Контрасти для глядачів: на вершині і… в безодні

Контрасти для глядачів: на вершині і… в безодні

Дві прем’єри відбулися минулого тижня в Запорізькому академічному обласному театрі юного глядача. Напрочуд різні – вони ніби спеціально збіглися, щоб потішити тих, хто любить контрасти.
Майже вся трупа працювала над бенефісом заслуженого артиста України Максима Березнера, допомагаючи йому утвердитися на вершині симпатій запорізької публіки й оживити на великій сцені деякі найкращі акторські роботи.
Натомість моновистава «Голос тихої безодні» за п’єсою Неди Нежданої готувалася для камерної сцени. Це авторський проект актриси Ольги Петровської та режисера Олесі Плохоткіної, котрі удвох намагалися зануритися в глибини генетичної пам’яті нашого народу та почути в безодні живий людський голос.
Стриптиз від іменинника
«Буде весело!» – обіцяв Максим Березнер, запрошуючи глядачів на свій бенефіс. Й анітрохи не обманув їхні сподівання.
Два вечори поспіль великий зал Театру молоді був повний. А глядачі, які прийшли на виставу 26 січня, водночас стали… гостями на дні народження актора. Нехай дата не ювілейна, та дехто навіть приїхав заради цього з Києва – як-от давній друг Театру молоді, голова Національної ради з питань телебачення і радіомовлення Юрій Артеменко. Саме він подав запорізьким «тюгівцям» ідею іскрометних акторських бенефісів. У Театрі молоді планують низку подібних дійств. Бенефіс Березнера – лише перша спроба. До речі, першою спробою він став і для актора Станіслава Шкляренка, котрий цього разу виступив як режисер.
До програми вечора включили фрагменти без малого десяти вистав. Зокрема – «Вальс випадку», «Езоп», «Наталка-Полтавка», «Сто тисяч»… Навіть за цим коротким перерахуванням зрозуміло, що йдеться не тільки про комічні ролі, які Максим Березнер завжди виконує з блиском, а й про серйозні драматичні роботи.
Давненько випала з репертуару Театру молоді «Пропозиція» за Антоном Чеховим. Хоча свого часу Березнер грав у ній із неабияким задоволенням. Актор був радий знову пригадати свого кумедного й упертого Івана Васильовича. Він навіть сподівається, що стару постановку вдасться повернути до життя.
А остання роль Максима Анатолійовича у Театрі молоді – знаменитий філософ Дені Дідро з «Розпусника». Прем’єра комедії відбулася менше трьох місяців тому. Звісно, бенефіс ніяк не міг обійтися бодай без одного її епізоду.
Та й це ще не все. На завершення іменинник показав… стриптиз. Не дивуйтеся. Йдеться про фінальний епізод комедії «Ladie’s night», де свої достоїнства енергійно демонструє чоловіча стать трупи. А бенефіціант, як годиться, найкращий!
Боротьба вовка із птахом
Найбільшим сюрпризом прем’єри «Голосу тихої безодні» став приїзд у Запоріжжя авторки. Наталія Леонідівна Мірошниченко (Неда Неждана – це її псевдонім) працює науковим співробітником столичного Центру театрального мистецтва імені Леся Курбаса. Вона голова Конфедерації драматургів України. Хоча колись починала як поетеса, та зараз вже має в активі понад 20 п’єс.
Але чому випускниця Київського лінгвістичного університету (французька філологія), а згодом – Києво-Могилянської академії (культурологія) з усіх літературних жанрів вдалася саме до драматургії? На запитання «Запорізької правди» Неда Неждана зізналася, що в дитинстві рідко ходила в театр, зате дуже часто – в кіно. Театральне мистецтво полонило її, коли стала відвідувати театральну студію. Навіть мала намір зайнятися режисурою. Хоча в якийсь момент здалося, що життя повело її в інший бік, та театр усе ж переміг. Учителем Нежданої в Центрі сучасної експериментальної драматургії став популярний актор театру і кіно, телеведучий та шоумен Анатолій Дяченко. А її чоловік – актор, режисер і драматург Олександр Мірошниченко (Вітер).
