«Хай газета живе, та ще й передплатіть хоча б  сільськім бібліотекам!»

«Хай газета живе, та ще й передплатіть хоча б сільськім бібліотекам!»

«Запорізька правда» потребує допомоги» («ЗП» від 23.08.18), «Наша газета потрібна людям» («ЗП» від 30.08.18) – набатом лунають останні випуски нашої єдиної українськомовної газети, нашого і славного, і тривожного козацького краю.
Отак піднялись би наші пращури – звитяжці і, запитали в кожного сущого нашої ойкумени, до чого ви довели гречкосії-хлібороби, що асимілювались під Москвою? А саме з корінного українця найбільший запит за втрату національних ознак. Що вже говорити про завезених, даруйте за «рознарядкою» з неозорих країв «есесерії»?
Що цікаво, багато з них, стоять на міцніших підвалинах, ніж наші, чия «хата з краю». А загалом, читайте національну літературу, періодику, вчить мову з поваги до автохтона. І тоді не було б (чи значно менше було б) приводів в кремлівських іродів «захищати рускоязичних». Чому нема питання мови, коли українець потрапляє за ближній бугор? Вчиться поважати сусіда. І вибачте за сміливість, але підсумок такий, що на всіх нас лежать, якщо не краплі крові і сліз, за потоки крові наших кращих синів і дочок, то росою, туманом – точно.
А наші посадовці – урядовці хочуть вибити ще один бастіон з-під наших ніг: ліквідувати заслужену, історичну газету Запорізького краю! Ганьба! А куди ж подітися «безінтернетним» читачам? Та наші діти принаймні мають вчитися читати по українськомовних газетах. Ми ж самі колись навіть писали на зафарбованих крейдою шпальтах газет, за браком зошитів і чистого паперу.
Отже і прохання і вимога до влади: хай газета живе, та ще й передплатіть бодай сільськім бібліотекам!
Порівняйте, які культзаходи, окрім нашої газети, здебільшого має обласний центр, районні, і що має село?! Не соромно?! Отож.
З повагою і надією.

О. Передерій, м. Білозерка, від імені спільноти».