Вольному -воля, гуляй Гуляйполе!

Вольному -воля, гуляй Гуляйполе!

В рамках заходів, присвячених Міжнародному дню туризму,  за підтримки департаменту культури і туризму, національностей та релігій  Запорізької облдержадміністрації,  учасники прес-туру- представники туристичних фірм і журналісти  ознайомилися  з визначними місцями і пам’ятками   Гуляйпільского району.

Гуляйполе засноване у 1785 році, як військова слобода Дніпровської укріпленої лінії. Ділилось воно на 7 козацьких сотень: Бочанську, Вербівську, Піщанську, Подолянську, Польську, Херсонську , Гурянську. З 1923 року Гуляйполе набуває статусу районного центру.

 

До першого пункту призначення  на маршруті  –  районного краєзнавчого музею у Гуляйполі  учасники прес-туру, дякуючи вправному водію,   добралися із Запоріжжя  за дві години. Поспішали на побачення до  легендарного ватажка повстанського руху на Україні Нестора Івановича – батька Махна. Дух його тут живе й понині. Пам’ять про нього зберігають не тільки в експонатах музею. Вулиці й будинки у Гуляйполі бачили цього велета, а місцеві жителі передають від покоління до покоління чимало  пов’язаних із ним родинних історій.

 Перше  приємне враження, що справила  сторічна будівля колишнього місцевого  банку взаємного кредиту з надійними товстезними стінами, в якому й розмістився музей, укріпилося  і підсилилося по мірі знайомства з його експозицією. Тут  чимало цікавинок і унікальних знахідок, і  все просякнуто духом Махна. У дворі музею встановлено  велетенську  махновську тачанку. А в самому музеї який би історичний період не подавався ( а  експозицію складають 9   розділів), в кожному знайдеться згадка про Нестора Івановича.  На що вже період Другої світової війни, а й тут про Махна:  за проявлений  винятковий героїзм  у боях за визволення рідної землі жоден з гуляйпільців не був удостоєний урядових відзнак, бо Сталін  віддав наказ – махновцям ніяких нагород і ніякого народного визнання.

Та вочевидь гуляйпільцям байдуже до таких умовностей. Вони вміють пишатися не умовними, а реальними здобутками. І свого легендарного земляка шанують за його винятковість і пам’ять про нього ретельно зберігають. На підтвердження тому місцева громада власним коштом викупила хатину   Карпа – старшого брата батьки Махна по вулиці Трудовій ( власне, хата його батьків, де саме і народився Нестор, що була поблизу братової,  не зберіглася, її спалили  червоні, коли  увійшли у Гуляйполе і намагалися полонити отамана, тож мати його мусила вік доживати у хаті старшого сина), а  після ремонту планують тут відкрити музей родини. Хаті більше ста років, вона пам’ятає і батька Махна, і його побратимів, ще й досі в ній витає дух волі, боротьби, крик за втраченим , мрія про краще життя.  І сьогодні це «Родинне подвір’я Махнів» притягує своєю історією людей із різних куточків світу : Німечини, Польщі, Італії , Канади, Америки, Франції.

         Центр міста складає історичний архітектурний ансамбль будівель, які освячені історичними подіями, пов’язаними з революційною діяльністю легендарного ватажка селянського руху на Півдні України (1918-1921рр.) Нестора Івановича Махна.  Як зазначила  наукова співробітниця музею  Світлана Мірзоєва, яка провела для учасників прес-туру екскурсію музейною експозицією і  вулицями міста, Нестор – той що повертається…І він повертався з усіх своїх доріг у рідне Гуляйполе. Народжений у бідній родині, він мріяв створити заможне життя трудящому люду. Не маючи військової освіти, створив одну із найбоєздатніших армій періоду громадянської війни. З ним рахувалися червоні, петлюрівці шукали компромісу, засилали дипломатів білі генерали. Але він залишився вірним своїм ідеалам.

Коштом громади біля кожної історичної будівлі у Гуляйполі встановлені інформаційні стенди.  Відповідний інформаційний стенд стоїть і на місці, де колись  була будівля місцевого театру. Як не дивно, але  Гуляйполе було  у свій час потужним промисловим і культурним центром. І місцевий театр вирізнявся своєї високопрофесійною трупою. А  у самісінькому центрі містечка, де колись була церква, у якій хрестили Нестора, і яка була згодом вщент зруйнована, небайдужі гуляйпільці звели дерев’яну капличку і встановили брилу з відповідним написом.