Від Скіфської баби до Жінки …

Від Скіфської баби до Жінки …

Жінка в Україні поняття святе. У всі часи у наших предків було поважне ставлення до матерів, дружин. Що цьому передувало, ми поцікавилися у етнографа, знавця козацьких традицій, голови Всеукраїнської федерації «Спас» Олександра Притули.

Мої вчителі-характерники навчили мене такого правила: «Все що народила жінка, буде жити. Щоб жило все що зробив чоловік, потрібна допомога жінки». Тому жінка це «фундамент» нашого національного становлення. Я більш ніж упевнений, що у наших предків, зокрема племен Сарматів, був матріархат. Звідси в нашому коді не може не бути поваги і любові до жінки. Спочатку у всіх на слуху Скіфська баба. Але ця назва швидше народне. «Баба» в перекладі з тюркського звучить як «Батько». Тому, те що ми, з подачі деяких істориків називаємо, скіфськими кам’яними бабами, не зовсім жіночий образ. Більш того більшість кам’яних баб мали яскраво виражені чоловічі органи. Жіночі скульптури почали виготовляти половці в 11-13 ст. нашої ери. Так кажуть вчені. У козацтві ці статуї називали «Мамаями» або «Богатирями». Скіфи ж використовували кам’яних баб більше в поминальних ритуалах. Коли помирав багатий скіф, його ховали, іноді навіть з дружиною заживо, створюючи могилою курган. І кожен з одноплемінників повинен був покласти на могилу три шапки землі. Відповідно, чим більше була відома за життя людина, тим більше народу приходило на її похорон і тим вище була її могила. І ось на цей курган виставлялися Скіфські «баби». А так як в традиції наших предків, духовні речі часто виконували і практичну роль. І виходячи з того, що кургани були самою Найвищою точкою в степу, «Баби» на них були якимись маяками. Ставилися вони завжди обличчям на схід. І служили своєрідним компасом для кочових скіфів. Навіть відстані від могили до могили, були прообразами сучасних доріг.

Ставлення до жінки за часів козацтва відрізнялися від інших країн середньовіччя. Існує стереотип, що на Січі не було жінок, тоді виникає питання, звідки бралися козачата? Спочатку сам образ жінки козак уособлював з предметами і явищами, які його оточували. Саму Запорозьку Січ називали мамою. Так як сама пресвята Богородиця була покровителькою козацтва. Давали жіночі назви своєї зброї. Шабелька жіночка або сестричка. А то, що нав’язується деякими істориками, нібито на Січ жінок не пускали. Було всього лише ідеологічною боротьбою і пропагандою. Правителям сусідніх держав ніколи не подобався волелюбний спосіб життя на Січі. Основним законом якої був «Звичай», тобто те, про що домовилися на народному Віче, то і було обов’язково для виконання всіх. А з цим не могла змиритися ні середньовічна феодальна Європа, ні Московія, ні Туреччина. У цих країнах державний лад будувався на пригніченні одного класу іншим. На відміну від військової демократії наших предків, у яких єдиних на той час не було монархів. Тому і прагнули зробити з козаків одностатевих ізгоїв. Щоб уникнути підриву власної державності. Жінки на Січі були, їх статус був великий. Вивчаючи факти часів козацтва, ми натикалися на ряд легенд: за однією з них, жінка козачка перемогла в бою 13 татар, за іншою, дружина козацького полковника, організувала охорону хутора, на який напали вороги. По тому ж «Звичаєвому» праву, якщо козакові нарізали земельну долю, то записували її на вінчану дружину, тому що сам козак міг загинути в бою. Хоча, відомі випадки, що і козачки разом з чоловіками брали участь у військових походах. Це були так звані знахарки, які стежили за здоров’ям козаків, аналог сучасних медсестер. І не менш важливо, що за часів Січі козачки володіли писемністю, були грамотними. Серед артефактів того часу були знайдені берестяні таблички з письменами. Це здавалися рецепти, якими ділилася одна киянка з жінкою з «Нижнього Новгорода». Так що повага у козаків до жінок була і залишається неймовірна, навіть було таке прислів’я в ті часи: «Поганий той козак, якого дружина не б’є». Сьогодні ми науковим відділом Всеукраїнської федерації «Спас» провели деякі дослідження. І виявилося, що в нашому виді рукопашного бою найнижчий відсоток травматизму. Я це пов’язую з тим, що виступаємо ми в вишиванках, створених нашими майстринями жінками і є оберегом. Так як всі візерунки на сорочках і рушниках несуть величезну енергетику. Не кажучи вже про те, що в традиціях «Спаса» до семи років, маленького козака навчає і виховує мама. Вкладаючи в нього любов і духовність, що одне з основних якостей майбутнього козака.

До слова

Санько Сито, етнограф:

Чув я, що за старих часів українські дівчата козачки – не тільки добре управлялася по господарству, але і були не поганими воїнами. Разом з чоловіками українки боролися проти численних ворогів країни. Подружнє життя козака було досить умовним: чоловік постійно був у походах, часом багаторічних, з яких міг взагалі не повернутися. Тому жінці доводилося брати багато обов’язків на себе. Козачка була не рабинею, а людиною, яка повинна була приймати рішення. У неї просто не було іншого виходу. Навіть землю, худобу і подвір’я, переписували не на козака, а на козачку. Тому цих жінок вчили писати і читати. Вчили їх і на конях скакати, і стріляти, і рубатися, тому що свій хутір часом доводилося захищати! Про самостійність українок згадував шведський посол Конрад Гільдебрант, який подорожував по Україні в 1656-1657 роках. Він писав: «Їх жінки (козацькі) теж такі відважні», а також, що дружини гетьмана і генеральського писаря були присутні на переговорах з іноземними послами. Так що українські жінки ні в чому не поступалися чоловікам козакам!
Костянтин Рижов, кошовий отаман Запорозького Війська Низового «Запорізька Січ»:

Історія часів козацтва знає чимало прикладів героїчних жінок. Хоча, деякі історики і вважали, що жінок на Січі не було. Наприклад, в 1638 році був такий сотник Семен Мотора, який в одному з боїв віддав наказ своїй дружині Варварі стріляти по важливим персонам в стані ворога. Давши їй на допомогу шістьох козаків, які лише заряджали рушниці і подавали козачці, тому що вона дуже влучно стріляла. Якщо говорити сучасною мовою, Варвара була одним з перших снайперів. Відомий подвиг в період війни Б.Хмельницького з «Річчю Посполитою» в 1649р, сестри полковника Івана Донця – Соломії. В одній з битв з поляками, вона героїчно вступила в рукопашний бій з ворогами чоловіками. Також історія згадує про облогу Бушанського замку в 1654р. Під час якої поляки перебили весь козацький загін. І командування на себе взяла дружина сотника Марія ЗАВІСНА. Вона, щоб не діставалося нічого ворогові, підірвала себе в пороховому складі разом з противниками. Це лише кілька героїчних історій козачок, які свідчать про їх сміливість і безстрашність на рівні з чоловіками – козаками.

Записав Олег Локтєв