.
  • .

День поезії в історичній панорамі

У  Запоріжжі кожного року в театральних приміщеннях відбувається  великий концерт за назвою „Поетичний Травень”. Виступають на ньому місцеві поети, співаки, музиканти. Є у цього свята й палкі  прихильники, які   мають за щастя послухати творчу інтелігенцію міста. Для багатьох в Запоріжжі культура стала способом життя, що складається з багатьох елементів, які забарвлюють мислення, почуття, власний творчий потенціал.
Але вже рідкий краєзнавець краю знає, що предтечею  цієї традиції (змінилися три покоління!) у далекому 1956 році виступив інший день – 25 листопада, неділя, коли вперше в історії Запоріжжя, за рішенням Президії Спілки письменників України було вирішено провести День поезії.
Аналогічні зустрічі-свята проходили тоді по великих містах  країни: Москві, Ленінграді, Сімферополі, Києві -  „хрущовська відлига” (після сталінського терору!) здавалась вершиною лібералізму, хоч і контрольованого партійною та урядовою верхівкою.

Запоріжжя завжди пишалося тією обставиною, що його відвідали свого часу видатні поети – Олександр Пушкін, Володимир Маяковський, щороку до „Дніпробуду” в довоєнний і післявоєнний час приїздили київські й московські поети.
Але 25 листопада 1956 року увійшло в історію краю своєю масовою і оригінальною формою зустрічі поетів з читачами, в якій ключовим словом було слово „книга”.

Звісно, що той День поезії за формою і місцем проведення відрізняється від сучасного, а зразком  стала київська акція,  яка відбулася у жовтні 1956 року. Тоді у великих  книжкових магазинах Києва за прилавки стали поети зі своїми виданнями, а читачі мали змогу побачити самого автора, послухати вірші в авторському виконанні, поговорити з улюбленим поетом, обмінятися думками, отримати автограф, послухати творчі плани. А поети, з височини  років, були неабиякі: Платон Воронько (1913-1988), Олекса Ющенко (1917-2008), Володимир Сосюра (1897-1965), Павло Безпощадний (1896-1968), Степан Олійник (1908-1982), - усі уособлюють гордість української літератури ХХ сторіччя. Так, один  тільки Володимир Сосюра, надзвичайний поет-лірик,  за день продав 400 примірників своїх книжок.
        
