Життєвий шлях ветерана пожежної охорони

Життєвий шлях ветерана пожежної охорони

Ветеран пожежної охорони Олександр Олексійович Щека, віддавши 24 роки боротьбі з вогнем, пішов на пенсію у званні майора внутрішньої служби, але продовжив працювати у сфері цивільного захисту. Секретом свого успіху вважає людей, які зустрілися йому на життєвому шляху, навчали і надихали. Тепер він активно підтримує зв’язки з рятувальниками області, охоче ділиться з колегами власним досвідом, передає їм найкращі традиції вогнеборців свого покоління, проводить патріотичне виховання серед молоді.

Олександр Щека народився у Запоріжжі. У 1974 році закінчив технічне училище і одразу почав працювати слюсарем-ремонтником на заводі «Запоріжтрансформатор». Коли був призваний до армії, пройшов школу молодших авіаційних спеціалістів, після чого служив у Монголії у винищувально-бомбардирувальному полку. Після демобілізації повернувся на завод. 1980-й рік став доленосним у житті молодого Щеки. За пропозицією начальника СВПЧ-3 з охорони Ленінського району Запоріжжя Миколи Тарана пішов працювати у пожежну частину. Тут він зустрів чудових людей, справжніх спеціалістів своєї справи, разом з ними став на боротьбу з вогняною стихією і відчув своє покликання. Тут він був як удома. «Спочатку – це робота, а потім поринаєш з головою і це стає сенсом життя», – згадує Олександр Олексійович.

Наполегливий, вимогливий до себе, Щека вчиться у своїх наставників, займається самопідготовкою. Згодом вирішує вступити на заочне відділення до Харківського пожежно-технічного училища, аби вдосконалити свою професійну майстерність. Бо такий вже у нього характер: мужній, сильний, успішний чоловік, він ніколи не зупиняється на досягнутому. Згодом молодий рятувальник стає командиром відділення, а потім – начальником караулу.

У пам’яті ветерана пожежної охорони безліч надзвичайних подій. У складі караулу СВПЧ-3 він загасив сотні пожеж у житловому секторі та на об’єктах сільського господарства. А ситуації бували різні. Так, згадав рятувальник пожежу в приватному будинку, коли йому довелося на руках виносити з дому газовий балон, який міг вибухнути у будь-який момент. У той момент Щека не думав про власну безпеку, він повинен був віднести балон якомога далі від людей та житлових будинків. Така у нього робота – допомагати, рятувати, оберігати, навіть у випадках загрози для власного життя.

Пам’ятає рятувальник й досить масштабне займання на деревообробному комбінаті, складні пожежі на острові Хортиця. Одного разу довелось влітку гасити лісову підстилку, над якою проходили лінії електропередач напругою 10 000 вольт. Гасили під напругою. Чекати не було часу. Якби вогонь підібрався до дерев’яної опори, лінії рухнули б у Дніпро. Неймовірними зусиллями вогнеборці подолали пожежу, яка загрожувала десяткам купальщиків.

Таких випадків, пов’язаних із ризиком для власного життя, було багато. Але це не відлякало справжнього рятувальника. «Сміливість – невід’ємна риса кожного бійця. Проте, ризикувати також треба розумно!», – радить ветеран.

Продовжив свій шлях Олександр Щека в Управлінні пожохорони Запорізької області. У 1993 році його перевели у штаб пожежогасіння. Тут рятувальник продовжував набиратися досвіду, опиняючись у вирі складних випробувань: пожежа на складі паливно-мастильних матеріалів на комбінаті «Звезда», вибух трансформатора на заводі феросплавів, аварія на титаномагнієвому комбінаті з викидом хлору… «Мені пощастило. Я завжди працював з професіоналами своєї справи. Разом нам здавалось, що усе під силу, подолаємо будь-яку стихію. Головне, запобігти страшним наслідкам!», – згадує ветеран.

У 1997 році Олександр Щека стає начальником ДПЧ-23 з охорони ВАТ «Запоріжтрансформатор». Він прийняв частину, готову до розформування. Проте амбіційний, впевнений у своїх силах та майстерності колективу, лідер по натурі Щека не здався. Ініціативністю та силою волі він завжди надихав команду людей, що були поряд по життю. Він зарядив своєю енергією підпорядкований підрозділ і частину підняли з колін. Власними силами був зроблений ремонт, кімната відпочинку для особового складу. Робили сумлінно, аби вистачило й наступникам. 7 років він керував частиною. За цей час йому вдалося знизити кількість займань на підпорядкованому об’єкті з 27 до 0! Олександр Олексійович налагодив розумну взаємодію з керівництвом заводу, проведення профілактично-роз’яснювальної роботи зі співробітниками. Він завжди умів грамотно довести свою думку оточуючим, згуртувати людей навколо себе. Головними принципами роботи керівника вважає професіоналізм та створення атмосфери взаємопорозуміння в колективі. «Головне дивитися в одному напрямку», – зауважує рятувальник.

У вільний від роботи час Олександр займається риболовлею та класичною боротьбою. Справжнє захоплення рятувальника – пожежно-прикладний спорт. В молоді роки він брав участь у змаганнях у складі команди СВПЧ-3, яка побила рекорд по бойовому розгортанню. Будучи начальником ДПЧ-23 він ділиться досвідом з новим поколінням бійців, навчає та надихає колектив на перемогу. У 1999 році команда ДПЧ-23 посіла І місце в обласних змаганнях, після чого неодноразово виборювала призові місця.

Вже 13 років Олександр Олексійович на пенсії, але продовжує працювати на заводі. Наразі він начальник штабу цивільного захисту ПАТ «Запоріжтрансформатор». На своєму власному прикладі, опираючись на багаторічний досвід, він доводить наступникам, як важливо бути обізнаними в питаннях безпеки. Він добре знає, що успіх рятувальної операції базується на відповідних знаннях. Тому разом зі співробітниками ДПРЧ-30 з охорони об’єктів він проводить спільні навчання особового складу. Також особисто проводить обов’язкове навчання всіх працівників заводу з пожежно-технічного мінімуму.

За роки служби Щека прикипів серцем до служби і вболіває за спільну справу й досі. Підтримує спілкування з ветеранами. «На День пожежної охорони 17 квітня зустрічаємось сім’ями на природі з шашликами та юшкою», – посміхається рятувальник.

Вже 40 років поряд з Олександром кохана дружина Надія. Все життя вона підтримувала чоловіка і вважала його роботу – благородною справою. «Вона завжди ставилася до моєї служби з терпінням та розумінням. І за це я їй дуже вдячний», – говорить чоловік. У щасливого подружжя двоє дітей: син Олексій та дочка Наталія, яка подарувала батькам онука – Андрійкові 2 рочки.

Олександр Щека вважає, що своїм успіхом у житті завдячує людям. Йому пощастило і з наставниками, і з учениками. З особливою теплотою в очах згадує він близькі серцю імена: «Василь Гончаренко, Сергій Фомкін, Анатолій Ганоцький, Іван Шаповаленко, Олександр Капканець, Ігор Таран, Михайло Скиба, Владислав Крівніхін, Ігор Патлух,… Люди, яким я вдячний, яких поважаю, список можна продовжувати. Всі вони – патріоти служби, які вміють рятувати і виживати. Супер-хлопці!».

Олександра Друян