.
  • .

Курсом спадкоємності

Свого часу вважалося, що на Україну припадала п'ята частина науково-виробничого потенціалу всього Радянського Союзу і за багатьма показниками вона могла б конкурувати з провідними країнами світу.

У перші ж роки незалежності багато унікальних виробництв були скорочені, перепрофільовані або просто втрачені. Цього, на щастя, не сталося із запорізькими авіадвигунобудівниками. Ця школа, як і раніше, сильна своїми розробками в галузі газотурбінної техніки, талановитими фахівцями і спадкоємністю. Саме такого курсу дотримується і нинішній Генеральний конструктор Запорізького машинобудівного конструкторського бюро «Прогрес» імені академіка О. Г. Івченка.

Кажуть, справи людини - її життя. Саме вони і стають його долею. Напевне, в цьому закон нашого життя. Знову і знову розмірковую про це, перечитуючи біографію директора, Генерального конструктора ДП "Івченко-Прогрес", академіка Інженерної академії України, доктора технічних наук Ігоря Федоровича Кравченка.

У 1979 році він закінчив Харківський авіаційний інститут за фахом "Авіаційні двигуни" і почав працювати у ДП "Івченко-Прогрес". Пройшов шлях від інженера-конструктора до керівника підприємства. Брав участь у створенні і доведенні більше 20 типів і модифікацій авіаційних і наземних газотурбінних двигунів, зробив істотний внесок у вдосконалення та оптимізацію законів управління двигунами, особливо на запуску і при змінних режимах. Керував розробкою двигуна для навчально-тренувального літака

Як-130 і проведенням комплексу експериментально-довідних робіт зі створення - вперше в Україні - турбореактивного двигуна з форсажною камерою згорання, створенням турбовального двигуна АІ-450М для модернізації вертольота Мі-2М.

Автор більше 400 наукових праць і статей, володар 54 авторських свідоцтва і патентів на винаходи.

За успішне виконання державних завдань, вагомий внесок у розвиток науки і техніки генеральний конструктор І. Ф. Кравченко нагороджений Почесною грамотою Міністерства освіти України, орденами "За заслуги" всіх трьох ступенів. У того, хто знайомий лише з короткою біографією Ігоря Федоровича, може скластися неправдиве враження, що доля завжди була прихильна до нього: загальне визнання, нагороди, слава - його постійні супутники в житті. Лише мало хто знає, що за усім цим - титанічна праця, безкомпромісне служіння своїй справі.

А починалося все, коли Володимир Коккінакі на літаку з двома запорізькими двигунами встановлював світовий рекорд безпосадочного трансатлантичного перельоту Москва - Північна Америка. У той час майбутній Генеральний конструктор дослідно-конструкторського бюро (ДКБ) "Прогрес" Олександр Івченко вже працював на заводі. Він і став у травні 1945 року першим начальником щойно створеного ДКБ.

З того часу пасіонарний промінь, що впав на місце моторобудівної "Деки", осяяв шлях підприємства, яке набуло світового значення. Адже компаній, здатних конструювати авіа-двигуни, на планеті всього близько десятка, а таких, що мають у цій сфері повний технічний цикл, - ще менше. Що стосується вимірювання вищих авіадосягнень, то варто назвати тривальні турбореактивні двигуни, які піднімають велетень Ан-124 ("Руслан") і вертоліт Мі- 26, - на ринку подібних машин

"Івченко-Прогрес" є абсолютним світовим лідером. Експерти також вважають, що світовому літакобудуванню ще знадобляться роки, щоб створити машину класу військово-транспортного літака Ан-70. А на ньому теж експлуатується двигун запорізьких розробників. Що стосується двигуна, створеного для Як-130 і L-15, то це диво конструкторської думки залишиться сьогодні найкращим у своєму класі і буде конкурентоздатним ще цілих півстоліття.

Ці неперевершені досі досягнення були б неможливі, якби на підприємстві не склався і не затвердився наскрізний принцип його самореалізації: "Доля "Прогресу" - передусім"!

