КАХОВСЬКЕ МОРЕ: ПОМСТА ПРИРОДИ

КАХОВСЬКЕ МОРЕ: ПОМСТА ПРИРОДИ

Рукотворний потоп – заповнення водою Каховького водосховища яскраво змальовано в культовому фільмі Юлії Солнцевої «Поема про море» за сценарієм її передчасно спочилого чоловіка, класика вітчизняного кінематографа Олександра Довженка. Чи ж заслуговує зараз, з огляду на пройдений час, такого романтично-поетичного визнання сей «акт творіння»?

Між підкоренням та знищенням

На жаль, чим далі він зринає в минуле, тим більше тривог приносить жителям Півдня України, заради блага котрих нібито й був задуманий, – як основне джерело водо- та енергопостачання регіону. Останнім часом з’явилося чимало періодичних матеріалів, де б’ється на сполох щодо здоров’я «ювіляра». Чого варта хоча б ґрунтовна розвідка письменника Костянтина Сушка «Тіні погублених рік» («ЗП» від 2.03.2017) про полум’яного подвижника, борця за збереження природно-історичної спадщини дідизни Віктора Чабаненка, який ще на початку «величної будови» передбачив її трагічні наслідки. На жаль, тодішнє «совкове» керівництво країни закривало очі на перестороги або й грубо затикало рота найменшому вияву здорового глузду. Ось, за висловом уже нинішнього високопосадового «класика», й маємо те, що маємо… Найперше, тривожну якість «підкореної» води: вона поступово… солонішає, перетворюючись в по-справжньому морську за рахунок заміни іонів калію іонами натрію. Як наслідок, помічено з’явлення медуз та інших «повноцінно морських» екзотів. Схоже, довколишні населені пункти та поливне землеробство перегодом ризикують опинитися без живильної вологи, а саме «море», суцільно захоплюване отруйними синьо-зеленими водоростями, – перетвориться в гниле болото. Ситуацію може виправити хіба що масове розведення прісноводних риб, що харчуються згубною «синькою». (На кшталт того, як американці упоралися з катастрофічним нашестям водяного гіацинта у своїх водоймищах, особливо на Міссісіпі). Проте чим цього домогтися, коли після затоплення величезних ділянок суходолу (загальна площа водосховища – більше двох тисяч квадратних кілометрів) місця нересту різко скоротилися – до п’яти відсотків водного дзеркала! Відповідно, стрімко впала продуктивність річкової «ниви», що підтвердить будь-який рибалка… Додайте сюди скиди зі всієї України, зазвичай, мало, а то і взагалі неочищених промислових та побутових стоків, що перетворюють тутешні пляжі в справжнісіньку калабаню, де не тільки купатися – часом вимити ноги гидко. Тож не випадково зникають риба, раки, водоплавне птаство, традиційні річкові рослини. Черга – за людьми, бездумне «природопідкорення» котрих і призвело до вкрай сумного результату.

Наш порятунок – у руках гідроенергетиків!

Та, вочевидь, найнагальніша проблема – розмивання берегової лінії: щорічно від одного до трьох метрів. Неважко підрахувати, скільки «з’їдено» плодоносних придніпровських чорноземів за минулі десятиліття: сотні первинно віддалених од берега жител, виробничих об’єктів, дачних ділянок впритул наблизилися до прибійної купелі. Вже не кажучи про невпинний підйом грунтових вод в низовинних частинах узбережжя, зокрема в Кам’янсько-Дніпровському районі. А там на черзі – й фундаменти міських кварталів… Причому, наступаючу стихію вже не в змозі стримувати навіть прибережні лісонасадження, оскільки коріння дерев підмиває одно-триметрові сезонні коливання рівня води сукупно з підвищеною вітровою ерозією (див. фото). До того ж, розмивання традиційно «суходільних» шарів грунту несе в собі приховану, але вкрай небезпечну загрозу потрапляння в русло залишків давніх людських поховань та скотомогильників періоду смертельних епідемій чуми, холери, сибірки тощо. «Прокинувшись», їхні бацили можуть заразити безліч прилеглого люду. Нам ще тільки цього бракувало! Де ж вихід? Закріпити узбережжя, подібно голландцям та бельгійцям, захисним бетонним молом нереально. Оптимальне рішення напрошується само по собі:

ЗОБОВ’ЯЗАТИ гідроенергетиків Каховської ГЕС суворо стежити за рівнем води на показниках літнього засушливого періоду, не допускаючи стрибків при осінньо-весняних паводках оперативним скиданням «надлишків». Тоді найпотужніше хвилювання не зможе діставати корінну породу, різко зменшивши берегові втрати. Звісно, простий і необтяжливий захід докорінно не розв’яже «розмивну» гризоту, та бодай ослабить її руйнівні наслідки на довкілля. Що ж заважає нарешті «прокинутися» належним розпорядчим службам і вдатися до рішучих дій? Чому ми ніяк не навчимося УПЕРЕДЖУВАТИ катастрофи замість «героїчного» їх подолання?!

«Бомба уповільненої дії»

Ще один невідкладний крок – дослідження придонного мулу, де після стишення течії накопичено безліч шкідливих викидів як місцевого, так і всеукраїнського походження. Особливих перешкод цьому нема – глибини водосховища невеликі: від восьми до тридцяти метрів. Така акція вкрай важлива, аби оцінити реальність небезпеки підводної біохімічної «бомби уповільненої дії» і, зокрема, допустимість вживання в їжу різних видів риб. Від харчовиків та дієтологів можна почути хіба що пораду довше варити місцевий улов через розповсюдженість у ньому гельмінтів. Та як бути з хвороботворною неорганікою, розмаїттям шламу, дещо призабутим, але досі цілком реальним відголоском чорнобильської трагедії – радіоактивними осадами? Вочевидь, тут тенденція однозначна – чим ближче до дна середовище риб’ячого існування, тим з більшою пересторогою варто до нього ставитися.

А що скажуть санепідеміологи? Та й не лише вони – вкрай назріла потреба «мозкової атаки» на ЖИТТЄВО важливий виклик сьогодення. Інакше ображена й зневажена матінка-природа відповість своїм кривдникам тією ж монетою. То чому б запорізькій владі, громаді, загалом усім небайдужим до майбутнього рідного краю не зініціювати комплексний екологічний аудит «Каховки»? Поки не пізно…

Юрій СКИБА,

м. Дніпрорудне