СОВКОВЕ СУДИЛИЩЕ В ЗАПОРІЗЬКОМУ ТЕАТРІ ІМЕНІ МАГАРА

Тільки-но 14 лютого конкурсна комісія з обрання директора театру імені Магара оголосила своє рішення, а саме — обрала найбільш гідним кандидатом на цю посаду Панькіна Володимира Миколайовича, у театрі почалися гоніння на тих, хто мав сміливість висловити протилежну офіційній “колективній” думці точку зору.

Так 15 січня 2017 року під час оперативної наради у головного режисера театру Тетяни Олександрівни Лещової почалося “з’ясування стосунків” на кшталт “і як нам з вами тепер жити”, з людьми, які не підтримують колективної думки і мають нахабство у демократичній країні мати — увага! — власну точку зору та професійну позицію. Це запитання було адресовано мені, Ігнатьєвій Наталії Миколаївні, завліту театру, та Попову Віктору Васильовичу, режисеру-постановнику. Не передаючи всього драматичного діалогу в подробицях, повідаю основне. Я сказала, що свої обов’язки як керівник літературно-драматургічної частини театру завжди виконувала і виконуватиму далі, відповідно до контракту. В діалозі з Тетяною Олександрівною проговорили питання уточнення інструкції (адже моя, з деякими похибками, була укладена ще в 2015 році, а контракт підписаний у 2016-му). Щодо особистих взаємин, я підкреслила, що це право кожного — вирішувати як саме і з ким спілкуватися особисто. Здається, майже порозумілися. Але тут до діалогу підключилася начальник рекламно-інформаційного відділу Панькіна Ірина Анатоліївна з викликами про відсутність у мене моралі, з обвинуваченнями, що я (цитата): “три роки нічого не робила”, що я собі дозволяю висловлюватися від імені колективу і тому подібні, м’яко кажучи, далекі від реальності й правди речі. На мої намагання повернути розмову в русло конструктивного робочого діалогу виник новий потік звинувачень: тут мені Тетяна Олександрівна та Ірина Анатоліївна пригадали і горезвісне засідання первинного осередку НСТДУ, а заступник директора Тамара Іванівна Камлик з образою в голосі прокоментувала мою поведінку в якості модератора прес-конференції 13 лютого. Словом, претензій до мене багато: і говорю не те, і говорю не так, і взагалі, по якому праву я говорю там, де всі мовчать немов у могилі?
Зрештою, віддавши головному режисеру щотижневий звіт про роботу, знайдені за її завданням п’єсу для дітей та матеріали до можливої майбутньої постановки, я відверто заявила Ірині Анатоліївні, що не дозволю аморальній людині говорити про мою мораль.
Ось такі справи, шановні пані та панове. Ось так у 2017 році почнається будівництво нової тоталітарної держави в окремо взятому театрі.

 

Наталія Ігнатьєва