Едуард Гугнін: «Популізм у соціальній сфері може призвести до краху економіки»

За 25 років незалежності українці побачили і відчули на собі не одну соціальну реформу, і жодна, за великим рахунком, не зробила наше життя кращим. Чим реформування соціальної сфери, яке проводить нинішня влада, відрізняється від починань «попередників» і чому воно повинно бути успішним, пояснює заступник голови Запорізької облдержадміністрації, керівник фракції «Солідарність» в обласній раді Едуард Гугнін.
-Стіни вашого кабинету напевно чули чимало аргументів на користь тієї чи іншої соціальної новації, яка врешті решт або замирала на півдорозі або визнавалася помилковою. Чому ви вважаєте, що у вас вийде те, що не вдалося попередникам?  
-Давайте поглянемо у коріння наших проблем. Радянський Союз у свій час позиціонував себе як соціальна держава: пільг була маса! Але економічного підкріплення для них не було, і в результаті настав глобальний розвал. Ми не можемо допустити таку ж помилку.
Протягом усього періоду незалежності України концепція того, як повинні жити лікарі, вчителі, пенсіонери, пільговики, змінювалася неодноразово, і в результаті ми отримали хаос, який загрожує колапсом. Соціальну сферу по – справжньому реформувати усі боялися. А якщо і торкалися її, то тільки для того, щоб заробити голоси на виборах, як, наприклад, Олександр Мороз, який ввів пільги для «дітей війни».
Зараз у нас є Стратегія-2020  Петра Порошенка. Питання «куди бігти і що робити» вже не ставиться. Усе в документі визначено чітко і зрозуміло: сформовано комплексне розуміння, що робити у кожній сфері з урахуванням  децентралізації, яка відбувається.  
Коли я вирішив «йти до влади», розумів, що мені доведеться взяти на себе відповідальність за рішення, які будуть непопулярними у суспільстві. Так, пільги будуть скорочуватися, тому що жодна економіка не витримає популізму. Але ті, що залишаться, будуть реальними, а не віртуальними.
Наприклад, зараз обговорюється проблема спеціальних пенсій, обґрунтування яких викликає багато запитань. Так, 40 років тому лікар-рентгенолог дійсно ризикував здоров’ям, але зараз обладнання інше, і наскільки заслужені його преференції при виході на пенсію? На сьогодні, середній вік виходу на пенсію для чоловіків складає трохи більше 40 років!!! Ось до чого призвели спеціальні пенсії. І всі ці виплати лягають на плечі держави.  
-Однак, у нас багато хто мріє вийти на пенсію з метою подальшої праці.
-Це зрозуміло. Тому й ставиться завдання забезпечити такий рівень заробітної плати, щоб люди не бачили єдиний для себе шанс нормально жити – це стати пенсіонером і продовжувати працювати. Спеціальних пільг повинно бути менше, а ось заробітні плати – повинні бути вищі.
-Чи не буде скорочення пільг надто революційним? Мова, звичайно, не про відміну безкоштовного проїзду суддів у громадському транспорті, а, наприклад, про відміну стипендій для студентів.
-До питання скорочення пільг держава намагається підходити виважено. Жодні двері не повинні закриватися, поки не відчинилися інші. Якщо говорити про стипендії, то питання треба розділити на дві частини  – на обов’язки держави і на можливості вишів. Повинні бути соціальні стипендії для студентів, яким потрібна підтримка, – дітям – сиротам, дітям із багатодітних сімей і т.д. І повинні бути академічні стипендії для обдарованої молоді. Вищі навчальні заклади можуть і повинні заробляти на конъюнктурных спеціальностях, на виконанні замовлень для підприємств, і за рахунок цього формувати фонд для заохочення талановитих студентів, які будуть працювати на їх імідж. Тим паче, що для обдарованої молоді є стипендії голови обласної державної адміністрації і міського голови.
Зараз ми зіткнулися з тим, що вища освіта девальвувалась. Проаналізуйте оголошення про прийом на роботу: необхідні не просто випускники певних спеціальностей, але й певних факультетів і вишів.
-З іншого боку, виникає питання доступності вищої освіти як такої, зокрема – для сільських дітей…
-Результати зовнішнього незалежного тестування свідчать, що випускники сільських шкіл, на жаль, дійсно неконкурентноспроможні у порівнянні з міськими ровесниками. У селі один вчитель може читати і фізику, і географію, і історію. Кількість предметів, які викладає один вчитель в деяких сільських школах доходить до 7! Тому ми йдемо шляхом створення опорних шкіл, які будуть мати філії, при цьому малокомплектні школи будуть підлягати оптимізації.
Діти зможуть відвідувати початкові класи ближче до домівки, отримувати міцну базову освіту, яка відшліфується потім у старшій, опорній школі, куди будуть вкладатися кошти для розвитку матеріально-технічної бази.
Насправді, така система неофіційно діє давно. Для міста звичною є практика, коли дитину віддають у початкову школу поближче до домівки, а в старших класах вона йде у ліцей або гімназію, щоб поглиблено вивчати предмети, необхідні для вступу до вишу. Так чому діти в селах не можуть бути такими ж мобільними? На шляху реалізації цієї програми стоїть відсутність транспорту для підвозу дітей в опорні школи. В той же час, ця проблема вже почала позитивно вирішуватися. У цьому році, в пропорції 70 на 30 (державні кошти і кошти місцевих бюджетів відповідно) вже прийняте рішення про закупівлю 15 шкільних автобусів. Думаю до кінця вересня вони вже будуть у школах. І це тільки початок!