Івченко, Лотарєв, Муравченко... Кожен з них був охоплений найпрекраснішою з усіх можливих "хвороб" - манією досконалості. Рішуче різні, вони своїй справі віддавалися без залишку, і провели "Прогрес" через усі тяготи і смуту часів. Але ось що примітно! Івченко не лише виховав Лотарєва, зробивши своїм першим заступником, але в потрібний момент передав йому кермо правління підприємством. А Лотарєв, у свою чергу, не лише виростив Муравченка, але у важкий для компанії період поставив Федора Михайловича на чолі улюбленого колективу. Муравченко ж підготував Ігоря Кравченка. Тобто, генеральні конструктори "Івченко-Прогрес" по суті створили управлінську династію і відносилися до свого підприємства як до спадкової справи, сімейного бізнесу, а, отже, зрадити його не могли. Так у заможній селянській сім'ї батько передавав господарство старшому синові, той - далі, щоб не зійшло у небуття здобуте тяжкою працею добро.

Спостерігався ще один показовий момент. Керівники підприємства ставали на його капітанський місток саме тоді, коли булі більш затребувані їхні особисті професійні і людські якості, коли вони могли більше служити підприємству. А ще кажуть, що історична тенденція сліпа! Ні, вона владно чеканить і породжує людей, здатних відповісти на виклики епохи. У цьому сенсі Ігор Кравченко твердо зазначив: "Генеральний конструктор - це не завжди найталановитіший фахівець, тому що ця посада невід'ємно припускає певну відмову від власних творчих поривів - в ім'я успіху колективу, його прогресу, добробуту і майбутнього. Бути Генеральним конструктором - вища честь, а заразом і вирок твоєму особистому конструкторському егоїзму, адже ти береш на себе вирішення сотень загальних питань, які і в голову не приходили, займаючись чистим конструюванням".

У НОГУ З ПРОГРЕСОМ

Ринок авіадвигунів строгий до кінця. Так було завжди. І щоб, наприклад, виграти у конкурентів дуель за право встановити свій двигун на новому літаку Іл-18, івченківці боролися за абсолют його технічних характеристик. І так було завжди. А коли час висунув строгий імператив умовного повернення з неба на землю, "Прогрес" розробив ряд високоефективних індустріальних агрегатів на базі своїх двигунів. Спочатку народне господарство країни отримало нев'янучу фольклорну славу мотопилки "Дружба", що виграла "Пальмову гілку" у Брюсселі і з фурором поставляється в десятки країн світу. А потім було створено більше двох десятків силових установок (наприклад, для судів на підводних крилах і повітряній подушці), генераторів інертних газів для гасіння пожеж у закритих приміщеннях (зокрема, в шахтах), пересувних електростан-цій, бурових і газогінних станцій. Тріумфально заявила про себе й унікальна протипожежна установка, яка генерує інертний газ. Вона, між іншим, замінює 10 спецмашин і споживає в рази менше води, і до того ж не призводить до псування матеріальних цінностей. Неймовірно!

- Що стосується авіаційних проектів, - розповідає Ігор Кравченко, - то істотні надії покладаємо і на ринок вертольотів. Вони потрібні, двигун на Мі-2 у нас новий, чудовий, адаптований до різних потреб кліматичних поясів. У активній фазі у КБ і глибока модернізація двигуна для "Руслана". До високих температур готуємо і потужніший двигун для Мі-26.

Ятрить душу те, що все ще немає серії літака Ан-70. Двигун, який ми для нього зробили, - кращий у світі і ще гарантовано буде таким десятиліття. Це сучасний двигун небаченої економічності. Але, на жаль, поки він не затребуваний.

Між тим, ми наполегливо і різнобічно працюємо, і песимізму в наших рядах немає. А моє особисте улюблене висловлювання: лелека ковтає жабеня, а воно схопило хижака за горло і душить. Не здавайся ніколи! Борися. Історія знає випадки, коли знищувалися цілі держави, і люди не опускали руки і знову з'являлись на світовій арені. Здолаємо труднощі і ми.

Проте живемо ми, звичайно, не на хмарі. Тому Ігор Федорович зізнається: "Найважче для мене зараз - стежити, щоб заробітну плату на підприємстві люди отримували вчасно і в повному обсязі. Радий, що вдається. Але насправді щасливим я був тоді, коли займався винятково конструюванням. Втім, тепер думаю про використання щонайменшої можливості для забезпечення фінансової стабільності підприємства".

