Про національну пам’ять і національне безпам’ятство

Про національну пам’ять і національне безпам’ятство

22 квітня 2018 року . Буденна дата для сучасників, для справжніх патріотів Запоріжжя – привід зібратися під незвичайною грушою – Шевченковою. 180 років тому Великого Кобзаря викупили з неволі (1838), а через п’ять років дух запорозького козацтва привів його до Хортиці і запорізького села Вознесенівка (1843), під пам’ятну грушу, яка квітне й до сьогодення.
Запорізький вчений Арнольд Сокульський, видатний спеціаліст з історії запорозького козацтва, та інші учасники обговорили стан національного безпам’ятства місцевої влади, яка не знає і не хоче знати історії власної землі, яка своєю байдужістю до історичної пам’яті «вимиває» із суспільної свідомості національну самоповагу і гордість за звершення предків, не використовує такі дати для формування громадянської ідентичності та повагу до державності, для мобілізації духовних сил, що є нагальною вимогою часу і української більшості.
Відсутність послідовної і системної україноцентричної гуманітарної політики влади всіх рівней на Запоріжжі показує українцям – інтелігенції і простим мешканцям, що така влада не може очолювати місто і область, оскільки чинить акт національної зради.
Патріоти обговорили також ідею створити біля Шевченкової груші паркову зону і зробити привабливим туристичним об’єктом: з національною символікою і портретом Т.Г. Шевченка з квітів.
Учасники висловили своє здивування, що не побачили біля Шевченкової груші представників культурних кіл Запоріжжя, які думають про себе як про патріотів.
На сьогодні Шевченкова груша – занедбане місце, без огорожі і пам’ятної таблички, не є туристичним об’єктом, як не став і пам’ятний «дуб Чорновола», посаджений у 1991 році на о. Хортиця видатним державним діячем Руху опору проти русифікації і національної дискримінації українського народу В’ячеславом Чорноволом (1937-1999).

 

Тамара Пішванова