Світло рампи: Там, де молодість править бал

Світло рампи: Там, де молодість править бал

Віталіна МОСКОВЦЕВА

Коли людині виповнюється 40 років, ми говоримо: для неї настав вік зрілості. А коли 40-ліття відзначає театр? На такому вже досить довгому шляху Запорізький академічний обласний театр юного глядача лишається справжнім (не тільки за назвою) Театром молоді. Попри зрілість – зберігає молодіжний дух. Попри багату історію – з оптимізмом дивиться у майбутнє.

Віч-на-віч із Королем

Чотири десятиліття тому, 20 листопада 1979 року, тільки-но створений у Запоріжжі ТЮГ запросив молодих глядачів на першу прем’єру. Це була «Драматична пісня» за романом Олександра Островського «Як гартувалася сталь». Не треба морщити ніс: пафос постановки полягав не в революційних гаслах, а в нестримному бажанні її героїв жити та змінювати світ на краще.

Того ж прагнули учорашні випускники київського і харківського театральних вишів, котрим тоді було ледь за 20. Жити, творити, знайти точку опори, щоб перевернути світ! Нею для них став Запорізький ТЮГ.

– Молодь правила у нашому театрі бал. Над нами не висів «корифейський меч». Єдиною вже немолодою актрисою була Надія Сергіївна Бережна. Але вона поважала молодість, не тиснула авторитетом. Ми творили й вигадували все, що хотіли! Головний режисер Олександр Петрович Король провокував нас на творчість. Незалежність – риса, що відзначає всіх акторів, котрі пройшли школу Короля, – згадує нинішній художній керівник Театру молоді, заслужений діяч мистецтв України Геннадій Фортус.

Олександр Король був у новому запорізькому театрі істинним королем – в хорошому розумінні слова. Він мав досвід роботи у Дніпропетровському ТЮГу, сім років успішно працював головним режисером в Мукачево. Але не встояв перед спокусою розпочати з нуля і створити по-справжньому свій театр.

Олександр Петрович здавався молодим акторам поважним метром. Але йому самому тоді було лише 38! У трупі вирувала молодість. Перші п’ять років, коли ТЮГ очолював Король (на той час він не мав жодних звань – народним артистом України став пізніше), мабуть, були найромантичнішими і найфеєричнішими за всі чотири десятиліття.

– Коли потрапляєш у театр, в якого ще немає історії, гостро відчуваєш, що сам цю історію твориш, – розмірковує Геннадій Фортус. – Я пишаюся, усвідомлюючи себе співучасником перших кроків Театру молоді!

Акторів треба любити

То був час див – і сам Геннадій Вадимович потрапив у ТЮГмайже дивом. Молодий чоловік із режисерською освітою шукав роботу в рідному місті. У перші січневі дні 1981-го в театрі панувала святкова атмосфера: навіть прослуховування проходило під ялинкою. Помітивши, що Геннадій Фортус приніс із собою гітару, головний режисер запропонував йому заспівати.

– За годину я переспівав мало не весь свій репертуар, – усміхається Геннадій Вадимович.

Але в трупі не було місця для режисера. 28 січня 1981 року Геннадія Фортуса зачислили актором. А потім цілих дев’ять місяців… не займали в репертуарі. Хтось, може, радів би, отримуючи гроші «за так». Але не Геннадій Фортус! Він, як і всі його колеги-ровесники, рвався до роботи. Шанс випав під час гастролей у Макіївці. Важко сказати, чому Король вирішив узяти Фортуса в ту поїздку. Але на гастролях один із акторів напився. Певне, за ним вже числилися подібні «подвиги» – його тут же звільнили. Порушника дисципліни у виставах замінив Фортус. Відтоді він не відчував нестачі ролей. А згодом зайнявся головною своєю професією – режисурою.

У 2005 році Геннадій Вадимович став художнім керівником Запорізького театру молоді.

– Я завжди хотів бути лідером, але головний режисер, художній керівник – особлива річ. Надзвичайно відповідальна! Мені до вподоби модель управління театром Олександра Короля – я намагався наслідувати його, – зізнається Геннадій Фортус. –

Саме у той час, на 26-му році існування ТЮГу, завдяки тодішньому губернатору Запорізької області Юрію Артеменку (який і зараз активно підтримує свій улюблений театр), трупа здобула власне приміщення – колишній БК біля цирку. Та новосілля – не лише радість, але й величезні клопоти, що лягли на плечі художнього керівника Геннадія Фортуса і директора Віталія Шкляренка.

До того ж, невдовзі Геннадій Вадимович суттєво оновив трупу, поповнивши її своїми учнями – випускниками театрального відділення Запорізького національного університету. Треба було наставляти, надихати, заохочувати… Молодь проявила себе гідною свого учителя. Марія Нестулій, Станіслав Шкляренко, Олександр Фортус, Катерина Макоєд, Юрій Драненко зараз уже отримали звання заслужених артистів України. Вони анітрохи не губляться поруч із корифеями – заслуженими артистами України Любов’ю Фриган, Сергієм Цевельовим, Максимом Березнєром. Крім того, учні Фортуса досить-таки вдало пробують себе в режисурі. Згадаємо, зокрема, останню прем’єру «Вітер шумить у тополях» у постановці Станіслава Шкляренка…

– Я дуже люблю своїх акторів, – ділиться Геннадій Вадимович. – Особливо ціную відповідальність і горіння.

Посміхайтеся, панове!

Глядач, котрому прийшлася до душі героїчна комедія «Вітер шумить у тополях», написав у театральній книзі відгуків, що вперше завітав у Театр молоді в 1980 році – й відтоді слідкує за всіма його прем’єрами. ТЮГ може пишатися: прихильник зі стажем практично в чотири десятиліття!

Та він не поодинокий. Я, приміром, уперше побувала в Театрі молоді 35 років тому. Пам’ятаю, якою сенсацією тоді стала вистава «Я стою біля ресторану». Майже неймовірне для Запоріжжя явище: перед початком біля входу на Малу сцену благали про «зайвий квиточок»! А потім були «Езоп» і «Електра» у постановці Віталія Денисенка, «Едіт Піаф» Наталії Вощилової, «Маруся Чурай» Надії Стадниченко, «Месьє Амелькар» Геннадія Фортуса… З вистав 1990-х років для великої сцени запали в пам’ять «Панночка» (за мотивами повісті М.Гоголя «Вій») і «Мауглі»…

У Театру молоді багато вірних прихильників. Кожен із них міг би скласти свій «список потрясінь». Але час не зупинити. Театр молоді сміливо дивиться в майбутнє. У минулому сезоні він показав вісім прем’єр, повернув на сцену (суттєво їх оновивши) дві колишніх постановки, підготував дві шоу-програми і бенефіс. Дивовижно напружений темп роботи! Можливо, навіть занадто…

– Нам дорікають, що ставимо багато комедій. Та… Розумний вираз обличчя – ще не ознака розуму. Посміхайтеся, панове! Найсміливіша людина – це блазень, – ділиться своїм переконанням художній керівник Театру молоді Геннадій Фортус. – Хоча, відверто кажучи, є бажання зосередити увагу на більш серйозній драматургії та на більш складних, масштабних проектах (як от мюзикл «Екватор»).

Чекаємо з нетерпінням! А тим часом у Театрі молоді готуються до ювілею. 20 листопада прийде багато гостей, на яких очікує яскравий (як завжди) капусник. Буде весело, буде затишно, буде зворушливо… Буде молодо!