Поки ми співаємо, танцюємо – нас не перемогти!

Поки ми співаємо, танцюємо – нас не перемогти!

Події на Сході України сколихнули душі всіх, кому не байдужа доля нашої держави. П’ятий рік триває війна на українських землях. Проте коли мирне життя запанує в містах і селах, ніхто не скаже. Тому нам треба єднатися, аби швидше загасити полум’я війни. Так вважають організатори та учасники фестивалю «З вірою в Україну!», який стає традиційним у Запорізькій області.

Що треба для підняття духу українських воїнів? Підтримка тилу та пісня, яка не дасть скоритися, а наповнить силою, що дозволить вистояти й перемогти.
– Моральна підтримка бойового духу для хлопців – це дуже важливо, – вважає волонтер Надія Мороз. – Наші вояки вже нагодовані. Це не перші роки війни, коли везли їм від шкарпеток до бронежилетів. Зараз вони вже озброєні, нормально екіпіровані. Хлопці мають знати, що вони в бліндажах сплять недаремно, в той час, коли ми спимо в теплих квартирах і затишних оселях. Ми про них пам’ятаємо. Кожного дня з 16-ї вечора хлопцям на фронт ліпимо вареники. Коли їдемо до них, веземо до 200 кілограмів замороженої продукції, яку дуже люблять наші захисники. Бо то домашня страва, наліплена нашими теплими руками, з вірою в Україну.

Кожен рятує нашу неньку-державу як може. Головне зрозуміти: незважаючи на те, що в країні біда, маємо дивитися на світ позитивними очима й через тепло наших сердець, яким наповнює патріотична пісня, згуртувавшись, довести світу, що ми – незнищенна нація. Поки ми співаємо, танцюємо, нас не перемогти.
– Події, які відбуваються, залишають свій відбиток і на тих, хто захищає
волю й незалежність України, і на тих, хто їм допомагає й чекає на них, – говорить Андрій Овчаренко, голова громадської організації «Соціальної допомоги «Фенікс» Запорізького обласного об’єднання учасників бойових дій та осіб з інвалідністю». – Члени нашої громадської організації два роки тому прийняли рішення про проведення саме фестивалю національної творчості патріотичного спрямування й показати, що прагнення до волі й незалежності, козацький дух українців незламний.
Перший обласний фестиваль «З вірою в Україну!», який ініціювали саме учасники антитерористичної операції, воїни-інтернаціоналісти, став лакмусовим папірцем, завдяки якому проявились найпалкіші прагнення до злагоди в суспільстві. Якою ціною це дається тим, хто на лінії вогню? Запорізькі військові музиканти про це знають із власного досвіду.
– Об’їздили майже всю Запорізьку область. Виступали в АТО, дарували
чудові мелодії нашим захисникам. Збирали волонтерські подарунки для воїнів на Луганщину. Дехто з наших музикантів зараз теж захищає незалежність держави. Хтось уже повернувся додому. Тож колектив у нас ще й бойовий, – приєднується до розмови Ігор Ромалійський, начальник оркестру, військовий диригент 9-го полку.

Життя молодого подружжя Ірини Петровської та Віктора Карпова – прекрасний урок для тих, кого зіткало лихо. Негаразди долі Ірина та Віктор тамують у творчості. Мають артистичні дані, малюють, майструють своїми руками. Особливо змінює їхні будні танок. Самі не занепадають духом й іншим дарують надію. На фестивалі «З вірою в Україну!» їхній неповторний яскравий виступ тоді запав у душі усіх присутніх.
– Ми намагаємося підтримати воїнів, які отримали ушкодження в АТО. Долі
в них різні: хтось із них замкнувся після травми. І тому хочемо показати, що на цьому життя не закінчується, що можна творити, робити добрі справи, жити повноцінним життям, – переконаний активіст клубу «Рівні можливості» Віктор Карпов. – Гадаю, що все можна робити попри негаразди. Я, наприклад, пересуваюсь на інвалідному візку, та все ж можу танцювати, вишивати, займаюсь спортом.
– Думаю, що все розпочинається з малого осередку суспільства. Ось ми з
Віктором – сім’я. Обоє рухаємось на кріслах колісних, та незважаючи на це, танцюємо, надихаємо інших. Травми й душевні, й фізичні – не вирок. Можна жити в будь-якому стані, – розмірковує Ірина Петровська.
Творчі колективи, які демонструють свої таланти переважно перед сільською аудиторією, мають неповторні здібності. Захоплюють душевністю, щирістю. Двадцять років українські пісні співають учасниці творчого колективу «Калинонька» з Приазов’я. Вважають: Україну врятує взаєморозуміння та дружба.
– Ми стараємося нашою піснею принести людям мир і любов, аби було
спокійно на нашій землі. Розкриваємо свою душу і хочемо, щоб нас почули, – каже Антоніна Скуйбіда, голова Приазовського товариства людей з інвалідністю «Милосердя». – У нас у селі дуже співучий колектив. Можливості є, фінансів немає. Дівчата костюми шиють за свої гроші. Звичайно, ми – оптимісти. Наша сила волі й дух незламні, адже ми – українці.

