Олена Алексєєва: «Театр – душа моя!»

Олена Алексєєва: «Театр – душа моя!»

З різницею в кілька днів у моєму діловому щоденнику значаться дві круглі дати: 27 грудня – 20 років Запорізькому театру поетичної пісні, 1 січня – ювілей Олени Алексєєвої. Якій темі віддати перевагу на шпальтах «Запорізької правди»? Розмірковуючи над цим, я раптом зрозуміла, що йдеться про той рідкісний випадок, коли біографія людини практично дорівнює її справі. Розповідаючи про Театр поетичної пісні неможливо не говорити про Олену Алексєєву. І навпаки. Адже це вона створила в Запоріжжі, без перебільшення, винятковий проект. На її енергії та наполегливості він тримається два десятиліття. Нехай це звучить патетично, але я переконана: піде Олена – і не буде унікального театру пісні, завдяки якому щось ворухнулося, ожило в нашій області.

Увертюра з нотами суму

У п’ять років Олену віддали в Запорізьку музичну школу №1. Там вона вчилася в Олександри Петрівни Сладек – «сімейної» учительки, в якої у дитинстві займалися її мама й дядя. Фахівці високо оцінювали здібності дівчинки, а сама вона мріяла якнайшвидше… закрити кришку фортепіано і покінчити з музикою. Марила мистецтвом танцю. З третього класу збирала вирізки про балет, а в майбутньому уявляла себе тільки балериною.

Батько Іван Васильович Солодовник був шанованим в Запоріжжі держслужбовцем. Мама Зоя Борисівна викладала вищу математику. Здавалося б, далекі від мистецтва люди. Але в їхньому домі бувало багато творчих гостей. Завзята театралка, Зоя Борисівна дружила з акторами. А коли родина провідувала рідних у Москві, то не один вечір проводила у кращих театрах.

Класичний балет! Невагомі фігурки в білих пачках пурхають на пуантах! Серце завмирало від солодких сподівань. Але батьки були невблаганні: не можна кидатися з однієї справи в іншу. Спочатку слід закінчити музичну школу. Можливо, так вони виховали в Олені непохитну наполегливість на шляху до мети. В музичній школі вона провчилася аж дев’ять років. Коли закінчила, мама подарувала їй гітару. Але Олена поклала інструмент на шафу припадати пилом і пройшла відбір до хореографічного ансамблю «Дніпровські зорі» під орудою блискучого хореографа Михайла Федоровича Біденка. То була серйозна школа танцю. Вправлялися до сьомого поту. Виконували навіть фрагменти з класичних балетів. Звісно, мріяти про кар’єру балерини для старшокласниці Запорізької СШ №44 було вже запізно. Але можна було присвятити себе хореографії. Майбутнє посміхалося…

Наближався Новий рік і день народження. У школі готували казку, де не останню роль виконувала Олена. І раптом – травма меніску. Дівчина «випала» не лише з новорічних ялинок: з такою травмою серйозно займатися танцем неможливо. Певне, той Новий рік став найсумнішим розчаруванням в її житті.

Шість акордів на гітарі

Яку професію вибрати? Ніщо, крім балету, не захоплювало золоту медалістку. Серед шкільних предметів Олена найбільше любила історію. Тож, нехай буде історичний факультет Запорізького педінституту (нині – Національний університет). Хоча крім історії стародавнього світу, яку викладав легендарний Олександр Мальований, її мало що там зацікавило. Дівчина віддавала перевагу агітбригаді, яка в університетському рейтингу підняла художню самодіяльність історичного факультету з останніх місць – на перші. «О, така здібна студентка, а все співає і танцює», – зауважила про неї заступник декана.

Під час археологічної експедиції однокашник показав Олені шість акордів на гітарі. А секретар деканату Ірина Башкеєва відвела в міський клуб самодіяльної пісні. «Хороша дівчинка, – резюмував, потираючи підборіддя, запорізький бард Леонід Кучма. – Але напоїть її чимось, аби так не трусилася».

– Авторська пісня весь час мене «чіпляла», – згадує Алексєєва. – Відтоді у мене зберігся великий стос зошитів із текстами й акордами. Я переспівала їх усі!

Переламним став 1986 рік, коли Олена побувала на фестивалі авторської пісні в Севастополі. Тоді ж у Запоріжжі виник клуб пісенної поезії «Парус». Закінчуючи університет, Олена писала диплом з історії театру. А працюючи в археологічній експедиції, із насолодою кружляла у вихорі бардівських фестивалів. На одному з них – у Керчі – познайомилася з Миколою Алексєєвим. Вийшла заміж, народився син…

Тет-а-тет із Вертинським

Та пісня все настійливіше стукала у двері. Подружжя відкрило в Запоріжжі філіал Київського театру-студії «Академія», що організовував гастролі відомих бардів і виконавців. Уявіть: у ПК «Титан» – з аншлагами три поспіль концерти Олени Камбурової! Коло друзів Алексєєвої поповнилося метрами авторської пісні…

З 1991 року Олена Алексєєва працювала художнім керівником студентського клубу Запорізького індустріального інституту (нині – ЗДІА). У 1993-му створила в ЗНУ студію авторської пісні. Самодіяльну… Більшого ніхто не очікував. Ба навіть не хотів.