І якщо повернутися до доступності вищої освіти для дітей із сіл, то я прихильник повернення поняття цільового набору. Території повинні «замовляти» вишам тих же майбутніх вчителів – предметників, знаючи, що вони до них обов’язково повернуться після навчання.
-Питання реорганізації інтернатів для дітей з особливими потребами стало політичним питанням. І у зв’язку з цим поширюються чутки, які лякають батьків таких дітей.  
-В нашій області 6,5 тис. дітей навчаються в інтернатах. При цьому половина з них може навчатися у звичайних школах. Тільки в інтернаті навчання дитини обходиться в 21 тис. гривень на рік, а в школі –  в 9,3 тисячі. Уявіть, скільки коштів на розвиток навчально-виховного процесу – на придбання техніки, підвищення зарплат вчителям – вивільнилось би, якщо б усі діти, які можуть і навіть хочуть навчатися у звичайних школах,  пішли з інтернатів!
Але ми чуємо аргументи: нам же ця система залишилася у спадок, вона і далі повинна залишатися такою ж! Почекайте, а ви б захотіли носити плаття, яке залишилося від бабусі, а сорочку – від дідуся? Ні? Тоді звідки таке стійке намагання загнати цих дітей у стару, заскорузлу форму?  
Знаєте, чому дітям з особливими потребами так важко буває знайти своє місце в житті? Та тому, що десятиріччями інвалідів просто ховали, і суспільство не випрацювало толерантного ставлення до них. Вражає, що деякі політики намагаються законсервувати цю систему.  Плюс – відверто дезінформують громадськість. Ніхто не закриває інтернати, лише в деяких з них призупиняється набір.
Завдання влади – не ліквідувати інтернати, а дати можливість дітям, яким дозволяє нозологія захворювання, соціалізуватися у звичайній школі, де для них будуть створені необхідні умови. З ними будуть працювати не тільки вчителі, але й асистенти, за ними закріплять помічників, створять зони релаксації. Саме так вирішується ця проблема у цивілізованому світі. Але комусь вигідно видумувати жахи із закриттям інтернатів.
-Ще одна благодатна тема – оптимізація лікарень. Чи не зіткнемося ми із ситуацією, коли візит до лікаря стане привілегією для обраних?
-Тут така ж ситуація, як і в освіті. Неможливо лікарів з низькими зарплатами, без медикаментів і необхідного обладнання заставити надавати якісні послуги. При умовно «безкоштовній» медицині ми витрачаємо бюджетні кошти, щоб кожен день латати діри, але при цьому і пацієнти не перестають «доплачувати» зі свого гаманця.
Ось чому замість лікарняних благодійних фондів повинно бути централізоване медстрахування, замість «конвертів» –  чіткий прайс, а замість нервування в чергах – чітко прописані умови. Також повинні бути визначені категорії людей, яким медичні послуги будуть надаватися за бюджетний рахунок.
Уявіть, людині потрібна операція. Її реальна вартість – 6 тис. гривень. Вона не може її оплатити, і замість неї медичні послуги у лікарні купить обласний бюджет. лікарня отримує реальні гроші, лікар – реальну зарплату за свою працю, а пацієнт не тілько необхідну медпослугу, але й упевненість, що у нього не попросять  додаткову «подяку». При цьому лікарні будуть зацікавлені в тому, щоб боротися за право обслуговувати такого пацієнта, у них з’явиться стимул працювати над своїм розвитком. Завдання держави купляти  якісну послугу для своїх громадян.
Зараз активно обговорюється питання підняття тарифів на комунальні послуги. Скажіть, яке Ваше ставлення до цього процесу?
Наше завдання – зробити тарифи обґрунтованими, а сферу житлово – комунальних послуг привабливою для інвестора. Прихід інвестицій дозволить развивати цю сферу і поступово зробити її прибутковою. В іншому випадку, наше ЖКГ з кожним роком буде приходити в гірший і гірший стан. Постійні дотації держави стануть звичайною практикою і з часом люди взагалі перестануть платити за надані послуги, оскільки останні з роками все більше і більше будуть втрачати у якості. Підвищення цін звичайно суттєво вдарить по населенню. Для того, щоб пом’якшити цей процес для населення держава вводить систему субсидій, якими за останні роки стали користуватися більше 300 тисяч сімей у Запорізькій області. На субсидії держава витрачає щорічно десятки мільярдів гривень. Резонно виникає питання у простих людей: «А чому не пустити ці кошти на пониження тарифів?». Відповідь проста. Тарифи повинні бути такими, щоб покривати витрати генеруючих підприємств. Звичайно, вони будуть, на сьогоднішньому етапі розвитку нашої держави, високими для більшості громадян. Саме тому держава надає субсидії. З часом рівень заробітних плат в державі буде збільшуватися, і, відповідно, буде скорочуватися частка людей, які користуються субсидіями. Тобто, система субсидій – це економічна підтримка населення з боку держави на перехідному етапі розвитку нашої держави.
-Як ви вважаєте, наше суспільство вже готове прийняти ці реформи?
-Наше суспільство не просто готове до реформ, вони йому вкрай необхідні. Коли я тільки став заступником голови обласної державної адміністрації, до мене на прийом приходило 3-4 людини, зараз же приходять півтора десятка. Люди бачать, що влада відкрита і готова вирішувати їх проблеми, хай навіть не на всі сто відсотків, але ніхто не залишиться без уваги.
На жаль, часто доводиться робити це в ручному режимі. І це звичайна практика усіх 25 років становлення нашої держави. Саме тому Президентом України Петром Порошенком і напрацьована Стратегія – 2020. Свідомо йдучи на непопулярні рішення, ми в результаті зможемо успішно розвивати систему соціального захисту, медицини, освіти.