 69 тисяч виборців. Причому Звягільський, колишній директор шахти ім. Засядько, був депутатом всіх восьми скликань Верховної Ради, пройшовши шлях від КПРС до Опозиційного блоку, а чотири терміни був депутатом від Партії регіонів.
Саме на одномандатних округах відбуваються найбільші порушення законодавства. Вся країна спостерігала за «битвою гречки» на 205-му окрузі в Чернігові рік тому, між Геннадієм Корбаном та Сергієм Березенком, а тітушки нинішнього депутата Олеся Довгого двічі нападали на технічних кандидатів від 102 округу на Кіровоградщині просто в приміщенні ЦВК.
В громадянській організації Опора, яка спостерігає за виборами з 2007 року, після парламентських виборів 2014-го року заявили, що 70% порушень під час кампанії було зареєстровано саме на одномандатних округах.

2. Обмеження телереклами та жорсткий контроль за витратами
На останні парламентські вибори учасники гонки витратили 650 млн грн, за даними мережі Опора. Експерти стверджують, що це лише офіційна частина витрат, оскільки до 80% легальних бюджетів партії-переможці витратили на телерекламу, а в офіційних звітах показали лише незначну частку.
«Безмежна політична реклама на виборах спотворює усвідомлений вибір громадянина. За її відсутності почнеться конкуренція ідей та змістів, а не просто грошей олігархів», – каже кандидат до нового ЦВК Євген Радченко.
Він визнає, що офіційні проплати за рекламу ризикують перейти в «джинсу» – приховану рекламу. Для цього працівникам ЗМІ та виборчим штабам доведеться створювати події, прописувати сценарії, а не просто крутити однотипні ролики.
Гонитва за телерекламою та білбордами роздула суми на вибори до астрономічних цифр. Так, один мандат депутата фракції Батьківщина «коштував» 6,4 млн грн, а члена Опозиційного блоку в Раді – 3,9 млн грн. І це тільки за даними офіційних звітів про витрати.
Обмеження телереклами дозволить не просто вирівняти баланс сил у Верховній Раді – це чи не єдиний спосіб прийти до влади новим партіям, які називають себе «антиолігархічними».
Обмеження або заборона на телерекламу політичних партій існує в більшості країн Євросоюзу.
3. Відкриття списків
Засилля телереклами та відсутність ідеології призвели до того, що українці звикли голосувати за яскравих лідерів, не звертаючи уваги на тих, хто йде навіть в перший десятці. Цим користуються партійні лідери, які або продають прохідні місця, або ставлять туди наближених осіб, не враховуючи їхню популярність чи професіоналізм.
Виправити ситуацію можна запровадженням відкритих списків. Це означає, що на виборах, після вибору партії, виборець зможе поставити галочку навпроти конкретного прізвища людини, яку він хоче бачити у парламенті. Ця ідея витає в українському політичному повітрі вже понад 10 років.
4. Обмежити використання адмінресурсу
Крім безпосереднього незаконного втручання посадової особи в процес виборів, експерти відзначають ще одну проблему: кандидати в статусі посадової особи використовують державні чи комунальні ресурси у власних інтересах.
Наразі чиновники, які балотуються до парламенту, навіть не мають йти у відпустку на час виборчої кампанії, що збільшує поле для використання адмінресурсу. На ділі ж деполітизація державної служби має супроводжуватися жорстким контролем за кандидатами, які перебувають на держпосадах. Якщо ж керівник державного органу, якій балотується, примушує підлеглих агітувати за нього чи проводить зустрічі з виборцями в державному приміщенні, – це звичайний кримінальний злочин, який передбачає до п’яти років ув’язнення. Щоправда, жодного вироку з цього приводу в Україні ще не було.
5. Оновити склад ЦВК
Чинний склад ЦВК давно став «притчею во язицех». Крім закінчення строку повноважень два роки тому, комісія відома двома «виборами Януковича», ключовою роллю в провокуванні Помаранчевої революції, непоясненими статками більшості членів, та наявністю тих її учасників, хто підпадає під люстрацію.

675a0e77

Замість висновків


Вочевидь, немає змісту сперечатись щодо переваг і недоліків різних виборчих систем, якщо відсутні базові речі – чесний, прозорий, справді змагальний процес виборів. Нова виборча система не повинна прийматись напередодні дня голосування, як це було на місцевих виборах 2015 року. Окрім того, прийняту виборчу систему потрібно стабілізувати на декілька виборчих циклів. І про все це потрібно домовлятись «на березі», а не в процесі. Загалом, прагнучи реальних змін у сфері виборів, потрібно обрати – або сумнівні, непідготовлені експерименти, або системна і ґрунтовна робота на реальний результат.
Україна зміниться на краще лише тоді, коли спершу таку трансформацію пройдемо ми – її громадяни. Коли зрозуміємо, що такі зміни залежать саме від нас, і навчимося брати на себе відповідальність за них. У якій країні ми хочемо жити? Якої країни прагнемо для своїх дітей і онуків?
Кожний народ гідний свого уряду, – першим це запримітив древньогрецький філософ Сократ, потому його спостереження підтвердив французький правник, письменник і політичний мислитель доби Просвітництва , один із теоретиків науки про політику Шарль Луї Монтеск’є. Сенс вислову: якщо уряд поганий, аморальний, неефективний, то винні в цьому самі громадяни країни, які дозволяють такому уряду існувати, не можуть його контролювати.
Яким же чином ми здатні змінити свою країну на краще – вплинути на свій уряд? Відповідь очевидна – обираючи достойних. Та спершу мусимо домогтися того, щоб у країні була впорядкована система, яка забезпечить нам такий вибір.

При підготовці публікації використані матеріалами з відкритих інтернет-джерел