Подорож до музея Микити Коржа

Подорож до музея Микити Коржа

Існує моральний сенс історії. Мабуть тому людина замислюється про своє коріння, занурюється пам’яттю в колишнє життя власної родини, або країни, аби знайти духовну скарбницю залишену нам предками. Це пошуки справжніх скарбів, цінніших аніж золоті злитки, та дорогоцінне каміння, бо духовна спадщина, це заповіт залишений нам для того аби вибудувати сучасне життя сповнене гармонією, в якому знайдеться місто для людської доброти, справедливості, гідності та любові. А ще є історичні постаті , яки надихають нас на плідну працю, добрі справи, любов до рідної землі.
Десь так відчували дві вчительки села Сурсько-Михайлівка, що на Січеславщині, разом з чоловіком однієї з них, вирішивши створити власний музей садибу. Січеславщина, тобто Дніпропетровська область- це козацький край, де живе пам’ять про справжніх запорожців-січовиків, тому що багато хто з них після руйнування останньої Січі, залишився жити тут, заснувавши власні хутори, маєтки, а згодом і села. Саме пам’ять про яскраву особистість земляка- січовика Микиту Леонтійовича Коржа визначила майбутнє наповнення музею. Саме сюди и буде наша подорож, яка здійснена з групою активістів Новомиколаївського району на чолі з Олександром Володимировичем Моргуновим, знаним серед місцян як волонтера, краєзнавця, історика, і взагалі людини небайдужої долі рідної землі.
День подорожі обраний невипадково. Саме в цей день святкував свій ювілей – восьмидесятиріччя один з засновників музею Олександр Павлович Пластун, теж нащадок козацького роду, чоловік неабияких людських здібностей, в хаті якого і влаштована садиба. На подвір’ї було дуже людно. Окрім гостей з Новомиколаївки поздоровити ювіляра прибула група із Дніпра. Гостей зустрічали хлібом-сіллю, козацькою чаркою, та українською піснею. Ювіляр навіть станцював. Відомий запорізький удожник Мирослав Добряньский з Новомиколаївки подарував музею три картини. Одна з них – портрет ювіляра в козацькому вбранні верхи на коні із шаблею в руках. Знайомство з садибою і її експонатами не залишило байдужими нікого. Подвір’я музею, немовби декорація для зйомки фільму з козацького життя – розписані чудовими орнаментами і сюжетами стіни і вікна, та безліч знакових та близьких серцю українця речей. Господиня садиби показала вишивані рушники, старовинні ікони, сорочки, посуд, ладанки та інші речі, роздивлятися які можна годинами. А розповіді про історію села можна було слухати – не переслухати. Потім було щире українське застілля, звичайно, з коржами, зрозуміло, що це тут фірмова страв, і варениками, під час якого вітали ювіляра, співали народні пісні, згадували козаків – запорожців, життя Микити Коржа, дух якого мабуть і досі мешкає на цій землі, та оберігає її мешканців. Про Коржа тут складають легенди, мріють про сховані у землі козацькі клади, і взагалі дух Запорожської січі тут відчувається мабуть сильніше аніж у нас на Хортиці.
Як же виникла ідея створення музею садиби в наші такі непрості часи? Відповідь дає одна із засновниць шкільна вчителька історії Ірина Біжко:
– Ми с подругою Наталією Семеновою однокласниці. Разом працювали вчителями в школі. Я викладаю історію, а Наталья –україньску мову та літературу. Вона пішла на вислугу, а педагоги ж не можуть сидіти без діла. Так склалася доля, в неї помінялось життя, з першим чоловіком Наталія розлучена. А до сьогоднішнього ювіляра Олександра Павловича Пластуна, немов би доля вела. Їй було таке собі видіння, начебто Богородиця сказала, що вийдеш заміж за того, хто тобі перший запропонує. Олександр Павлович на той час був удівець. Ну і ось одного разу Наталія полола город, а Олександр Павлович виліз на забір,і каже «Здравствуй Наташа, виходь за мене заміж». У Наташі від несподіванки аж сапа випала з рук. Ось так вони і побралися і живуть разом вже сім років. Олександр Павлович дуже добра людина, закоханий в людей і життя, дозволив зробити цей музей у власній хаті. Первинні експонати музею це здобутки від батьків та дідів Олександра Павловича. Розпочинали ми свою музейну справу з шкільних та культурологічних презентацій про історію села, а потім до нас стали приходити люди, цікавитись нашою роботою і здобутками, зацікавились нами журналісти із Дніпра. Приходять на екскурсії школярі із сіл району, приїздять інколи козаки Хортиці. Місця у нас дуже красиві, є річка Сура , є численні яри, балки, там ми теж влаштовуємо екскурсії та святкування етнічних свят
Про головну мета створення цього музею нам розповідала спів- засновниця і господиня садиби Наталія Семенова:
-Ми працюємо над проектом «Велика родина». Ми досліджуємо родовід нашого предка козака Микити Коржа, генотип, характерні риси, його стремління, взагалі все його життя. Щоб все це взяти собі на досвід і передати наступним покоління. Микита Корж був дуже віруюча людина. Тільки оселившись тут, одразу почав ходити по людях збираючи на церкву. Він любив українську пісню, традиції, мову. А вивчати його досвід перебування на Запорозькій Січі, де він мешкав с семирічного віку, набував там гарту і життєвого досвіду. В нього була дуже легка рука, сучасники свідчили що і риба в нього ловилася, сад ломився від врожаїв, бджоли мед носили. А оскільки він був громадській діяч, то дуже переймався долею села, ось пройшло вже триста років, а його всі пам’ятають. Особистість Коржа – це жива пам’ять Запорожжя, яка осіла в нас в Сурсько-Михайлівіці. Його сильний дух люди відчувають і досі. Уявіть що власники двоповерхових дач збудованих на колишній леваді Микити Коржа якимось містичним чином пішли з життя. Вони (дачі) багато років стоять спустілі , і навіть ніхто звідти нічого не краде. Бо дух козака -січовика їх не прийняв.
Ось в такому вигляді ми існуємо три роки. Розпочали ми мабуть з того що намалювала я птахів га грубі, став збиратися в нас ветеранський клуб, почали люди речі нести до музею. А потім вирішили що музей має бути живим, щоб всі уявляли, відчували, щоб якось через душу пройшло і в душі залишилося назавжди. Як виникла ідея такої яскравої і пізнавальної подорожі розповідає її організатор, активіст та волонтер, людина яка опікується життям творчих людей з Ново-Миколаївки Олександр Моргунов:
– Ми хотіли поздоровити з ювілеєм засновника музею Олександра Пластуна. У нас теж козацька територія, тому історична постать Микити Коржа нам дуже цікава. З нами приїхала вірогідна родичка та нащадок Коржа Ніна Іванівна Бакалявр, саме вона вручила Пластуну цікавий документ. Окрім того з нами приїздили представники нашіх музеїв, поспілкуватись і перейти корисний досвід. Долучився і наш художник Мирослав Добрянський який подарував три картини, в одній з них він намагався відтворити історичний , та на жаль втрачений образ Микити Коржа. Ну і звичайно нас вела любов до історії рідного землі.

Для тих хто хоче відвідати народний музей Микити Коржа уточнюємо. Адреса музею-садиби село Сурсько – Михайлівка , Солонянський район Дніпропетровська область.

Олесандр Максимов( текст і фото)