«А я і не знав, що вмію танцювати»

«А я і не знав, що вмію танцювати»

На їх перший у житті танок бійців 37-го окремого мотострілкового батальйону (колишнього Запорізького батальйону територіальної оборони) на позиціях у розташуванні військового підрозділу у День захисника України запросила відома волонтерка Надія Мороз. Її команда «Волонтерські вареники ZP» здійснивши багатокілометровий марш-кидок на передову, приємно здивувала наших захисників, подарувавши їм справжнє свято натхнення і наснаги.

Олександра Воронцова

Врізка

Кожного ранку. Кожного тихого ранку, коли ти відкриваєш очі, кажи «Дякую!» хлопцям, які п’ють свою ранкову каву в холодних бліндажах. Війна продовжується. Не варто про це забувати.

Готуючись до поїздки, пані Надія зібрала до свята малюнки, листи, обереги та близько двох тонн смаколиків для наших захисників від запорізьких навчальних закладів: шкіл 51, 40, МГА, 49, 69, Елінт, 50, 47, 75, 2, Ліцею моди і стилю, а також Запорізької обласної адміністрації, партії “Солідарність” (Шевченківський та Дніпровський осередки).

– Щиро дякую всім небайдужим людям і вірю: разом сильні!- зазначила пані Надія.

У 37-ий батальйон вирушили не випадково. Нині тут несе службу колишня посестра волонтерок Олена Козлова. Молода жінка з перших днів війни, взявшись допомагати нашим захисникам, приєдналася до волонтерської команди пані Надії. Її батько служив у батальйоні «Донбас 1» і загинув на Донеччині під Селідовим. Тоді вона вирішила заступити його місце і уклала контракт із ЗСУ. За збігом обставин нині воює неподалік від тої території, де за незалежність України віддав своє життя її батько.

Зустрічі із подругами з команди «Волонтерські вареники ZP» пані Олена щиро зраділа. І з гордістю повідомила, що у цей день присягу на вірність Україні у Києві прийняла і її 18-річна донька.

З нагоди свята на урочистому шикуванні особового складу батальйону (зрозуміло, окрім тих, хто безпосередньо перебував на своїх постах) начальник штабу з позивним «Алан» привітав бійців, зачитав їм святковий наказ командувача ЗСУ та вручив нагороди і відзнаки. Передавши слово Надії Мороз, він відмітив, що візит волонтерів у цей святковий день окрилює хлопців.

Пані Надія представила бійцям свою чудову волонтерську команду, вручила кращим захисникам почесні грамоти від Запорізької облдержадміністрації і запросила всіх ярмаркувати з нагоди свята.

Традиційно її команда організувала для хлопців частування: козацьким кулішем- найсмачнішим в світі від Костянтина Мороза, варениками із різноманітними начинками – картоплею, капустою, сиром( солодким і солоним) , – все готували прямо на місці на відкритому вогні у спеціально привезених казанах, і натуральною кавою із кавомашини.

У складі волонтерів прибули також троїсті музики – Юлія і Олексій Макаренки та Анатолій Собокарь. Вони цілий день розважали бійців вокальними та інструментальними композиціями, народними і авторським піснями. А пані Юлія взялася навчити бійців народним танцям. І їй таки ж це вдалося.

– А я навіть і не знав, що вмію танцювати, – обмінювалися хлопці враженнями після цього натхненого майстер-класу з народної хореографії. – Такого задоволення годі й очікувати було. От дівчата догодили!

На позиціях батальйону цього дня вирував справжній ярмарок. Народна майстриня Лариса Жолудь, викладач Запорізької художньої школи ( клас скульптури і кераміки), членкиня Національної спілки майстрів народного мистецтва і національної спілки художників, вчила бійців виготовляти з глини чудові свистульки. Їх очі світилися особливою теплотою, бо кожен на якусь хвильку повертався у своє дитинство, забуваючи про тяготи реальної війни. А народний майстер – гончар Олег Павлік просто неба розгорнув свою майстерню і на гончарному колі навчав хлопців ліпити глечики. Чимало з них цього дня вперше у житті на власному досвіді упевнилися, що «не боги горщики обпалюють». Власні вироби обережно, наче величезну дорогоцінність, вони показували один одному, а потім ховали у надійне місце, щоб не ушкодити. Волонтерка і майстриня з боді-арту Наталочка Кучерук, з позивним «Мала», малювала хлопцям патріотичні символи на щоках і плечах, а під патронатом викладачки української мови Вікторії Камінської бійці малювали свою першу в житті картину на полотні масляними фарбами. Психолог Лариса Головко запросила військовослужбовців на виставу, в якій дебютували вони ж самі. Постановку підготували всього за півгодини, але прем’єра пройшла з величезним успіхом, і актори-аматори були нагороджені бурхливими оплесками своїх побратимів.

Грандіозне і незвичне на позиціях дійство викликало чималу зацікавленість у кудлатих і волохатих друзів бійців – кішечки і собаки, яких тут чимало, хлопці їх шанують і ситно годують, повиходили із своїх схованок і з цікавістю і подивом спостерігали за перебігом подій. З особливою увагою доглядав за всіма собака-сапер – величезний німецький вівчар Полкан. Він вже старенький, погано ходить, припадаючи на передні лапи, бо було, підірвався на міні, рятуючи життя людей. Його виходили. Але контузія все ж дається взнаки. Втім, Полкан, який зазвичай пильнує ситуацію і з підозрою ставиться до всіх новеньких, що з’являються у розташуванні батальйону, вочевидь з першого погляду визнав волонтерів за своїх і навіть дозволив Костянтину Морозу пригостити себе смачними варениками: смакував ними як людина- з виделки.

– Цей собака гідний нашої пошани, – підтвердив начальник штабу батальйону «Алан», – він наш помічник і справжній бойовий побратим.

Про побратимство «Алан» знає з власного досвіду. На фронті з перших днів війни. А у батальйоні – з 27 вересня 2016 року. Починав командиром третьої роти. Тут і понині його називають «Батя».

– Я прийшов із Запорізької Самооборони, з бійців якої і формувався наш бат, – згадує він. – Сьогодні у нас чимало військовослужбовців з Одеси, Миколаєва, Херсона. Але як і раніше основа підрозділу – запоріжці. Вони надійні. Із земляками відчуваю себе впевненіше.

«Алан» підтвердив, що за роки війни наші воїни вже навчилися здобувати перемоги. Україна вже виростила ціле покоління висококласних професійних військових, які здатні захистити нашу державу і наш народ.

– Будьте певні, Україну ми не здамо, – завірив «Алан». – А сил нам у нашій борні додають такі зустрічі, як от сьогодні, із нашими волонтерами. Від всього особового складу батальйону дякую всім, хто вірить в нас і підтримує.

Наприкінці святкового дня, попрощавшись із захисниками, волонтерська команда, перш ніж вирушити у зворотній бік, відвідала місце загибелі батька пані Олени Козлової. Тут біля пам’ятного знаку вшанували героя хвилиною мовчання, запалили свічку пам’яті, і кожний в душі своїй дав собі слово ніколи не забувати тої високої жертви, яку наші герої поклали на олтар незалежності України.