Вона рятує  людської душі

Вона рятує людської душі

«Відчувати, що ти приносиш користь людям, по-справжньому їм допомагаєш, – це дорогого коштує», – певна психолог ГУ ДСНС України у Запорізькій області Тетяна Авальяні. А у 2006 році, закінчуючи факультет психології у Запорізькому Національному університеті, успішна студентка планувала відкрити приватний кабінет. Проте, коли викладач з кафедри сказала, що у Службі порятунку є вакансія, Тетяна одразу загорілася. Їй, як молодому спеціалістові, було цікаво спробувати себе у важкій та благородній справі. Вона одразу схопилася за нагоду і з тих пір жодного разу не шкодувала, що відмовилася від приватної практики заради порятунку людської душі. Адже психологи ДСНС завжди там, де розігруються найстрашніші трагедії, руйнуються долі, а їхня основна задача – переконати убитих горем людей жити далі.
Починаючи працювати, Тетяна зрозуміла, що обрала роботу для дуже сильних духом людей. Приємно дівчині було усвідомлювати, що вона саме такою і є. Вона дійсно може рятувати людей із безодні горя, вона їм потрібна. Тепер покинути цю справу вона б уже не змогла.
На жаль, життя буває жорстоким і несправедливим. Нещастя чатують на кожному кроці, тому в пам’яті психолога ДСНС безліч жахливих спогадів.
Місто Марганець Дніпропетровської області. 2010 рік. Локомотив збив на залізничному переїзді автобус «Еталон». 48 пасажирів загинули на місці. Тетяна тоді не потрапила до мобільної групи, що працювала безпосередньо на місці події. Вона мала обдзвонювати родичів загиблих і сповіщати їх про страшну новину. «Коли людина отримує такого роду інформацію, реакції непередбачувані: кидають слухавку, кричать, плачуть, у пориві злості та відчаю говорять образливі слова, багато хто сподівається, що я скажу, що все це не насправді», – розповідає Тетяна. Вона зізнається, що й досі не зачерствіло її серце. За 12 років роботи вона так і не навчилася абстрагуватися від чужого горя. «Важко… дуже важко. Іноді виходить, а іноді пропускаю все через себе. Потім ще довго не можу отямитися», – ділиться психолог. Але, найголовніше, Тетяна відчуває, що дійсно допомагає людям, тому продовжує працювати, підвищувати свою кваліфікацію та професійний рівень. Рік тому вона пройшла курс з надання першої допомоги. Говорить, що з цими уміннями їй спокійніше виїжджати на ліквідацію наслідків надзвичайних подій, наприклад ДТП. В разі потреби вона зможе надати кваліфіковану допомогу до приїзду швидкої.
Був випадок, що відкликається на житті самої Тетяни й досі. Літо 2012 року. Двоє підлітків без дозволу батьків пішли купатися на дикий пляж. Одна з дівчат потонула. Інша ж, як ініціатор походу, звинувачувала в усьому себе. «В такому випадку важливо переконати дитину, що вона не винна. Не можна допустити, аби ця думка укорінилася», – пояснює Тетяна. В той день, як спеціаліст, вона зробила все від неї залежне, проте зрозуміла, що може працювати з дорослими, проте бачити труп дитини для неї – занадто. Наразі Тетяна – мама 10-річного сина і не дозволяє йому купатися у водоймищах самому. Відпочиваючи на морі, вона завжди надто опікується малим. Жінка розуміє, що відчуває на собі відлуння тієї трагедії, від якої досі не оговталася.
У 2014 році, коли до Запоріжжя масово приїжджали люди із зони Антитерористичної операції, на базі облуправління ДСНС було створено штаб надання допомоги внутрішньо-переміщеним особам. Тут цілодобово працювали фахівці ДСНС, в тому числі й психологи, які допомагали переселенцям. «Приймати доводилося до 1000 чоловік на добу, – згадує Тетяна, – робота не зупинялася. Нескінченний потік переляканих, розгублених людей із посттравматичними стресовими розладами. Першочерговою задачею було стабілізувати їх стан, переконати, що найгірше вже позаду, тепер вони у безпеці, подолати немотивовану агресію, добитися їхньої довіри, допомогти зорієнтуватися на новому місці». Більшість людей знаходилися у стані істерії, вони плакали, кричали, сварилися, звинувачували всіх навколо у своїй біді, боялися і не знали, як далі жити. Люди їхали дуже різні та проблеми у них також траплялися різноманітні. Прибула мати з дівчинкою, яка страждала на шизофренію, а необхідні ліки закінчилися. У дитини почався прогресуючий момент, діяти треба було негайно. «Я попросила службовий автомобіль, відвезла малу до психдиспансеру на Сєдова, лікарі оглянули дівчинку та прописали їй відповідні препарати. Маючи на руках рецепт, ми змогли вчасно купити ліки та не допустити загострення хвороби», – розповідає психолог. Найбільш переляканими приїжджали, звичайно, діти. Навіть ті, кому вже 10 і більше років, сиділи на руках у батьків та не погоджувалися відходити ані на крок від них. Спеціалісти докладали зусиль, аби заспокоїти малих: пропонували іграшки, малювання, пластилін та інше. Дивували люди похилого віку: багато хто приїхав просто оформити статус переселенця, соціальні виплати та повернутися назад.
