Ассія Ахат: «Всі випадковості не випадкові»

Ассія Ахат: «Всі випадковості не випадкові»

Це ексклюзивне інтерв’ю ми отримали два дні тому. На початку березня Ассія Ахат перебувала у великому турі 24 містами Сполучених Штатів Америки, і лише коли повернулася додому, змогла відповісти на запитання «Запорізької правди». Але, за порадою самої Ассії, давайте поглянемо на ситуацію з позитивної точки зору: нехай не всі наші читачі 14 березня потрапили на її концерт в Запоріжжі, де разом з нею на сцену вийшли майже сто музикантів й артистів балету, – зате всі запоріжці можуть придбати новий альбом «All-in»! Його англійську назву приблизно перекладемо як «Усе тут». В альбомі вміщено композиції «Unbreak My Heart» з репертуару Тоні Брекстон, «S.O.S.» – групи ABBA, «Superstition» – Стіва Уандера, «Viva la Vida» – групи Coldplay, «Moves Like Jagger» – групи Maroon 5… Справді, все улюблене тут!

Виступом у запорізькому Концертному залі імені М.Глінки Ассія відкрила тур шістьма містами України на підтримку «All-in». Зокрема, 17 березня гратиме в Дніпрі (у найзацікавленіших запоріжців ще є шанс потрапити на концерт!). А завершиться тур 24 березня у Києві. Потім Ассія повернеться у США і продовжить гастролі у Бостоні, Нью-Йорку, Детройті, Чикаго, Новому Орлеані… Дуже напружене життя в скрипалі. Та коли маєш справу з таким продюсером як знаменитий Умберто Гатіка і коли твій альбом «All-in» висувають на премію «Греммі-2018» одразу у восьми номінаціях – жаліти себе не доводиться. Зараз українська артистка дуже популярна в Америці. Всі хочуть почути її шалену, чуттєву, неперевершену гру. І хоча чимало українців вважають Ассію Ахат співачкою, та все ж її душа – скрипка. Із цього ми й розпочали розмову з нею…

– Ви починали як класична скрипаля. Як прийшло рішення змінити стиль виконання?

– Працюючи в Києві у Національній філармонії України, я грала багато складної музики. Але були в репертуарі і такі твори, що розуміли всі. Наприклад, мелодії «Бітлз» із джазовими інтонаціями. Знайомі з шоу-бізнесу підштовхнули мене до ідеї купити електронну скрипку і розпочати естрадну діяльність. Перехід не був складним. Навпаки, цікаво було випробувати себе в іншому жанрі й напрямку. А от сама робота виявилася зовсім іншою, незвичною. Приміром, раніше я не стикалася з комп’ютерною музикою в аранжуваннях. Але мої консерваторські викладачі поставилися до цього проекту з інтересом. Один педагог навіть допомагав мені писати імпровізації на теми класичних творів.

– Чому ви взяли псевдонім Ассія Ахат?

– Він з’явився почасти завдяки Ванессі Мей. Вона тоді була дуже популярною. Багато хто порівнював мене з нею. Ми придумали псевдонім, щоб не було плутанини: Інесса (справжнє ім’я Ассії Ахат – В.М.) – Ванесса. Тепер практично всі мої друзі називають мене Ассією, це ім’я давно стало мені рідним.

– Чи є у Вас улюблена фраза, яку часто повторюєте?

– Завжди намагаюся навіть у негативі знаходити позитив. І вам раджу! Моя улюблена фраза: «Всі випадковості не випадкові». Її авторство приписують китайському мислителю Чжуан-Цзи. Якщо у вас в житті трапилося щось не дуже приємне – постарайтеся поглянути на цю ситуацію з позитивної точки зору. Можливо, це сталося не випадково, а щоб від чогось вас уберегти або відкрити для вас нові обрії.

– Чи завжди Ви упевнені у собі?

