Все життя з «Мотогонами»

Все життя з «Мотогонами»

Наша розповідь про фаната мотоциклетного спорту, автослюсаря Дніпровського спортивно-технічного клубу ТСО України м. Запоріжжя, одного з найкращих «мотогонів» України Олександра Криворучка.
«Мотогони» – так себе самі називають люди, які повязали своє життя і долю з мотоспортом.
Напередодні свого 55-річчя, яке він відмічає раз в чотири роки, бо народився 29 лютого 1964 року, Олександр Григорович і розказав нам про своє життя «мотогона»:
«Я народився у рідному місті Запоріжжі. До школи у перший клас пішов у 1971 році.
В мого діда Миколи був особистий транспорт- мопед. Мені виповнилося шість років, коли я вперше спробував опанувати таку дуже серйозну техніку, як мопед (тоді я так важав). З першого класу навчання у школі мій дідусь дозволяв на ньому їздити. На той час машин на дорогах було небагато, а зважаючи на те, що за кермом я тримався справно, рідні хоч і хвилювались за мене, але все-таки дозволяли потроху керувати моїм сталевим другом.
Моє перше знайомство з «Мотогонами» сталося, коли мені виповнилось 13 років. Ми з другом потрапили на тренування спортсменів з мотокросу, що проходили в Осипенківській балці у Запоріжжі, саме там ми побачили справжній кросовий мотоцикл та всю красу цього видовищного спорту. Йшов дрібний дощ, траса намокла, а ми все продовжували дивитись та насолоджувались видовищем. Тоді я твердо вирішив стати частиною цього спорту. Влітку 1977 року я прийшов в мотосекцію Ленінського спортивно-технічного клубу ДТСААФ, головним тренером на той час був Володимир Федорович Бубнов. З того часу моє життя тісно пов’язано з ДТСААФ (ТСОУ).
У старших класах ми відвідували учбово-курсовий комбінат. За розподілом я опинився в групі, де навчали професії токаря, але ця професія мені не дуже подобалась, і я після своїх занять відвідував ще й курси автомобілістів. Заняття проходили один раз на тиждень по понеділках, і так кожен понеділок був для мене святом.
Закінчивши школу у 1981 році, я отримав водійське посвідчення та влаштувався на роботу за посадою слюсар-авторемонтник, в уже свій рідний Ленінський спортивно-технічний клуб ДТСААФ (ТСОУ).
Далі мене чекала військова служба, 10 травня 1982 року прибув в обласний призовний пункт, а звідти у Закавказький військовий округ до стрілецької роти. Через півроку отримав звання молодшого сержанта та став командиром відділення регулювання. У моєму розпорядженні було три важких мотоцикла, причому двигуни були з К-750, а коробки стояли з мотоцикла «Дніпро», вихід був з диференціалом та приводом на колесо коляски. На навчаннях наше відділення забезпечувало вільний прохід колони військової техніки.
У 1984 році за півроку до демобілізації отримав відпустку, приїхав додому і звичайно, зайшов до мотосекції, а там посередині боксу стояв ящик з новим мотоциклом ЧЗ – 250см.куб. Мій тренер Бубнов Володимир Федорович показав мені мотоцикл та сказав: «дивись, новий отримали, стоїть, чекає тебе».
Після армії я влаштувався працювати на Завод спеціального технологічного устаткування в транспортний цех, працював водієм автонавантажувача. Підприємство знаходилось біля мого дому, зміна починалась з 7.20, а у 16.00 були вільні та летіли з братом в мотосекцію. Керівництво підприємства з охотою йшло на допомогу спортсменам та дозволяло користуватись зварювальними апаратами для модернізації мотоциклів. Біля 80 відсотків мотоциклів нашої секції проходило модернізацію саме на цьому заводі.
Начальником Ленінського спортивно-технічного клубу ДТСААФ, а після 1991 року Ленінського спортивно-технічного клубу ТСОУ був Козиряцький Іван Іванович, полковник у відставці, автомобіліст, дуже поважна людина. Саме завдяки йому працювала секція мотоспорту, купували нові мотоцикли, приймали участь в змаганнях. Він згуртував та всіляко підтримував спортсменів районного клубу. За рахунок Ленінської районної організації для участі в змаганнях надавалась техніка, частково фінансувались як тренування, так і самі змагання.
За роки незалежності України з’явилось багато автошкіл різної форми власності, вони також більш-менш навчають наших громадян вмінню керувати автомобілем, кожен по різному, але наш клуб ДТСААФ а потім ТСОУ не тільки надає затребувану в державі професію, а ще й підтримує спорт та здоровий спосіб життя наших громадян.
Мотокрос надав мені чудову можливість спілкування з відомими спортсменами України й світу. На чемпіонаті України, що відбувались у місті Луцьк, змагався з призером чемпіонату світу з мотокросу Володимиром Кавіновим. В спілкуванні з цією знаменитістю я був вражений простотою нашої співбесіди. На той час мені було присвоєно звання кандидата у майстри спорту, і я спілкуючись і змагаючись з чемпіоном світу, отримав поради та безцінний досвід.
Весь цей час моєю підтримкою та моїм натхненником була і є моя сім’я. Моя рідна кохана дружина Алла Никодимівна, що надавала мені можливість займатись улюбленою справою та завжди була поруч. Мій син Віталій, що вслід за мною став частиною ТСОУ, працюючи довгий час викладачем Ленінського спортивно-технічного клубу. Мій син Олександр, незважаючи на його професійну зайнятість, займається мотоспортом та є призером мотогонок у класі «Enduro».
Саме завдяки моїм рідним та нашій оборонній організації, я є тим, хто я є…»

Сергій Токар