ТАК ЩО Ж ВІДБУВАЄТЬСЯ У ХОРТИЦЬКИХ ПЛАВНЯХ?

ТАК ЩО Ж ВІДБУВАЄТЬСЯ У ХОРТИЦЬКИХ ПЛАВНЯХ?

Із цим запитанням ми звернулися до багаторічного дослідника острова, автора десяти книжок про дивовижний Дніпровий материк Костянтина Сушка – генерального директора Національного заповідника «Хортиця» (НЗХ) в 2005-2007 роках, члена Національної спілки письменників України, лауреата премії імені Івана Франка. І ось що почули…

– Спершу нагадаю, що плавням Хортиці (приблизно сьома частина острова) ще кілька десятиліть тому присвоєно статус зони абсолютної заповідності, куди відпочиваючим заходити, заїжджати і запливати не можна. Після того, як у зв’язку зі спорудженням Каховської ГЕС, у 1955-58 роках було знищено лісовий масив площею більше 200 тисяч гектарів, залишки плавнів на Хортиці та ще поблизу Кушугуму стали для диких мешканців колишнього розкішного водного басейну у пониззі Дніпра останнім притулком. Зокрема в абсолютно заповідному куточку острова гніздяться і бувають на прольоті близько 200 видів птахів (усього в Україні нараховується трохи більше 300 видів пернатих), одним із них є червнокнижний орлан-білохвіст, який повернувся на Хортицю кілька років тому. Постійно живуть у плавнях дикі кабани, козулі, олені, лисиці, єнотовидний собака, тхір, куниця, ласка, бурозубка. В озерах знайшли притулок черепаха, ондатра, пацюк, кілька видів плазунів, а з рослин – сальвінія плаваюча, найменший у світі вид папороті. Тут більш-менш спокійно почуваються латаття біле і латаття жовте, а особливо ірис болотяний, які ще три з гаком десятиліття тому були на грані знищення, через те, що плавні відвідували сотні, навіть тисячі людей.

Ніколи не забуду бурхливу реакцію спершу головного редактора німецької газети «Ді Грюнен» («Зелені») Зігфріда Хайма, а згодом і керівника московської еколого-експертної групи члена-кореспондента АН СРСР Володимира Макарова під час відвідин хортицьких плавнів. Вони були в захваті від того, що, як казали, «такое чудо сохранилось под боком у гигантского индустриального монстра». Тоді (1986-1989) виникла було загроза спорудження мостових переходів через плавневу частину острова, і обидва, разом із потужним загоном учених висловилися за збереження плавнів. Мало того, наполягали на посиленні заповідного статусу цього куточка Хортиці. І з тих пір ситуація у плавнях почала налагоджуватися. Значно пізніше, на початку свого директорства, для закріплення досягнутого, я збільшив штат охоронного підрозділу заповідника з 8 до 30 осіб, а біля озера Осокорового обладнали своєрідний форпост «Протовче», аби слідкувати за порядком у плавнях цілодобово й цілорічно.

І ось кілька літ тому у плавні почали заходити так звані «каячники» –туристи на невеличких гребних човниках. Спершу то було поодинокі заїзди, а згодом регулярно стали з’являтися групи до десятка й більше човників у кожній. Постійні доповідні працівників служби охорони та відділу природи на адресу дирекції заповідника становище не міняли. Більше того, з кожним сезоном кількість «каячників» у плавнях збільшувалася. Дійшло до того, що оголошення про «розвиток водного туризму у хортицьких плавнях» вивісили на автостоянці, неподалік адмінбудинку самого заповідника, а головний бухгалтер цієї ж організації розсилає відповідні заохочувальні заклики через мережі Інтернету. Подейкують, все відбувається через те, що керівник заповідника, буцімто отримує від «каячної фірми» певний відкат за сприяння…

Особисто мені в таке повірити важко, позаяк Остапенко знає істинну цінність хортицьких плавнів: поблизу озер Головківське, Качине, а надто Осокорове та Коржове, він, упродовж тривалого часу, як археолог, зростав буквально на моїх очах.

Але «каяки» бороздять-таки хортицькі озера. Як мені повідомили, в один із вихідних на початку червня їх там було близько чотирьохсот (400)! Це – катастрофа. Перебуваючи далеко за межами Запоріжжя, все, що міг зробити для бідолашної Хортиці я, це відправити через електронну пошту телеграму гендиректорові НЗХ Остапенкові М.А. та копію міністрові культури України Нищуку Є.М. з вимогою зупинити процес нищення (даруйте, пане міністре, цей мимовільний збіг) плавнів. Заступник гендиректора заповідника на нараді 8 червня зачитала моє послання. Того ж дня у плавнях побували представники керівництва заповідника та екологічної служби. Начебто прийняте рішення зупинити «каячне свавілля». Але, про конкретні заходи з цього приводу поки що нічого не чути.

15 червня 2008 року