Григорій Мацегора – митець  і громадянин

Григорій Мацегора – митець і громадянин

Людмила Віслоух

“Коли в художньому музеї відкриваємо виставку, – це свято.” Такі слова директорки музею Інги Янкович дійсно в повній мірі справдились у виставковій залі з нагоди ювілею Григорія Мацегори.

Урочистий захід – презентація виставка, де кураторкою була мистецтвознавивиця Тамара Гончаренко, проходив у державному мовному просторі, бо більшість присутніх була україномовна інтелігенція м. Запоріжжя.

Митець-живописець, образотворець Григорій Мацегора має своє художнє ім’я, тему. До всієї його творчості підходять слова: “І мить, і вічність, і краса”.

Народився Григорій Прокопович 8 вересня 1934 року на Слобожанщині, в селянскій родині. Батько Григорія загинув на війні. В сімнадцять років, наперекір вітчиму, Григорій вирішив стати художником, тому й вступив до Харківського державного художнього училища, де його керівником були Микола Сліпченко та Ігор Стаханов. В 1957 році приїхав до  Запоріжжя, став членом Товариства запорізьких художників. В 1990 році заснував Запорізький обласний осередок майстрів народного мистецтва України, головою якого був десять років.

Григорій Мацегора – член Всеукраїнської спілки художників, Національної спілки народного мистецтва, заслужений діяч мистецтв України, нагороджений орденом “За заслуги” ІІІ ступеня. В графічних роботах з історичною достовірністю відтворює образи запорозьких козаків. Роботи правдивого літописця нашої України зберігаються у музеях та приватних зібраннях в Україні та за її межами.

Привітали ювіляра однодумці по громадській діяльності, народні артисти України Олександр Гапон і Юрій Бакум, співучий курень – представники хору “Запорозькі козаки”, Василь Коростильов – викладач школи мистецтв, голова “Просвіти” із м. Гуляйполя, Анатолій Ажажа із запорізької “Просвіти”, Святовид Пашник  – керівник громади “Руське коло”, Ольга Орленко – художниця, для якої Григорій  Мацегора став наставником, молодий художник Ігор Бережной.

Багатолюдність на виставці – свідчення не лише того, що маємо талановитого багатогранного митця, а і його людської доступності, щирості, теплої душі. Григорій Мацегора – чудовий приклад життєвого і творчого довголіття, приклад митця, який усе життя був творцем реальності і активним учасником громадсько-суспільного життя Запорізького краю, зокрема й нашого Майдану.

Образ автора відбивається в його картинах;  в них прослідковуються й його автобіографічні мотиви. Картини “розмовляють” українською мовою – живою, вони правдиві. Техніка написання – найдосконаліша. Як людина і творець,  митець має  власні цінності, від яких  й набирається натхнення.

Вадим Оліференко, мешканець м. Запоріжжя, який цікавиться живописом, поділився своїм баченням картин майстра:

– Картина “Пам’ять про батька (1988), стилізована під стару чорно-білу фотографію, гідна особливої уваги. Ідея художнього оформлення родинної світлини – зворушлива. “Відірвано” окраєць фотографії… Дуже незвична, цікава ідея – дати життя старій фотографії. Можливо, це й не нова ідея, але вийшло дуже зворушливо. На полотні “Петрів батіг” (2006) яскравий український соняшник. І це начебто привіт від одного геніального художника, Ван Гога, до іншого. І Григорій Мацегора начебто своєю картиною пересилає привіт генію живопису. Соняшник – дуже сильний символ. Це символ життя, незмінного буття та святої любові, сакральний сонячний символ. Картина “Покинута хата” (1978) – це як зламана доля дерев, як зламана доля наших українців.

Враження від виставки, за словами пана Оліференка, це щиросердне задоволення.

Так, дійсно, картинні образи Григорія Мацегори нас хвилюють, бо це реальний світ людей України.