Регіональний літературний образ Запоріжжя середини 50-х років складали Василь Лісняк (1908-1963), Михайло Ласков  (1923-2002), Василь Маремпольський (1927-2002),  Петро Ребро (1932-2014) – саме вони стояли у витоків чудового запорізького свята – Дня поезії зразка 1956 року. Тепер місцева історія знає їх в обличчя.
Запорізька поетична когорта першого в історії Запоріжжя Дня поезії була підкріплена майстрами віршів з Києва. Це були: відомий український поет Микола Нагнибіда (1911-1985), уродженець козацького краю; Олекса Ющенко, на той час вже автор десятка книг, в тому числі багатьох пісень; поетеса Марія Познанська (1917-1995), авторка збірок „Ми весело граємось”, „На рідній землі”, „Мій квітник” та інших і яка писала вірші переважно для дітей молодшого віку (за певних обставин вона не була присутня на святі); Андрій М*ястківський (1924-2003), який тільки-но випустив у великий світ свою першу книгу – „Над Бугом-рікою”, позитивно схвалену критиками; поет-гуморист Володимир Іванович (1905-1985), автор збірок „Свиня на пасіці”, „В білу сніговицю” та інших; Юхим Чеповецький  (1919-2014) –автор багатьох сатиричних віршів та епіграм.
Запоріжжя трохи вдосконалило свій День поезії: напередодні свята усі поети виступили з читанням свої творів на підприємствах та навчальних закладах. Так, в Палаці культури імені Кірова перед молоддю алюмінієвого заводу свої вірші читали  М. Нагнибіда, В. Іванович, Ю. Чеповецький.
Осторонь не залишилась й обласна преса, бо завжди  листування з редакцією є культурним, інтелектуальним та моральним дзеркалом масового читача, погляди і дух якого відповідають своєму часу. Так, газета „Червоне Запоріжжя” (сучасна „Запорізька правда”) 24 листопада друкує на свої сторінках побажання  поетам від мешканців міста, світогляд яких формувався спільними для більшості населення соціально-побутовими умовами країни й місцем проживання (Запоріжжя - легендарне пролетарське місто: Дніпрогесу ,  „Запоріжсталі” та інших великих індустріальних підприємств):   „ пишіть про дівчат  в робочій спецівці” (бригада штукатурів „Запоріжбуду”), „оспівуйте труд будівельників” (робітники управління „Коксохіммонтаж”), „про життя і побут робітників, творців матеріальних цінностей – сталеварів, доменщиків, будівельників” (робітники „Запоріжсталі”), „показати характери, переживання людей” (вчителі), „про студентське життя” (студенти Запорізького педінституту).
Газета навела також приклади віршів поетів, творчі портрети яких малював партійний політичний контроль за мистецтвом. Так, яскравим зразком вимушеного вихваляння режиму є декілька поезій Миколи Нагнибіди з серії „Роздуми”: „Невичерпні наші сили, Коли ми з Леніним в путі”,  Петра Ребра - „Спасибі...за вірність партійному стягу, Ленінському ЦК („Спасибі вам. люди труда!”), Василя Маремпольського про пам’ятник Леніну в Запоріжжі . Іншими темами від щирого серця ставали чуття до України: до рідного поля („І піснею праці, і радісним цвітом, І житньою хвилею –Зеленню-силою Б’є Поле моє” (А. М*ястківський. Поле моє); до рідного міста („Обрій в сузір’ях квітне, Поїзд притишив хід...Грізне, ласкаве, рідне Місто моє, привіт!” (П. Ребро. Запоріжжю), про історичні події, які нещодавно пережила країна („Цей осколок з рурського металу Я сьогодні в поросі знайшов. Він упав тут серед битви шквалу На сліди солдатських підошов” (В. Маремпольський. Осколок), „Нам сяє, мов сонце ясне, великий Двадцятий з’їзд, Хвала тобі, рідна наша Партіє” (його же. Партія), про події,   які відбувалися  у сучасному світі, зокрема, Суецька криза 1956-1957 років ( «Мастера разбоя и войны Против мира, солнца и весны, Им страшны  счастливый смех детей, Стайки легкокрылых голубей, Новых гидростанций огоньки- Солнечного мира маяки» (М. Ласков. Маяки мира). Темою поезій була й українська природа з її сонцем та дощем, які надавали чуття сили у грудях  („На стіні з калюжі „зайчик” грає, І шпаки запурхали з-під стріх... Як земля вологу, я вбираю В себе сонця світлий, теплий сміх” (В. Лісняк. Дощ), яскравими польовими квітами („На стрункій високій ніжці Біля річки, на лужку, У косинці-білосніжці Стрів я квітоньку таку. Ясним оком жовтуватим Усміхалася мені. Я хотів її зірвати, А бджола сказала: - Ні!” (М. Познанська. Ромашка). Цікавою виглядала „Бахчисарайська балада” Олекси Ющенка: „І з башти стрімкої...Ні, смерті такої Не бачив ще Бахчисарай. <...> І пада вслід бранці Із башти уранці Убивця із іменем - хан”. Гострі сатиричні вірші надав В. Іванович про  безцільні витрати державних коштів („Тимчасом з вірша  в зачаровану даль Під парусом линуть і сміх і печаль.<...> Що є салтиковські чинуші у нас,  Що коштом держави, за всяку ціну Шукають загублену клепку одну” („Дорога клепка”). Навіть із нашого сьогодення сучасною здається байка Ю. Чеповецького „Случай в яйцетресте”: „Прочла Хохлатка объявление на улице О том, что «срочно требуется курица И может предоставить яйцетрест отличную жилплощадь под насест». <...>-Вы опоздали; места в тресте нет! <...> Вчера на эту должность  вместо Курицы Из главка нам прислали Петуха. <...> К тому ж характеристики гласят, Что он – Петух высокой   яйценоскости...<...>...портить с Центроптицей отношения. Вы сами пониматете, - нельзя. <...> Мораль простая: в этом яйцетресте Не то что куры – люди не на месте!».
В цілому усіх цих поетів єднав конформізм як вектор соціального вибору: одні покірно пристосовувалися до системи, інші мали мужність не втратити совість, відмовляючись від премій та пільг, треті рвалися до популярності і „теплих посад” , стаючи партійцями і славлячи бездарних керманичів держави, і за їхніми віршами можна відслідковувати послідовність правління вождів. Історія, велика вчителька, вже розставила всіх на свої місця.