Але «самодіяльність» не для Олени Алексєєвої. Вона прагне все робити на професійному рівні. Якщо не вистачає знань чи досвіду – вчиться: у 1994-95 роках Олена стала студенткою майстерні відомого барда Юрія Лореса в Російській академії театрального мистецтва (колишній «ГИТИС»). Повернулась у Запоріжжя сповнена ідей і планів:

– «Гурток» – це добре. Але хотілося чогось більшого! – зізнається Олена.

Тоді вона потрапила в «зону тяжіння» тільки-но створеного театру-лабораторії «Vie». Разом із гітаристом Сергієм Козубом і режисером Володимиром Рачком вони підготували моновиставу «Постскриптум» за піснями Олександра Вертинського. Незвичним, навіть шокуючим був підхід Алексєєвої до пісень: кожну з них вона розглядала як міні-виставу і будувала за драматичними канонами. «Я маленькая балерина, всегда нема, всегда нема. И скажет больше пантомима, чем я сама», – нехай у цих словах звучала ностальгія за нездійсненним, але водночас то був політ у майбутнє…

Зоряний час

Студійці Олени переросли аматорський рівень. 27 грудня 1998 року свою першу виставу – «Надежды маленький оркестрик» за Булатом Окуджавою – показав новонароджений Запорізький театр поетичної пісні. Жан Сєлєзєнєв, Ганна Гайдук, Ганна Гаврик – імена перших його артистів. З театром працювали режисери Олена Гаджилова і Валерій Степанов. У 2000-му році Олена Алексєєва вступила до Національної спілки театральних діячів України. А в 2001-му запоріжці побачили «Знаки Зодіаку» за циклом пісень Юрія Лореса. На престижному фестивалі професійних театрів Придніпров’я «Січеславна» спектакль визнали «Кращою виставою театру-студії». Перемога! Успіх!

Одну за одною театр готував нові постановки: «Тихо музыка играла», «Кадиш», «Циганська муза»… У ПК «Титан» обладнали камерний зал для репетицій та вистав. Сформувалося постійне коло глядачів. Йшлося про надання театру професійного статусу. Щоправда, чиновники заперечили, що в акторів немає фахової освіти, тому Жан Сєлєзєнєв і Ганна Гайдук вступили на театральне відділення ЗНУ. Водночас Алексєєва розробила авторський спецкурс «Театр поетичної пісні», який вела на цьому відділенні. Та, на жаль, зоряний час тривав недовго…

Ювілеї відзначимо в січні

Професійний статус театр пісенної поезії так і не отримав. ПК «Титан» знічев’я знадобилося те невелике приміщення, де давав вистави унікальний колектив. В ЗНУ заявили, що пісенний спецкурс не потрібен, та й студію поставили в нестерпні умови… Без сцени, без зарплати – чи довго вони могли протриматися? Уявіть собі, тримаються досі! І навіть зуміли піднятися на новий щабель: тепер в їхніх виставах беруть участь професійні музиканти – такий собі «маленький оркестрик».

Студію Алексєєвої прихистили в Запорізькому міському центрі дитячої та юнацької творчості. Олена склала унікальну програму навчання, розраховану на дев’ять (!) років. А в 2008-му втілила ще одну свою шалену ідею – провела І Всеукраїнський фестиваль-майстерню «Сонячний зайчик», куди юні барди їхали не змагатися, а, насамперед, на майстер-класи до фахівців високого гатунку. Цього року відбувся ювілейний Х фестиваль. У Львові на нього навіть проводять конкурсний відбір. А серед викладачів – Кирило Алексєєв. Адже син Олени закінчив Київський Національний університет театру, кіно і телебачення імені І.Карпенка-Карого і працює у столичних музичних проектах.

Та плекаючи в Запоріжжі авторську пісню, Олена Алексєєва забула про себе… як актриса і виконавець. Театр поетичної пісні випустив кілька дисків, а його художній керівник лише п’ять років тому спромоглася записати перший і поки що останній – «Печать забытого родства». Та й почути її сольний концерт ймовірніше десь у Німеччині чи Молдові, ніж у рідному Запоріжжі. Одна дама навіть обурилася: «Що мені, їхати в Київ, аби послухати Алексєєву?!» На жаль, своєї ювілейної програми Олена знову не планує. Зате в січні в ПК «Титан» неодмінно відбудеться концерт до 20-річчя Театру поетичної пісні. Там і Алексєєву почуємо…

Віталіна МОСКОВЦЕВА