“Зраджений гетьман” про любов, кохання і дружбу

“Зраджений гетьман” про любов, кохання і дружбу

Четверта книга від молодої письменниці Ярослави Дегтяренко захоплює розповіддю про історію України, яка перегукується із сьогоденням.

 

            У  приміщенні книгарні “Є” відбулася презентація другої книги з трилогії молодої письменниці Ярослави Дегтяренко. Це є роман “Зраджений гетьман”. Першою книгою вийшов роман “Гідний наступник”.

– Це відповідно продовження, – розповіла пані Ярослава. Обидві книги розповідають про період гетьманування Івана Виговського, усі особливості — як, що і чому.

            Як зазначила письменниця, то у неї на початку було два персонажі й іхні любовні історії.

– Потім я підібрала епоху. Проте я не очікувала, що знайду історичні дані про Івана Виговського. Ті хто прочитали цей твір, кажуть, що роман на часі, бо дуже багато розповідає про долю України, яка перекликається із сьогоденням.

Головних героїв декілька — крім гетьмана Івана Виговського, це його сім’я і родина Гориченків. Вони безпосередньо задіяні в сюжеті. Отже проти гетьмана на Січі визріває зрада, про що і розповідається в творі. Демян дізнається про це і прагне попередити гетьмана проте плата за таку відданість виявилася дуже висока. У першій книзі описані більше його пригоди. І далі додаються нові персонажі, про котрих українці мало знали. Вигаданих всього лише чотири чи п’ять осіб.

  • Взагалі для мене, – наголосила пані Дегтяренко, – це загалом четверта книга. Перед цією видані «Лицарі дикого поля» про перший рік Хмельниччини – всі три великі визначні битви, «Ярема в огні» – легкий романтичний роман, створений для відпочинку душею. І дві книги з трилогії на основі історичних подіях «Між двох вогнів».

Письменниця розповіла про часовий проміжок, який знадобився для підготовки творів до передачі видавництву:

  • Так для мене це було важко і не очікувала, що мене саму наскільки вразять ті події про початок руїни. На кожну книгу пішло близько року. «Між двох орлів» я почала писати в 2016, другу я почала в 2017 і вже закінчила, тобто підготувала до друку третю в травні цього року. Історичних джерел багато – спогади сучасників, листування. Я і на археологічні дані й історичні монографії. Тобто все що могло знадобитися, вичитувала, аналізувала, а потім робила свої висновки. Я не копіювала чужу працю. Зазвичай у науковців більше можливостей. Зокрема, доступ до архівів. У мене такого немає, бо мене туди ніхто не пустить. Тому я читаю чужі праці. Крім цього в Інтернеті опубліковані всі історичні джерела – пам’ятки видані Київською комісією для розбору древніх актів, листування самого Гетьмана. Тобто при великому бажані можна знайти інформацію.

У Ярослави журналісти запитали і про ставлення до Івана Мазепи:

  • Ні, він не є зрадником. Ну для кого?. Якщо для росіян, то він зрадник. А для нас як може бути зрадником людина, котра відстоювала українську державність. Мені прикро, що його недооцінили і досі недооцінюють. Так же й досі вважають зрадником, Виговського, бо Україну начебто ляхам запродав, Хмельницький теж поганий. Особливо в очах росіян. Усі гетьмани, котрі прагнули зберегти державу – в очах сусідів вони погані.

Як висловила свою думку літературознавець Ганна Лупинос, Ярослава береться за такі цікаві сторінки історії України, за які інші бояться братися, бо там точаться суперечки і дискусії з приводу. Вона дослідила багато документів. Мені дуже важко, будучи літературознавцем ставати читачем. А Ярослава зуміла мене зацікавити не як фахівця в дослідженні літератури, а як читача. Вона вміє робити дуже цікавий сюжет, у неї багато любовних ліній, ліній дружби. Вона коли пише про війну, то авторка робить це не так як виконував свого часу Лев Толстой у «Война и мир». Час швидко плине, що не помічаєш як читаєш сторінки. Ярослава стала досвідченішою письменницею в плані композиції. Відчувається, що роман надзвичайно чуттєвий.

Ярослава Дегтяренко погодилася для «Правди ЗП» відповісти на кілька запитань:

  • Поезія це не моє, бо не навчилась римувати. Я полюбила писати прозу. Максимум що можу перекласти чийсь вірш українською з російської. Коли потрібно для епіграфа. Якщо беру цитувати якісь українські пісні. Я намагаюсь поменше перекладати чиєсь. Початківцям раджу вірити в себе, працювали над собою, бо немає межі. І, якщо чесно сказати, то на свої перші твори дивіться критично. Це насправді не погано. Це ще не означає, що вони погані. Ви можете їх покращити. Просто не треба здаватися, як казав Черчіль. Наприклад, я сама перечитала нещодавно свою першу книгу і побачила багато повторів. Я б це виправила, трохи скоротивши, зжала саме оповідання, прибравши зайві міркування, які не дуже доречні. Не треба цього боятися. Це нормально.

Підготував Юрій ЮРИК