У запорізькому Бабиному Яру поховані  понад 36 тисяч жертв нацистської окупації

У запорізькому Бабиному Яру поховані понад 36 тисяч жертв нацистської окупації

Олег Ясеницький, громадський інспектор з охорони культурної спадщини 

Українського товариства охорони пам`яток історії та культури

 

У 2001 році на території колишнього радгоспу ім. Сталіна, а нині –  дачного товариства «Електровозник-1» на вул. Очаківській ,8, що у Комунарському районі Запоріжжя, на місці поховання 36-ти тисяч безневинно вбитих запоріжців,  урочисто відкрили пам’ятник жертвам нацизму. Автором його став відомий скульптор Борис Рапопорт.

З 4 жовтня 1941 р. до 14 жовтня 1943 р. місто Запоріжжя перебувало у тимчасовій окупації військами гітлерівської Німеччини.

Характерним проявом німецького окупаційного режиму в роки Другої Світової війни на території України був Голокост – повне знищення єврейського населення. На момент початку радянсько-німецької війни 22.06.1941 р. на території України проживало 2,7 млн. євреїв (перше місце у Європі, друге в світі після США), зокрема на території Запорізької області єврейське населення становило 40 321 чол.

14 жовтня 1941 р. в синагозі по вул. Тургенєва окупаційна влада розпочала реєстрацію єврейського населення м. Запоріжжя, яка тривала тиждень. Євреям було наказано носити білу нарукавну пов’язку із зіркою Давида жовтого кольору.

Перший випадок масового розстрілу відбувся 2 січня 1942 р. Тоді окупантами розстріляно 150 чоловік єврейської національності. Саме з цього епізоду розпочалась серія масових розстрілів євреїв у Запорізькій області.

24 березня 1942 р. єврейські сім’ї зібрали біля міської управи під приводом відправки на роботу до Мелітополя. Всіх їх було вивезено та відправлено пішки за місто в радгосп ім. Сталіна (нині територія садового товариства «Електровозник») і розстріляно у протитанковому рову. У той день було знищено 3700 чоловік.

За даними Надзвичайної комісії з встановлення та розслідування руйнувань, грабежів та вбивств, скоєних німецько-фашистськими загарбниками та їх посібниками у м. Запоріжжі (далі Комісія), що діяла протягом 1944 р, з 22-х районів області та міста у 15-и відбувалися масові розстріли євреїв. Ліквідаційна функція була покладена на оперативні команди СС.

Згідно розслідування Комісії, 4 жовтня 1941 – 14 жовтня 1943 р. та заключення судово-медичної експертної комісії за роки окупації жертвами нацистського режиму стали 43 тис. жителів м. Запоріжжя, з них страчено:

  1. На стадіоні – 6600 чоловік;
  2. На старому кладовищі біля табору військово-полонених – 400 чоловік;
  3. Північніше радгоспу ім. Сталіна – 27000 чоловік;
  4. Північно-східніше радгоспу ім. Сталіна у кар’єрі № 1 – 7200 чоловік;
  5. Північно-східніше радгоспу ім. Сталіна у кар’єрі № 2 – 1800 чоловік.

Північніше радгоспу ім. Сталіна у загальному рову виявлено поховання великої кількості дітей від немовлят до 15-річного віку.

У 1964 р. на місці одного з цих поховань по вул. Очаківській здійснені роботи по перенесенню останків загиблих з різних місць в одну братську могилу. На братській могилі встановлений фанерний обеліск із зіркою. Усього в братській могилі по вул. Очаківська поховано за попередніми підрахунками 36 тис. чоловік. На 2019 р. встановлені імена 199 похованих.

