Запоріжці вимагають від влади звернути увагу до ситуації із соціальною незахищеністю людей з інвалідністю

Запоріжці вимагають від влади звернути увагу до ситуації із соціальною незахищеністю людей з інвалідністю

29 вересня запорізька делегація громадських активістів та людей з інвалідністю взяла участь у всеукраїнському форумі «Право на життя» у Києві, на якому вимагала від влади звернути увагу до ситуації із соціальною незахищеністю людей з інвалідністю та потреби цієї категорії.

Незважаючи на дощ та несприятливі погодні умови, сюди приїхали близько трьох тисяч учасників з різних областей країни. Акцію приурочили до 10-ліття підписання Україною Конвенції ООН про права людей з інвалідністю.

Дехто з учасників акції має проблеми зі здоров’ям від народження, хтось отримав їх внаслідок аварії, травм, на війні. Є учасники, які не чують або не можуть розмовляти, учасники з ментальними проблемами, ті, хто пересувається на інвалідних візках. Усіх їх об’єднує ціла низка проблем, насамперед – побутових.

Акція розпочалася ходою від Бессарабського ринку і до місця проведення форуму – майдану Незалежності. Під час ходи учасники зруйнували символічну стіну соціальної ізоляції.

– 28 вересня минуло десять років з моменту підписання Україною Конвенції ООН про права людей з інвалідністю. Це один із найважливіших світових правозахисних документів і 10 років тому наша організація виборювала приєднання України до цього документу – сказала організатор акції “Всеукраїнський форум “Право за життя” Наталія Скрипка. – Наша організація об’єднує понад 120 громадських організацій людей з інвалідністю з усіх куточків України. Ми постійно отримуємо від людей, організацій, які їх представляють, звернення щодо порушень прав, незабезпечення прав, дискримінації абсолютно в усіх сферах життєдіяльності.

В офіційному зверненні були зазначені основні тези заходу та пропозиції щодо вирішення проблем осіб з інвалідністю:

«У вересні 2018 року виповнюється 10 років, як Україна підписала Конвенцію ООН про права людей з інвалідністю, яка передбачає захист та забезпечення повного та рівного здійснення всіма особами з інвалідністю всіх прав та основоположних свобод, а також формування поваги до людської гідності цих громадян.

Більше 3 мільйонів громадян з інвалідністю України протягом цих років сподівалися і вірили у реальні кроки держави щодо покращення їхнього становища та забезпечення їхніх прав. Проте пройшло 10 років, а люди з інвалідністю досі залишаються заручниками соціальної, політичної, економічної, інформаційної та культурної дискримінації.

Ми усвідомлюємо складну економічну, соціально-політичну ситуацію в країні, пов’язану із зовнішньою агресією та необхідність захисту української держави, що це ускладнює забезпечення прав і соціальної захищеності осіб з інвалідністю. Водночас, громадяни з інвалідністю вкрай занепокоєні тим, що в результаті децентралізації влади і передачі повноважень місцевим органам влади, уряд втратив контроль щодо забезпечення соціального захисту та прав осіб з інвалідністю на регіональному рівні відповідно до Конституції України і законів України. 

Громадські організації осіб з інвалідністю відмічають відсутність значимого прогресу у визнанні державою їх повноправними незалежними соціальними партнерами у вирішенні проблем людей з інвалідністю. Як на всеукраїнському, так і на місцевому рівні продовжують ухвалюватися рішення, що стосуються осіб з інвалідністю, без їхньої участі, що обмежують і порушують їхні права. 

