У сірій зоні:Тільки б знати, що все не марно.

У сірій зоні:Тільки б знати, що все не марно.

Десь на Луганщині посеред териконів у «сірій зоні» загубилося розташування одного з підрозділів бригади нацгвардійців з Харківщини. Саме до цих сміливців, які стоять тут, аби всі навкруги знали – тут Україна! –  ми  з волонтеркою Любою Леоновою добиралися майже 9(!) годин перетнутою місцевістю, бо дорогами оте, чим саме ми їхали,  важко назвати, часом  вибоїни  глибиною сягали  висоти камазівського колеса. Водій-віртуоз Юрій Карчевський,  наче капітан величезного океанського лайнера у рубці, за кермом свого вантажного бусика, вщент  заповненого подарунками, зберігав нордичний спокій – ані пари з вуст. Тільки  встигав швиденько крутити баранку –  оперативно маневрував між ямами, щоб не спіткнутися і, не дай Боже, не  зупинитись у дорозі.

Поспішали засвітло добратися до місця призначення. Бо інакше туди не доїхати – зазвичай, три дні лісом, два дні полем.

Чому  рвалися саме до харківських нацгвардійців? Хіба запоріжців нам мало?  Та ми ж не розділяємо  наших захисників на запорізьких і незапорізьких. Всі вони – НАШІ! І насправді чимало запоріжців несуть службу  у  цій бригаді з Харківщини – починаючи від заступника командира бригади Ярослава Калашніка (донедавна він служив у 9-ому полку оперативного призначення НГУ, що дислокується у Запоріжжі), і аж до солдата строкової служби – Артема Боженка з позивним «Кухарчук». Принагідно передаю вітання від Артема батькам, друзям і товаришам. У хлопця все добре, в підрозділі його поважають. Після строкової служби він підписав контракт і нині у сірій зоні вже на третій ротації. Мріє присвятити своє життя військовій службі – вивчитися на офіцера. З огляду на те, як хлопчина старається, певна, в нього вийде!

До слова, випадкових людей тут, у підрозділі, який залишається сам-на-сам  із ворогом на території «не зовсім підконтрольній Україні», не має. Всі висловили власне бажання охороняти спокій мирних громадян. Напевне, за потреби, зможуть постояти і за себе, і за  тих, кого оберігають. Упевненості у тому ми, будучи у них в гостях,   набули, ставши свідками, як нацгвардійці збираються на бойове чергування. Екіпіровані хлопці – дай Боже кожному!  На озброєнні мають все, що потрібно. І транспортом забезпечені таким, що оті «дороги» для них – наче автобани. Тож будьмо певні, тут все надійно контрольоване!

Утримання у нацгвардійців теж добре. Харчуються смачно. Нас пригостили солдатським обідом, нам сподобалось. І це насамперед заслуга пані Вікторії, яка для них куховарить. Продукти всі в достатку. Але тим смаколикам- яблукам, лимонам, мандаринам, печиву, домашній випічці, меду, зелені, часнику, тощо,  що ми з пані Любою  їм привезли, дуже зраділи. І чесно кажучи, навіть не стільки смаколикам, скільки безпосередньо нам – гостям. Розпитували про наше життя-буття на мирній території і з радістю розповідали про себе, відчуваючи нашу щиру зацікавленість.

Мене особисто вразила історія  фельдшерки пані   Оксани, яка опікується здоров’ям наших захисників. Жінка витримала вже кілька ротацій. Служити у Нацгвардію пішла після того, як  нацгвардійцем став її син. У перші роки війни він побував у найгарячіших точках, звільняв чимало населених пунктів. Материнське серце не могло перебувати у спокої. І жінка вирішила  теж піти на фронт. Її прикладу наслідував і чоловік. А невдовзі і невістка.  Нині вся родина служить Батьківщині у лавах Нацгвардії.

  • Тільки б знати, що все не марно, – як молитву повторює пані Оксана.

 «Запорізька правда» і волонтерка Любов Леонова  за сприяння видавничого будинку «Кераміст» і з допомогою радника генерального директора корпорації «Кераміст» Олександра Карчевського  привітала наших захисників з Новорічними та Різдвяними святами. Періодику від патріотично налаштованих видань і видавництв України, любовно зібрану Укрпоштою,  смаколики від добрих людей, ліки – традиційно від студентів і викладачів ветеринарного факультету НУБіПу, а  також найдорожче серцю воїнів – дитячі малюнки і листи (писали студенти НУБіП, малювали – вихованці Запорізької школи-інтеранту №3, директорка Катерина Шарікова), – все це нашим дорогеньким, щоб знали – ми вас любимо! Тільки бережіть себе! Чекаємо вас вдома! І неодмінно – з ПЕРЕМОГОЮ!

Наталя Зворигіна