ПОКЛИКАННЯ ЯК РЕАЛЬНІСТЬ

За скупими рядками біографії Кравченка - надзвичайно цікаве, насичене яскравими і драматичними подіями життя. Де ж початок його незвичайної долі, його успіху? У таланті, яким наділила його природа? У його конструкторській сміливості й одержимості? У щасливому збігу обставин? Безумовно, все це зіграло свою роль у формуванні особистості Ігоря Федоровича. Але головні риси характеру і напрямок майбутніх життєвих настанов людини виникають і формуються в тому оточенні, де він народився і зростав. Саме тут джерело неповторної самобутності і генерального конструктора Ігоря Федоровича Кравченка, благородства і цілісності його натури, його скромності, доброти і щирості.

Ігор Федорович Кравченко народився 1 лютого 1956 року в містечку Яма (нині Сіверськ) Донецької області в сім'ї службовців. Неймовірно, але вже у 10-річному віці у Ігоря Кравченка сформувалася упевненість: "розроблятиму двигуни". У четвертому класі! Технікою він, правда, займався охоче, майстрував діючі моделі літаків, об'єднуючи друзів навколо свого захоплення. І щоб ось так одразу, без визрівання мрії отримати чітку ясність покликання - хлопець, очевидно, потрапив у руки Долі, яка неухильно повела його правильною дорогою. Це не вигадка, так дійсно було, а все інше лише служило прискоренню руху підлітка до мети, - і мама, Клавдія Петрівна, учитель математики від Бога, і батько, Федір Павлович, дипломований хімік, начальник лабораторії, а потім і начальник відділу технічного контролю доломітового заводу в їхньому містечку; шкільні районні олімпіади з точних дисциплін, активне сприяння батьків у захопленні сина. Проте дивовижною була саме конкретність захоплення хлопця - конструювати двигуни. Навіть не літаки, у цілому, а двигуни! Ігор Федорович цю свою ранню "спеціалізацію" пояснює зараз так:

"У той час я думав, що літак: дві площини, крило, стабілізатор, фюзеляж, обтічні елементи - і все. Зате тільки компресор двигуна має 30 площин, і ще 10 - у турбіні. Тобто, образно кажучи, один компресор тільки з аеродинаміки по складності містить майже 15 літаків! А мене завжди притягувало складне".

Пристрасть логічно привела юнака в Харківський авіаційний інститут - на факультет авіадвигунів. А ХАІ тоді був (і залишається) високим освітнім брендом, який давав широкі технологічні, конструкторські, металургійні знання фундаментального значення. Досить назвати легендарного творця першого в СРСР реактивного двигуна Архипа Люльку, який свого часу працював тут, заклавши основи багатьох навчально-професійних програм ХАІ. (Цей заклад, між іншим, закінчували і В. Лотарєв, і Ф. Муравченко). Проте не кумири юності сформували внутрішній кодекс Кравченка, а його перші власні думки і враження школяра від книги Олександра Яковлєва "Мета життя". У ній все співпало з характером і розумінням Ігоря того, як потрібно домагатися бажаного, а все бажане тобою має бути виключно значним. І подібне раннє самовизначення не раз допомагало Ігорю Федоровичу в складних обставинах буття, тому що відтоді він неспростовно вірить, що непереборних рубежів (як і перешкод) не існує.

Інститутську практику Кравченко проходив на "Мотор Січі" у Запоріжжі. Туди ж отримав і розподіл. Це його не влаштовувало принципово, тому що завод має справу з серійним виробництвом, а випускник ХАІ прагнув винаходити. Проте вакансії року на КБ "Прогрес" вже були заповнені. Ігор з цим не змирився. Пішов у деканат, і розповівши про свої студентські спецпроекти, довів свою насущну необхідність розподілитися на "Прогрес". У ХАІ його зрозуміли. А в КБ за розподілом на практику він спочатку потрапив у відділ турбін. І впертий випускник прагнув займатися камерами згорання - процес горіння його вабив владно. Кравченко добився переводу. Тепер все було правильно. І відділ камер згорання виявився чудовим. Молодим фахівцям довіряли самостійну роботу, заохочували пошук, до того ж і вчили серйозно, відкриваючи таємницю ремесла. (Той урок Ігор Федорович запам'ятав на все життя, і в якості Генерального конструктора підтримує активність молодих, хоча і зазначає: щоб стати повноцінним фахівцем, відпрацювати на "Івченко-Прогрес" варто років 7-10).