– Упевненість приходить із часом і досвідом. Упевненості додав мені проект такого рівня як «All-in». Він навчив мене новим творчим прийомам. А участь у конкурсі на премію «Греммі-2018» сама по собі стала перемогою. Ви навіть не уявляєте, скільки всього треба зробити, щоб просто подати проект на «Греммі»! Але зупинятися на цьому я не збираюся, у мене багато планів і задумів.

– Вас називають «трудоголіком». Опишіть, будь ласка, Ваш типовий робочий день.

– Багато років я веду тижневик, куди записую завдання, що ставлю перед собою на день. Вранці проводжаю сина у школу – і день починається. П’ю чай, каву. Вигулюю собаку. У першій половині дня стараюся позайматися на скрипці. Потім спорт, зйомки, репетиції. Якщо планується виїзд на концерт, то все підстроюється під це.

– А як Ви працювали над альбомом «All-in»?

– Робота була довгою, складною, але дуже цікавою. Запис відбувався у трьох студіях: в Лос-Анджелесі, Парижі та Нью-Йорку. У мене була можливість попрацювати з кращими західними музикантами. В одній композиції, приміром, брав участь гітарист Дін Паркс, який грав із Бобом Діланом і Стівом Уандером. У студії я щодня проводила по одинадцять годин. Було важко. Але результат перевершив усі очікування.

– Чи є серед Ваших пісень така, яку Ви могли б назвати своєю «візитівкою»?

– Звичайно, це «Мата Харі». Її для мене написав композитор Андрій Француз. Хоча спочатку ми не робили ставку на цю пісню. Навіть кліп хотіли знімати на іншу композицію. Та випадково відправили режисеру цю «демку», і він, як виявилося, одразу придумав відео… Публіці ця пісня дуже полюбилася! Мене навіть називали «українською Мата Харі» (сміється).

– А з музичних композицій?

– Дуже імпонує наша інтерпретація пісні «Unbreak My Heart» Тоні Брекстон. Вона увійшла в альбом «All-in». Її відео вже набрало більше чотирьох мільйонів переглядів у YouTobe.

– Чим є для Вас скрипка?

– Вона жива. Відчуває твій настрій, емоції… Якщо немає позитивного настрою, краще скрипку в руки не брати. Вона обов’язково дасть оточуючим зрозуміти, що ви не в формі. Маю кілька скрипок, з якими працюю на концертах. Одна з них – ХІХ століття. Дуже цінна, і я нею дорожу. Багато своїх скрипок я подарувала людям, які хотіли грати на цьому інструменті. Мені анітрохи не шкода! Скрипка має весь час бути в роботі, якщо вона лежить без діла, то втрачає силу.

– Що ви приготували для концерту в Запоріжжі?

– Ми їдемо до вас із живими музикантами і найкращим шоу-балетом України «Freedom». Кожен номер – це окрема вистава. Веземо із собою звук, світло. Все європейського класу! Хочемо, щоб люди на один вечір відчули себе десь у Нью-Йорку, в «Медісон-сквер-гарден». Дуже хочу передати запоріжцям емоції, які мене супроводжували під час запису альбому «All-in», а потім при підготовці шоу! І все звучатиме в живому виконанні.

– Чи бували Ви раніше в нашому Запорізькому краї?

– Так, зрозуміло! І з сольними концертами, і в збірних «солянках». Останній мій приїзд – торік у вересні на День міста Пологи. Це був концерт на майдані, прийшло багато людей. А от погуляти Запоріжжям, подивитися цікаві місця не виходить. Графік традиційний: репетиція – концерт – вокзал. Можливо, цього разу вдасться щось подивитися…

– Зараз Ви багата і гламурна успішна жінка, а чи був у Вашому житті час, коли Вам доводилося «зводити кінці з кінцями»?