«Голос тихої безодні» народжувався в Неди Нежданої непросто. Спочатку було «соцзамовлення»: до річниці написати п’єсу про Голодомор. Драматург занурилася в матеріал і…
– Злякалася! Надто болючою для мене особисто виявилася ця тема. Моя прабабуся померла під час голоду. Мого прадіда вбили…
Замовлення Неда Неждана не виконала. Але знов і знов поверталася до цієї теми подумки, аж поки під час якогось майстер-класу не виник образ літаючої людини. Він народжувався довго, а текст писався швидко – може, місяця за два. Прообразом героїні вистави стала бабуся авторки.
Як зберегти свою гідність, людяність? Хто переможе у внутрішній боротьбі людини: вовк чи птах? По суті, «Голос тихої безодні» – не про Голодомор і не про село. Навряд чи у 1930-ті селянка формулювала би свої сумніви словом «нереально», та й інші поривання героїні здаються надуманими, коли оцінювати п’єсу як «реалістичну». Ми спостерігаємо в ній цілком сучасне світосприйняття, а Голодомор присутній хіба що на рівні генетичної пам’яті (як і паралелі з казкою про Івасика-Телесика).
Насправді це п’єса про мимовільні зради та гріхи. Про кохання до ворога, що його собі забороняєш, а воно все рівно сильніше за тебе. Про каяття, без якого неможливо злетіти…
Не випадковим був шлях «Голосу тихої безодні» на малу сцену Театру молоді. У 2014 році відразу два запорізьких театри обрали його для акторського читання під час фестивалю мистецтв «Амплуа»: академічний обласний театр імені В.Магара і муніципальний театр-лабораторія «Vie». За словами Неди Нежданої, у «Vie» п’єсу просто прочитали, зазначивши: «Її дуже важко ставити, вона для майбутнього».
– Але того ж дня я побачила це «майбутнє»! – усміхається драматург.
Це сталося, коли «Голос тихої безодні» читала Ольга Петровська. Згодом, вирішивши перейти до Театру молоді, на конкурсному перегляді актриса показала уривок із п’єси Неди Нежданої, де героїня стрічається з вовком. Головний режисер театру, заслужений діяч мистецтв України Геннадій Фортус схвалив кандидатуру актриси й одразу «дав» їй крила: «Якщо хочеш – самостійно працюй над моновиставою». Ольга Петровська знайшла однодумця в Олесі Плохоткіній, яка воддночас із нею перейшла в Театр молоді з Театру імені В.Магара. Колись Олеся починала як постановник соціальних вистав, але останнім часом працювала над казками.
– Не думайте, що ставити казки легко,- заперечує вона. – Дітей не обдуриш. Якось ми показували новорічну інтермедію, де розбивалася чарівна сфера, без якої свято неможливе. І що б ви думали? Маленький хлопчик знайшов сферу (ми сховали її під ялинкою) і приніс мамі: «Не хвилюйся, тут скотч, я її зараз склею». Після цього ми повністю поміняли мізансцену… У дорослих постановках теж вимагаю від себе абсолютної правдивості. П’єса «Голос тихої безодні» хвилювала мене вже давно. Образ крил… Дійсно, люди літають уві сні – але звідки в них це відчуття польоту, якщо вони не вміють літати? А може, все-таки вміють?! Політ рухає нас у майбутнє.
– Уперше мені наснилося, що я літаю в ту ніч, коли померла моя бабуся, – згадує Неда Неждана. – Було ніяково: горе, сум – а в мене такий радісний сон. Потім спало на думку: може, бабуся передала мені те світле відчуття польоту душі? А одного разу я почула: «В тобі є якась тиха безодня». Отак воно і поєдналося: образ польоту – й образ безодні…

Віталіна МОСКОВЦЕВА (текст і фото)