Сьогодні процес пов’язаний з імплементацією положень Конвенції в Україні фактично є стагнацією і, навіть, регресом по реалізації основних положень цього надважливого міжнародно-правового документу. Як наслідок: зростання соціальної незахищеності і, навіть, ЗУБОЖІННЯ людей з інвалідністю, НЕДОСТУПНІСТЬ для осіб з інвалідністю на рівні з іншими до фізичного оточення, транспорту, інформації та зв’язку (стаття 9 Конвенції); НЕМОЖЛИВІСТЬ отримання доступу до якісних медичних та реабілітаційних послуг, НЕДОСТУПНІСТЬ ліків та виробів медичного призначення (стаття 25,26 Конвенції); НЕМОЖЛИВІСТЬ заробляти собі працею через недоступне середовище (стаття 27 Конвенції); НИЗЬКИЙ рівень пенсій та соціальних допомог (стаття 28 Конвенції); НЕНАЛЕЖНЕ забезпечення технічними засобами реабілітації (стаття 20 Конвенції) та санаторно-курортним лікуванням; ВІДСУТНІСТЬ реального соціального захисту жінок та дітей з інвалідністю (стаття 6,7 Конвенції).

МИ ЗАКЛИКАЄМО ЗРОЗУМІТИ:

МИ – не просто особи з інвалідністю, МИ — громадяни України.

МИ — не джерело проблем, МИ – не витрати,

МИ — ресурс, необхідний для розвитку країни.

МИ ПРАГНЕМО повноцінного життя в нашій державі, яку ми повинні зробити цивілізованою європейською країною миру, благополуччя та достатку, де всі громадяни суспільства мають рівні права та рівні можливості!

МИ БІЛЬШЕ НЕ МОЖЕМО БУТИ НЕВИДИМИМИ, НЕПОМІТНИМИ В НАШІЙ КРАЇНІ!!!

МИ не можемо допустити, щоб КОНВЕНЦІЯ, на яку ми чекали і на реалізацію впровадження якої сподіваємося, залишилась декларативним документом, який ігнорують в Україні.

Саме тому, і враховуючи багаточисельні звернення людей з інвалідністю та їх громадських організацій з усієї України, та з метою привернення уваги до ситуації із соціальною незахищеністю людей з інвалідністю та проблем забезпечення їхніх прав та невиконанням зобов’язань держави щодо реалізації положень Конвенції ООН про права осіб з інвалідністю, Національна Асамблея людей з інвалідністю України ініціює проведення 29 вересня 2018 року в м. Києві Всеукраїнського форуму «Право на життя».»

– Сподіваюсь, що наше зібрання і все, що ми тут зробили, почують, – відзначив Уповноважений Президента України з прав людей з інвалідністю Адміністрації Президента України Валерій Михайлович Сушкевич. – Для української влади та українського суспільства хочу сказати дві речі. Акцентовані речі. Якщо не буде відповідальності за невиконання законів України по відношенню людей з інвалідністю, не буде нічого. Я від імені загалу вимагаю і прошу, сподіваюсь і вірю, що буде визначена законодавча відповідальність за те, що торкається порушення прав людей з інвалідністю, за те, що торкається виконання і не виконання положень Конвенції про права людей з інвалідністю, а ще я хочу нагадати оту цифру, яку я назвав – 1452 грн. Це зубожіння людини з інвалідністю. Я сподіваюсь, що наші права стануть нормою виконання в українській владі, в українському суспільстві. Я вірю в це. Ми отримали численні пропозиції від вас, від багатьох тих, хто не зміг сьогодні до нас приєднатися, – розробити звернення, підготувати Звернення до Президента України, Верховної Ради, уряду, де висловити всі свої вимоги щодо виконання законодавства по забезпеченню прав людей з інвалідністю.

Найголовніше прагнення учасників Всеукраїнського форуму «Право на життя» – привернути увагу суспільства, влади, тих, хто надає послуги, до громадян, котрі потребують соціальної захищеності. Адже поки що, на жаль, реальністю є тотальне порушення прав, дискримінація людей з інвалідністю, невиконання державою взятих на себе зобов’язань. Та вони вірять, що та символічна стіна, яку зламали на майдані Незалежності, буде дійсно зруйнована й безбар’єрне середивище стане простором їхнього життя.