Як подолати власний суржик: поради від вчительки української мови і літератури з 50-річним стажем

Лідія Іванівна Щербаченко – не новонароджена патріотка, а справжній багаторічний носій українства у Запорізькому краї. За роки викладання навчила тисячі запоріжців писати і говорити українською. Зараз із своєї невеликої пенсії допомагає нужденним, у тому числі деяким воїнам АТО.

Л. І. Щербаченко закінчила Запорізький педінститут (нині ЗДУ). У Запоріжжі працювала вчителем у 9-му і 8-му інтернатах, 79-ій і 108-ій школах, викладачем у Запорізькому інституті вдосконалення вчителів. Стаж викладання – 52 роки. Мешкає у Запоріжжі.

Напередодні Дня знань Лідія Іванівна дала поради щодо вивчення української мови та розвитку української культури в цілому.

– Якщо ми не практикуємо українську, то поступово забуваємо її. Треба говорити і не боятися помилок, покращувати свою вимову, зараз доступні безкоштовні курси, онлайн-уроки та інше. Також я ввважаю, що треба більше читати світову сучасну літературу української мовою і класику українську: Тараса Шевченка, Лесю Українку. Щодо стилю рекомендую зазирнути до товрів М. Стельмаха, Г. Тютюнника, Є. Гуцало, Ліни Костенко та ін.

Ми не маємо завжди стогнати і журитися, ми маємо відійти від того минулого, коли ми в українській літературі або милуємося природою, або тими людьми, хто здатен проявити гуманізм. Окрім Лесі Українки, Тараса Шевченка у нас начебто і немає більше борців. І ми забуваємо Олену Телігу та інших… Треба змінити образ самої України за допомоги освідомлення минулого і теперешнього. Треба також державі підтримувати творчих людей, які працюють для України.

Ми знаємо Україну різною. Образ Батьківщини-України “то вона як Степова Елада, то ханська підстилка” добре виписаний у творі “Степова Елада” Євгена Маланюка-відомого українського поета, лицара духу, найвидатнішого представника Празької групи, який змушений був залишити Україну під час встановлення в ній комуністичної влади. До речі, вже виїжджаючи з Батьківщини, поет питав: «Де ж знайти нам за тебе кращу серцем, повним тобою вщерть?» «Сумним походом» назвав поет свій виїзд за кордон, бо навіть «потяг ридав: На Захід… На Захід… На Захід…»

Найголовніше, я думаю, те, що у нас не вистачає державності і державників, державотворення і зображення цих процесів в літературі. І час змушує нас це змінити.

Що ж є патріотизм, а що націоналізм? У Павла Тичини є такі рядки: “Поете, любити свій край не є злочин, коли це для всіх!” Ось так і треба, тобто не ставити свою націю вище за інші, але в той же час добре знати свою історію, мову, літературу, свій нарід.

Адже, за словами Максима Рильського “хто не знає свого минулого, той не вартий свого майбутнього”.
І насамкінець, скажу так, що вчитель завжди залишається вчителем. Головне для вчителя – це не тільки навчити предмету, а й навчити дітей моральності. За будь якої системи влади ми маємо залишатися людьми і зберігати людське в собі. Ось це, на мою думку, і є найголовнішим.

Олена Гулая