У жовтні 1968 р. до 25-річчя визволення м. Запоріжжя від німецьких окупантів на місці поховання відкрито пам’ятний гранітний обеліск з написом «В память жертвам фашизма. 1941-1943 гг.». На мітингу на честь відкриття виступили голова Жовтневого райвиконкому Г. В. Красноперов, учасник підпільного руху в Запоріжжі Г.І. Венгеренко, учениця 9-го класу середньої школи № 14 Л. Кубабко, учасник боїв за Запоріжжя В. Н. Набоков. Також присутніми були близькі та рідні похованих у братській могилі жертв нацизму.

Наприкінці 80-х років громадськість поставила питання про спорудження повноцінного меморіального комплексу на місці братського поховання. У серпні 1989 р. за ініціативи Запорізької організації Українського товариства охорони пам’яток та Комунарського райвиконкому відкрито банківський рахунок № 74702 у Жилсоцбанку для збору коштів на зведення монументу.

У жовтні 1990 р. Запорізька міська рада ветеранів війни, праці та Збройних сил СРСР звернулась до жителів Запорізької області з проханням переказувати кошти на даний рахунок з метою «достойно увіковічити пам’ять безвинно загиблих».

Іншим проблемним питанням було місцезнаходження братської могили, яка розташована на території дачного товариства Придніпровської залізниці. У березні 1988 р. лікар 5-й міської лікарні, ветеран війни та праці С. Земляний звернувся до Запорізької секції радянського комітету ветеранів війни, Запорізької організації Українського товариства охорони пам’яток, першого секретаря Запорізького міському КПУ П. Ванату з проханням вирішити питання організації належного під’їзду до братської могили.

Загальна концепція оновленого меморіалу розроблена скульптором Б. Рапопортом, архітектором Ю. Бірюковим у 1995 р. За задумкою авторів, меморіал мав собою уявляти менору (семисвічник) з написом на камені «не убий» на івриті, горельєф «Монумент Скорботи» із зображенням чоловіка, жінки, дитини і діда з Торою у руці та 16-метровий гранітний пілон. Проект представлено та затверджено на засіданні Запорізької міської ради 10 лютого 1995 р. Для втілення у життя проект потребував суму у 10 мільярдів карбованців. На той момент на банківський рахунок надійшло близько 220 мільйонів карбованців. Міський голова О. Головко дав гарантію того, що міська влада виділить кошти на спорудження монументу.

Згодом, через брак фінансування розроблений другий проект меморіалу, який не передбачав спорудження 16-метрового пілону. Головними елементами меморіального комплексу стала менора (семисвічник) та скульптурна горельєфна композиція чоловіка, жінки, дитини і діда (монумент Скорботи).

Спорудження оновленого меморіалу відбувалось за підтримки голови Запорізької облдержадміністрації Олександра Карташова та голови Запорізької міської ради Олександра Поляка. Головними спонсорами будівництва виступали Товариство охорони пам’яток історії та культури та обласний благодійний фонд «Запорізька єврейська громада» на чолі з Олегом Сквірським. Крім цього, свій внесок зробили такі підприємства як ВАТ «Запоріжкокс», «Дніпроспецсталь», «Укртелеком», «Дніпроенерго», ТОВ «Александр ЛТД», СП «Люза», АКБ «Індустріалбанк», ТОВ НВО «Гарт», завод ферросплавів, Національний заповідник «Хортиця», «Віннер-Форд», «Кераміст» та ін.

21 червня 2002 р. відбулось відкриття оновленого меморіалу. У заході приймали участь жителі Комунарського району, представники органів влади, духовенства, єврейської громади. Право відкриття меморіалу надано заступнику голови Запорізької облдержадміністрації Павлу Михайлику, голові Товариства охорони пам’яток історії та культури академіку, народному депутату України Петру Толочко, заступнику голови Запорізької обласної ради Олександру Бережному і голові наглядової ради обласного благодійницького фонду «Єврейська громада» Олегу Сквірському, ветеранам війни Андрію Андрющенко і Абраму Любашевському, заслуженим артистам Україні Тетяні Нещерет та Івану Смолію. Під час церемонії відкриття відбувся виступ архієрейського хору Свято-Покровського собору та дано три залпи салюту.