Наживо: Радість зустрічі з Марією Приймаченко

Наживо: Радість зустрічі з Марією Приймаченко

У Запорізькому художньому музеї  відкрилась виставка картин  мисткині, присвячена  110-річчю від дня її  народження.

Людмила Віслоух

Мистецтво народної художниці України, лауреатки Національної премії України імені Тараса Шевченка, засновниці відомої художньої династії  – Марії Приймаченко (1909-1997) занесено до Всесвітньої енциклопедії наївного мистецтва. У  Запорізькому художньому музеї  на виставці “Мистецька нива Марії та Федора Приймаченків” представлені десятки робіт майстрів.

– Марія Оксентівна Приймаченко народилась в селі Болотня на Кирївщині. Батьківська хата розколисала в ній феноменальний талант. Ще в дитинстві Марійка розмалювала всі стіни і піч. “…Як у раю” – раділа рідна бабуся її чудовим розписам. Від матері   дівчинка навчилась й вправно вишивати. Саме оригінальні барвисті вишиванки Марії вразили на базарі в Іванкові київську художницю Тетяну Флору, за сприяння якої твори майстрині експонувалися 1936 року на Першій республіканській виставці народного мистецтва в Києві, а згодом у Москві та Ленінграді (нині Санкт-Петербург), – розповіла куратор виставки –  мистецтвознавиця Тамара Гончаренко. – Наступного року її дивна серія “Звірі з Болотні” здобули золоту медаль на Міжнародній виставці в Парижі. Відтоді сонячне мистецтво Марії Оксентівни зачарувало весь світ.

Ніби з праісторичних глибин  з-під її пензля на полотнах з’явилися небачені звірі: “Леваха” (1973), “Мавпа їде на чотириголовому звірі” (1982), “Цей звір ворожить” (1983), “Чуліндра узялась пахать буряки” (1991). Невсипущою уявою авторки реальні тварини й птахи стають загадково-таємничими: “Український баран жито не убрав (1976), “Дика кішка” (1977), “Корова отака дасть п’ять тисяч літрів молока” (1978), “Молодий левик! (1979), “Український поліський бичок”, “Дикий бик і ворон” (обидва 1983) тощо.

Художниця олюднює звірів і птахів, вдягає їх в український народний одяг, прикрашає тіла квітками, листочками, зірочками, сміливо використовуючи яскраві й “неприродні” барви – сині, червоні, малинові, жовтогарячі, зелені, та інші, вдаючись до алегоричності й засобів байки.

Життя поліських селян зі цікавими подробицями, в оточенні щедрої природи розгортається в картинах, пройнятих теплим гумором: “Дівчина грає, парубка дожидає”, “Льон цвіте, а дівчина заміж іде”, “Дівчина з козаком на прогулянці” (всі 1982), “Українське весілля”, “Кум до куми телятка приніс”, “Пішов боягуз на охоту” (всі 1983) тощо.

Смислове навантаження творів художниця збагачувала своїми написами, спорідненими з народними піснями, байками, прислів’ями, приказками. Як то:

“Дарю українську паляницю

усім людям на землі,

щоб хліб їли і мир робили,

щастя будували і діток годували” (1982);

“Летять галки через балку

І летячи крячуть.

Молоді дівчатка

За козаками плачуть” (1982)

В експозиції виставки представлені й  три ранніх твори  сина майстрині, для котрого вона була єдиною вчителькою та доброю порадницею, – Федора Васильовича Приймаченка (1941-2008), заслуженого художника України, лауреата премії імені Катерини Білокур: “Ковальска робота” (1963), “Збирання буслів у вирій”, “Страшний шуліка” (обидва 1965).

Тамара Гончаренко підкреслила, що своїм життям і самовідданою творчістю Марія та Федір Приймаченки явили незламну силу народного духу, утвердили високе призначення народного мистецтва – зберігати генетичну пам’ять народу, плекати одвічні художні традиції, уславляти й захищати рідну Україну.

Доречним, яскравим і вагомим щодо популяризації життєвої стежини  Марії Примаченко, яка любила народну пісенну творчість, став виступ на відкритті виставки  ансамбля народної пісні і побутового танцю “Оксамит” під керівництвом заслуженої працівниці культури України Лариси Купчинської. (До речі лише за день до відкриття виставки колектив приїхав з фольклорного фестивалю, що проходив у Болгарії).

Мистецтвознавиця Алла Параконьєва, що 20 років працювала в музеї, згадуючи історію придбання картин талановитої художниці, зазначила: музей мав наміри придбати її роботи й заплатити стільки, скільки вона захоче. Спочатку    домовились відносно 30 робіт. Трохи згодом – ще на 40 робіт.

  • Вона розповідала, й начебто відкривала не лише мені, а, можливо, й собі, як складаються сюжети картин, як підбирає кольори, – поділилась Алла Параконьєва.- Сюжети, говорила  мисткиня, вона бачила уві сні.

Жодна  копія  у вигляді друкованої продукції чи зображення на екрані не витримує  порівняння з живою картиною мисткині. Тож, щоб отримати справжню радість від зустрічі з творчістю  Марії Примаченко приходьте до музею.

Людмила Віслоух