Місцем проведення першого свята були обрані три книжкових магазини міста (№№ 1, 6, 36), в яких 25 листопада о 12-00 і розпочалося велике літературне дійство.
Так, в магазині № 1 виступали Микола Нагнибіда, Володимир Іванович, Михайло Ласков, в магазині № 6 зустрічалися з читачами Юхим Чеповецький, Петро Ребро, Василь Маремпольський, в магазині № 36 продавали свої книжки Олекса Ющенко, Андрій М*ястківський, Василь Лісняк.
Читачів в усі часи цікавлять життя, доля, творчість, кохання митця. Не були виключенням запоріжці середини 50-х років. Питання до поетів ставляться різні, в тому числі  про їхні власні біографії. Так, Микола Нагнибіда брав участь у спорудженні Дніпрогесу; Михайло Ласков тільки-но видав свою першу збірку „Родные огни», як і Василь Маремпольський, який у 1956 році також став автором своєї першої  книжки віршів – „Запоріжжя - славен край”; Петро Ребро опікується поетами-початківцями і ще шукає своє творче обличчя; байка „Случай в яйцетресте” Юхима Чеповецького премійована на конкурсі всесоюзного сатиричного журналу „Крокодил”(журнал існував з перервами у 1922-2008 роках). Олекса Ющенко  цікавиться  віршем робітника „Дніпроспецсталі” Івана Сапка „Подрузі”, той переписує свій вірш для київської преси, а Олекса Ющенко дарує свою книгу „Цвіт дружби” з  написом: „Шановному Іванові Сапку, моєму читачеві і молодому поету з найкращими побажаннями в День поезії”. 25.ХІ. 1956 р.”
Продаж книжок з автографами йде активно. Так, книг Миколи Нагнибіди було продано 262, В. Івановича – 240, М. Ласкова – 140. Всього було продано біля двох тисяч поетичних книг – шлях до читача поети торували неповторним дружнім спілкуванням.
Погода того дня  була хмарна, з проясненнями, часом йшов невеликий сніг, сильний вітер дув з півночі, температура повітря складала 4 градуси морозу. Та чи може це  стати  на заваді справжнім шанувальникам поезії? Своєрідний рекорд побив робітник залізничного цеху заводу „Запоріжсталь” Іван Заброда, який встиг побувати у всіх трьох магазинах (відстань  між магазинами складала 10 кілометрів!), побачився і поговорив з усіма поетами – учасниками Дня поезії.

Сплили роки, змінилися держави, сучасні технології дійшли до кожної людини.
Зараз ми можемо знайти будь-яку інформацію, кілька разів клацнувши клавішею на телефоні, ноутбуці, будь-якому іншому електронному носії. Ключовим питанням сучасності постає лише проблема естетики інтерактивного переживання, яке пов*язане зі сприйняттям художніх творів у кіберпросторі, бо запах свіжої типографської фарби традиційної  друкованої книги ніщо не замінить: він викликає особливе відчуття – за буквами ти бачиш душу автора, його позицію, смаки та пристрасті, одночасно йде самопізнання в цьому живому спілкуванні.  І  спадає на думку: уся цивілізація людства – в друкованих книгах. Друкована книга – вічна, як вічні вітер і сонце. І хочеться сказати: Йдіть до бібліотеки, йдіть до світу краси й друкованого слова! І будемо разом залюбки читати і слухати  вірші запорізьких поетів, святкувати „Поетичний Травень”,  не забуваючи про цьому  про перший запорізький День поезії - 25 листопада.

Ковальчук, М.   До Дня поезії в Запоріжжі / М. Ковальчук // Червоне Запоріжжя. – 1956. – 20 листопада.
Завтра в Запоріжжі – День поезії // Червоне Запоріжжя. – 1956. – 24 листопада.
Крилов, О.    Біля прилавків книжкових магазинів: День поезії в Запоріжжі / Ол. Крилов // Червоне Запоріжжя. – 1956. – 27 листопада.

Підпишіться на наш відеоканал