– У моєму житті було усяке! Я народилася в сім’ї потомственних педагогів. Учителями були мої бабусі й дідусі. Мама – інженер. Батько працював в Академії наук, писав наукові праці, займався розробками в галузі металознавства. Але свого батька за все життя я бачила лише кілька разів. Мама з татом були в розлученні. Ми жили у двокімнатній квартирі: бабуся з чотирма дітьми плюс ми з мамою. А потім бабусі дали квартиру, і вона забрала мене до себе. З шести років я жила з нею. Там теж було маленьке помешкання, в якому тулилася велика родина. У коридорі для мене поставили розкладне крісло, там я і спала. А все моє життя проходило у школі: зранку – в загальноосвітній, потім у музичній, куди треба було добиратися двома видами транспорту. Грошей взагалі не було, харчувалися ми дуже слабко. Зрозуміло, бабуся старалася – робила для великої сім’ї, що могла. Але всі діти навчалися, всіх треба було вдягати і годувати. Часи були складні, я доношувала одяг своєї тітоньки Ліди. І від мами щось перепадало, коли я була підлітком.

– Якому стилю в одязі та макіяжі віддаєте перевагу?

– Люблю сполучати те, що не сполучається. Мій улюблений стиль одягу – «кежуал» (від англійського слова «казуальний», тобто випадковий – В.М.). Кросівки із сукнею, кепки, капелюшки… Якісь цікаві аксесуари… Косметику часто купую за кордоном. Якщо у нас, то перевірених марок. Зараз полюбила японську. Не люблю ходити в салони краси, витрачаючи на це купу часу. У мене є свій майстер із манікюру, макіяжу. Є дівчина, котра фарбує мені волосся. Вони приїжджають до мене додому, коли треба щось зробити.

– Ви народились і виросли в Києві, але тепер, фактично, перетворилися на «громадянку світу». Як тепер ставитеся до рідного міста? Чи є у Вас у Києві улюблені місця?

– Я дуже люблю подорожувати, але мені завжди хочеться повернутися додому. Київ – місто, де я народилась, багато що мене із ним зв’язує. Люблю Поділ, у бабусі була квартира на вулиці Межигірській, до нас часто приходили гості… Люблю Києво-Печерську Лавру. Зараз живу неподалік від неї, в моєму будинку часто чутно дзвони… Можна сказати, що це мої «місця сили».

– Чи займається музикою Ваш молодший син Філіпп і яким Ви бачите його майбутнє?

– Ні, мої діти ніяк не пов’язані з музикою. Старший син навчається у Лондоні. Молодший займавсь у музичній школі, але він більше схильний до точних наук. Філіпп навчається в англійському ліцеї, вивчає математику – причому, на значно вищому рівні, ніж його однокласники. Захоплюється футболом. Гадаю, його майбутнє буде пов’язане із цими напрямками.

– Що є для Вас найкращим відпочинком?

– Поїздка з близькими кудись далеко (бажано навіть із різницею у часі, щоб не переключатися постійно на роботу). Як правило, коли ми в Києві, ніколи просто поспілкуватися, побути разом. Дзвінки з робочих питань, зустрічі… А коли їдеш кудись далеко, то сама атмосфера змушує відволіктися від звичного способу життя.

– Чому Вашим домашнім улюбленцем стала саме мальтійська болонка?

– Спочатку цією породою зацікавився мій старший син Данило. Він закохався в мальтійських болонок, дуже хотів мати таку собаку. Наші друзі звели свою собачку з породистим псом на прізвисько Принц. У них народилися цуценята, й одного з них друзі подарували нам. Так з’явився Понтик! Повне його ім’я Пантелей. Цю породу неможливо не любити. Відчуваєш, що поруч знаходиться хтось, хто тебе обожнює. Мальтійські болонки лагідні, віддані. За розмірами невеликі – важать до 2,5 кілограма. Якщо говорити конкретно про нашого Понтика, він дуже полюбляє просто бути поруч із господарем, готовий віддати за це щастя усе, що завгодно. Багато розуміє. Коли говориш уголос – таке враження, що він все чує і знає. Він може не бачити, як ти складаєш речі, але з розмови розуміє, що ти кудись зібралась. Припустимо, просто їдеш у спортзал. Але він забирається в твою сумку і може сидіти там годинами, дивитися сумними очима і слідкувати за кожним твоїм кроком.

Запитання ставила Віталіна МОСКОВЦЕВА