Учасниці ансамблю «Надія» співають у колективі давно. Попри хвороби, які намагаються обмежити їхню зону творчості. Пісня, говорять, надихає, окрилює, дає друге дихання. І саме народна, патріотична – обнадіює. Це ще й творча реабілітація, що сьогодні дуже важливо, коли ліки дорогі, вартість комунальних послуг непідйомна, робота для людей з інвалідністю – захмарна мрія.
– Якщо буде мир у нас, то, думаю, всі будемо щасливими, і всі будуть вдома,
і всі будуть раді. Пісня – це і об’єднуючий фактор, і натхнення. Вона спонукає жити. Як не важко, а заспіваєш – і на серці радісно, – посміхається активістка ансамблю «Надія» Любов Москалець.

Реалії нашого життя засмучують: втрачається духовність, а це основа нашого буття. Переконані: необхідно змінювати пріоритети, виховувати молодь на ідеалах добра, любові, розуміння, жертовності заради інших. І це маємо робити змалку. Патріотичне виховання дітей, хто має порушення слуху, починається ще з дитинства. В Кам’янській школі-інтернаті – це на першому місці. Життя хлопчаків і дівчаток тут наповнене творчістю, і саме таким чином вони виражають свою любов до рідної землі, де зростають. Учні – учасники різних пісенних фестивалів, у тому числі «З вірою в Україну!». Ірина Китманова, заступник директора з навчальної роботи КЗ «Кам’янська спеціальна загальноосвітня школа-інтернат ЗОР» , запевняє, що дуже важливо підтримувати юні таланти з особливими освітніми потребами. І участь у пісенних форумах – це як вікно в навколишній світ.
Народна артистка України Інна Гапон має чимало своїх вихованців. Кимось пишається, хтось лише подає надії. Співачка вважає: ті, у кого в душі бринить пісня, здатні на великий подвиг милосердя, бо лише збентежена душа може робити добро.
– Тільки дитина народилася, вже треба співати і колискові, і вірші читати,
тому, що без мови немає народу, немає культури.
Щоб відчувати себе українцем, треба не лише співати патріотичні пісні. Анатолій Сердюк – співак і композитор – один із тих, хто в далекі 90-ті у своїй творчості повернувся до української пісні. Задавав тон на запорізькій естраді саме виконанням пісень про козацтво, махновський рух. Оспівуючи свій рідний край хотів, щоб земляки зрозуміли, де вони живуть, яким було минуле. Змінюється життя, змінюємось і ми, говорить Анатолій.
– Дуже багато було формалізовано. Виступали як? Артисти відспівали
патріотичну пісню українською мовою. Вийшли за сцену і вже говорять російською й співають зовсім інше і свої погляди інші мають. Це робилось для галочки, для показухи. І тому тільки оці події, коли розпочалась війна, Майдан, трішки змінились настрої людей, їхній світогляд, але потрібна системна робота на державному рівні. Потрібна підтримка культури – фінансова, організаційна.
Фестиваль «З вірою в Україну!», який 2017 року зібрав понад 25 творчих колективів, став справжнім пісенним марафоном.
– Результат – це те, що ми започаткували такий фестиваль. Показали, що це
можливо, це необхідно, а найголовніше, що це – об’єднання на майбутнє України. Адже події 2014 року свідчать, що в критичний момент можемо відстоювати державу разом, – свою точку зору висловлює активіст громадської організації «Соціальної допомоги «Фенікс» Запорізького обласного об’єднання учасників бойових дій та осіб з інвалідністю» Юрій Василічев.
Учасники бойових дій, діти, аматори, професійні виконавці стверджують: врятує нашу Україну любов до рідної землі, повага одне до одного, розуміння та воля до життя.
– Врятувати Україну може віра в себе. Кожна людина повинна повірити в себе і зробити максимум для нашої держави, – акцентує Юрій Івченко, композитор та диригент народного хорового колективу «Запорозькі козаки». – Мені хотілося, щоб діти були більш виховані на наших традиціях. Тільки глибинне пізнання історії України, її обряди, її історичне надбання в мистецтві, це і козацтво, це і Святослав, і так далі. Але віра в себе, віра, надія і любов – це не повинно згасати.
Тож фестивалю «З вірою в Україну!» – бути. Таке рішення прийняв оргкомітет цього року. Восени знову залунає над Запоріжжям українська патріотична пісня. Приєднуйтеся!
Ольга Дроздовська,
журналістка