Вже більше 30 років, удосконалюючись, експлуатується форсунка з повітряним розпилювачем, що зняла цілий ряд технічних проблем, які стояли на початку 80-х перед розробниками. Запропонував її рішення, виконав креслення, супроводжував виробництво і здійснював випробування Ігор Кравченко. І нехай Ігор Федорович кожного разу підкреслює командний характер роботи, проте ту форсунку створив він, і це був перший зримий успіх молодого конструктора. А зараз, скажімо, на вертольоті Мі-2 з двигунами АІ-450 застосовується схема редуктора, ідея якого належить Кравченку.

Статус Генерального конструктора взагалі вимагає інтенсивного мислення, адже Ігор Кравченко зараз визначає наріжну концепцію розвитку підприємства, пріоритетні напрямки нових розробок. І всі 37 років, що Ігор Федорович працює на "Івченко-Прогрес", були зразком безперервного зростання його навичок, ерудиції, зони відповідальності, управлінської компетенції, влади і визнання. "Геній - це тільки найвища міра продуктивності", - сказав хтось із великих, і Кравченко увесь "підзвітний" період працював доладно й ефективно, підводячи себе до все більш високих і містких завдань. Це самобудівництво оберталося помітними результатами, а він йшов далі, не озираючись. Такі натури, як Ігор Кравченко, немов сповідують кредо Івана Киреєвського: "Свобода народжується в таємниці і загартовується мовчанням". Цей тип особистості - своєрідна "камера внутріш-нього згорання". Таких людей неможливо створити, тому що вони створюють себе самі. А ще Ігор Федорович нескінченно вдячний своїм прекрасним наставникам: спочатку начальникові бригади Едуардові Петровичу Цибульському, а потім Федору Михайловичу Муравченку, який згодом послідовно і безперервно ставив перед Кравченком рубежі високої складності.

А крила ростуть у польоті, тобто, під навантаженням. Адже підйомну силу крила формує не лише сила двигуна, але і сила опору, що є похідною від кута атаки.

Послідовність ключових характеристик двигуна Кравченка завжди була такою: надійність, спадкоємність ресурсу, економічність, екологічна чистота.

- Конструктор авіадвигунів - це художник, - говорить Кравченко, - тільки він працює з матеріалами і фізичними законами.

Це яку потрібно мати просторову уяву і розкуте мислення, щоб "серце" літака отримало форми, гармонійні в усіх вимірах! Тому що, коли на "Івченко-Прогрес" опиняєшся віч-на-віч з потужним двигуном, міцно "схопленим" рамою стенду, враження таке, що літак йому і ні до чого! Ці "голі" незбагненні двигуни такі нетутешні, неначе створені за образом і подобою космічних метеоритів, тільки лють приборканого вогню прихована в них усередині потужних камер. Та і зовні двигун - немов загадковий міжпланетний транспорт, величний, складностворений, що ось тільки зараз завис у цеху, повернувшись з холодних глибин Всесвіту. Тебе охоплює захват, що межує з потрясінням...

Жак Сегела (той, який "зробив" президентами Франсуа Міттерана й Олександра Квасьневського) наполягав: "Креативність - це не наявність багатьох ідей. Це уміння знайти єдину ключову ідею". Очоливши "Івченко-Прогрес", Кравченко для виживання і майбутнього підприємства розвинув напрямок, який спочатку здався ризикованим самообмеженням, а у результаті виявився рятівним. Я про тандем КБ з "Мотор Січ". Тому що це творче возз'єднання привело не до згортання, а до виробничої, і, отже, торгової експансії обох учасників ринку авіадвигунів. А нова міра ефективності у взаємодії двох знаменитих команд стала наслідком перерозподілу доль кожної з них у створенні кінцевих продуктів. Тепер "Івченко-Прогрес" і "Мотор Січ" - два фланги єдиного фронту, який вже на близькому плечі сили демонструє успішний результат. Адже, як жартома говорить Генеральний конструктор "Івченко-Прогрес": "Головне для двигунів - щоб їх купували". А крила, що піднімають їх, ростуть у польоті. І нехай цей політ триватиме.

Ольга Корнієнко

 Собака на 23 сентября

 

kot

 

Підпишіться на наш відеоканал