Допомагають психологи ДСНС й тим, хто хоче попрощатися з життям. На рахунку психолога Авальяні з десяток врятованих «самогубців». А схема така: на «101» надходить повідомлення про намір скоєння суїциду. Диспетчер одразу направляє на місце виклику черговий караул рятувальників та паралельно з’єднує з відділом психологів. Якщо телефонує «самогубець», спеціаліст починає розмовляти з ним, утримуючи від рокового вчинку до приїзду рятувальної команди. Продовжуючи розмову з мобільного, психолог також виїжджає на місце події. У випадку, коли повідомлення надходить від очевидців, фахівець з’ясовує обставини і дає поради, як їм діяти.
Суїциди діляться на демонстративні та істинні. В першому випадку, людина часто просто хоче звернути увагу на свою проблему, в іншому – дійсно збирається вкоротити собі віку. Переважна більшість самогубців – чоловіки від 20-ти до 40-ка років. Практика показує, що підлітки більш рішучі в цьому питанні, вони доводять справу до кінця, нікого про це не повідомляючи. Тут уже нема кого рятувати. А причини різноманітні. Згадала Тетяна випадок, коли 22-річний молодик вступив до якоїсь секти. Через інтернет він отримував чіткі команди приймати психотропні препарати, які викликали галюцинації. Під час чергової скайп-бесіди його запрограмували на те, щоб роздягтися, вийти на балкон та стрибнути униз. Рятувальники встигли стягнути його з парапету. Парубкові ввижалися чорти, він підбіг до матері та почав силою стягувати обручку з її пальця, горланячи, що це обручка диявола. Довелося закрити бідолашну жінку в іншій кімнаті, а хлопця потягнули під холодний душ. «Таким чином ми вивели бідолаху з цього стану, – пояснює Тетяна, – після чого він нічого не пам’ятав. Отямившись, він почав питати, хто ми і що сталося. Вів себе абсолютно адекватно. Стався прорив». Батькам психологи дали чіткі команди тимчасово повністю ізолювати сина від інтернету та проконсультуватися з лікарями.
Інший випадок, коли чоловік закодувався від алкоголю і щось пішло не так. Його, як-то кажуть, перемкнуло, і він усівся на підвіконня, причому навприсядки й у домашніх тапках. Люди побачили відчайдушного з вулиці та викликали Службу порятунку. Тетяна – єдина, кому чоловік дозволив увійти до квартири. Він кричав, що стрибне, якщо хтось наблизиться до нього. Ніхто й кроку не ступав, адже боялися взяти на себе таку відповідальність. Тетяна стояла на вході у кімнату і розмовляла з ним про все на світі просто й невимушено. Чоловік обмовився, що завжди хотів мати дочку і Тетяна ухопилася за цю рятувальну соломинку. Вона змусила чоловіка мріяти, якою б могла бути його донечка, її колір очей, усмішка, косички та платтячка. Відстань до вікна у 6 метрів вона долала 2 години. Проте їй, справжньому спеціалістові та небайдужій людині, це вдалося. Врешті-решт, вона сіла поряд із ним. В цей момент підключився й начальник відділу Володимир Олійник. Він, скинувши бушлат, адже «самогубець» дуже негативно реагував на форму, зайшов до кімнати та запропонував випити та поговорити по-чоловічому. Разом вони добилися бажаного результату.
Обурює, що іноді люди заявляють про суїцид заради жарту. 90% випадків – хибні виклики. Не вкладається у голові, як тема смерті може бути приводом для сміху!
Дивно, але за порятунок життя Тетяна почула вдячність всього раз. Молодий чоловік збирався стрибнути з мосту, бо його звільнили з роботи та вигнали з гуртожитку. Тетяні вдалося вмовити його почекати, авось все налагодиться. Два дні потому він зателефонував і щиро подякував.
Поділилася Тетяна Авальяні й своїм власним рецептом від стресу. Адже порятунок людської душі – не проста справа. Тетяна складає пазли. І вважає, що кожна людина повинна прислуховуватися до свого організму. І, якщо він потребує відпочинку, то – треба відпочити!

Олександра Друян