Хто доспіває перервану пісню?

Хто доспіває перервану пісню?

Не часто публіці доводиться опинятися… на сцені. Але цього разу велика сцена ПК «Титан» перетворилася на глядацький зал. Всі його 70 місць були заповнені вщент. Хоча концерт «Володимир Висоцький: 80 років» повторювали двічі, та бажаючих послухати пісні улюбленого барда все рівно виявилося більше, ніж стільців в імпровізованому «залі». Концерт викликав тим більш гострий інтерес, бо уперше на його афішах з’явився напис «Запорізький центр авторської пісні».

Творче об’єднання з такою назвою утворили наприкінці зими при ПК «Титан». Його головою обрали Олену Дегтяренко, а заступником голови з художньої роботи – Олену Алексєєву, котра очолює знаний в області та за її межами Театр поетичної пісні. Цей народний колектив зі своєю підготовчою групою став складовою Центру авторської пісні. І не просто «складовою», а доброю половиною… Чи, точніше, хребтом. Бо другу половину – «Майстерню авторської пісні», до якої увійдуть автори й виконавці, дуети, ансамблі, поети й організатори бардівського руху, інші профільні творчі групи, – ще доведеться «нарощувати».

– У наш важкий час треба триматися разом, – переконана Олена Алексєєва. – У Запоріжжі чимало талановитих людей, котрі займаються авторською піснею. Наше об’єднання дасть їм змогу спільно працювати над яскравими проектами, ділитися ідеями, втілювати творчі задуми, з якими не впораєшся самотужки.

Першим таким проектом для Центру авторської пісні став вечір пам’яті Володимира Висоцького. 25 січня виповнилося 80 років від дня його народження. Зараз він міг би бути шанованим патріархом серед бардів… Але його пісня перервалась у 42 роки. «Коль дожить не успел, то хотя бы допеть…» Ні, не встиг. Не доспівав. Два вечори пісні Володимира Висоцького «доспівували» запорізькі виконавці. Над проектом працювали Театр поетичної пісні під керівництвом Олени Алексєєвої, клуб авторської пісні «Зелене небо», творче об’єднання «Плеяда». У програмі взяли участь барди з Дніпра та Харкова…

Співати пісні Висоцького важко. Марно копіювати його стиль: хрипкуватий голос, вибуховий темперамент, шалену енергетику… Все рівно виглядатиме блідо. Треба шукати власний спосіб донести пісні Висоцького до публіки. Комічний – як у дуеті «Діалог біля телевізора» («Ой, Вань, ты посмотри, какие клоуны»), ліричний – як у «Пісні про Землю» («Кто сказал: все сгорело дотла»)… Та який завгодно – тільки свій! Тільки – від душі! Саме це стало головною принадою вечору пам’яті Володимира Висоцького. Звучали не лише пісні – а й вірші та уривки з книги Марини Владі «Владимир, или Прерванный полет». А на завершення всі учасники програми заспівали разом із глядачами. Відкрилася завіса, і ми побачили великий зал ПК «Титан». Порожній. Але неважко було уявити його переповненим публікою, котра відчайдушно аплодує, шаленіючи від захоплення. Як це завжди бувало на концертах Висоцького…

Олена СТАХОВА