«Прозора межа мови» Олександра Медка й Сергія Лаврова

«Прозора межа мови» Олександра Медка й Сергія Лаврова

Віра СЕРЕДА (ТЕКСТ І ФОТО)

У Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці відбулась презентація кольорового альбому «Прозора межа мови», в якому поєдналися поезії Олександра Медка в японському жанрі хайку й 68 поетичних світлин відомого запорізького фотохудожника Сергія Лаврова. Захід відбувся як і запланували, але на жаль, без поета, на десятий день після його відходу у Вічність.

 

«Щоразу коли я брала книгу до рук, у мене з’являлись нові відчуття й думки».

Модераторка, завідувачка відділу краєзнавства бібліотеки Тетяна Паливода на початку мистецького заходу пам’яті Олександра Медка зазначила, що, готуючись до презентації, вони декілька разів призначали зустріч, щоб визначити дату, але тяжка хвороба не давала цього зробити.

Хвилиною мовчання всі присутні в залі вшанували Олександра Медка.

– Я впевнена, що поети не вмирають, а продовжують жити в книгах, у своїх віршах, – зауважила пані Тетяна. – Я мала змогу ознайомитись із книгою «Прозора межа мови». Вважаю, що вона заслуговує стати подією 2020 року – презентувати Запорізький край на книжкових фестивалях, ярмарках не лише в Україні, а й за кордоном. На перший погляд, відкриваючи книгу, ми бачимо прекрасні пейзажі, але книга не про природу, не про пейзажі, це своєрідний гачок, який «чіпляє» наше око й через хайку змушує, заохочує думати, мислити над буттям і небуттям, над істиною і сутністю, над тишею і мовою. Щоразу коли я брала книгу до рук, у мене з’являлись нові відчуття й думки.

 

«Він ніби сам випромінював енергію й спілкувався з небесами».

Очільник видавництва «Дике поле» й головний редактор, а також співавтор концепції створення альбому Олександр Лазутін розповів про співпрацю над книгами Олександра Медка з 2015 року, про те, що з початком російсько-української війни поет почав писати винятково українською мовою. Олександр Лазутін прочитав вірш із книги «Хора» «Коник грає – смерть гукає», після чого зауважив:

– Смерть присутня в усіх виданнях Олександра Медка, у книзі «Прозора межа мови» також. Це не просто передчуття (поет знав, що вона його доганяє), це більше, я б сказав, надбуттєве відчуття – те, що притаманне лише видатним філософам і поетам.

Ідея книги, за словами пана Лазутіна, народилась улітку минулого року. Олександр Медко залучив до проєкту Сергія Лаврова, «щоб з’явився інший Лавров».

Фотохудожник Сергій Лавров серед іншого розповів, зокрема, про одну з творчих поїздок:

– Пригадую, як ми разом із родиною Медків поїхали на Кам’яну Могилу. Я на практиці упевнився, як світла людина змінює обставини – був надзвичайно гарний день для фотозйомки. Я там бував неодноразово, але найліпші світлини вийшли саме того дня – з Олександром Медком. Він ніби сам випромінював енергію й спілкувався з небесами.

 

«Це людина, з якою ми на одній хвилі»

Передмову до альбому написала кандидат філологічних наук, доцент кафедри німецької філології та перекладу Запорізького національного університету Олена Тупахіна. Тетяна Паливода розповіла, як одного разу Олександр Олексійович прийшов до відділу краєзнавства зі щасливими очима й сказав: «Я знайшов людину, яка напише передмову до моєї книги, це людина, з якою ми на одній хвилі».

– Те, що вони на одній хвилі, свідчить не лише передмова до книги, а й те, що Олена є автором літературного нарису про творчість Олександра Медка, що увійшов у хрестоматію «Література Запорізького краю», – сказала пані Тетяна.

Олена Тупахіна поділилась враженнями від співпраці з письменником, зокрема, зауваживши:

– Його енергетика, запал, ентузіазм – це власне те, що зробило всі ці проєкти. Пощастило не тільки мені, а й моїм студентам. Книга народилась внаслідок роботи під час перекладацького семінару зі студентами. Відбулася дуже цікава розмова з Олександром Олексійовичем стосовно термінології та нюансів відтінків змістів цих віршів. Вони лише удавано прості. Здається, коли їх бачиш, немає нічого складного – усього три рядки, й нібито слова прості, образи прості, але це удавана простота, це надзвичайно глибока, медитативна поезія, яка потребує дуже особливого типу читання, дуже особливого читача. Це поезія, що народжується лише в діалозі. Неможливо сказати, що тут головне – світлина чи вірш. Вони настільки вдало поєднані, що неможливо виокремити одне від іншого. Я побачила, що в Олександра Олексійовича є рідкісна, коштовна річ – своя філософська візія й система.

 

«Особливу роль у творчості поета зіграла його Муза»

Кандидат філологічних наук, доцент кафедри німецької філології та перекладу ЗНУ Валентина Ботнер знає Олександра Медка вже багато років. Щойно вийшла книга «Прозора межа мови», він подарував їй одній із перших. Валентина Савеліївна, зокрема, зауважила:

– Особливу роль у творчості поета зіграла його Муза, його кохана жінка, людина, яка завжди його супроводжувала – Олександра Юріївна. Їй велике спасибі за те, що допомогла Саші стати таким, яким він є. Царство небесне Саші Медку! Він назавжди залишиться в нашому житті.

 

«Низький уклін йому за все те добре, що він зробив для української культури й духовності!»

У мистецькому заході взяв участь ветеран журналістики, заслужений працівник культури України Василь Федина. Він, прочитав вірш зі збірки «Хора» «Пісня». А потім поділився наболілим:

– Моє особисте, що боліло тривалий час – книжечка «Коли туман розтав», що присвячена близькій мені людині – автору тринадцяти збірок поезій про солов’їну Україну, бентежно ніжне кохання, автора слів легендарної пісні «На долині туман» Василю Діденку. Так сталося, що це перша книжечка за всі роки після його смерті 14 квітня 1990 року. Вийшла вона у видавництві «Дике поле» завдяки очільнику запорізьких письменників Олександру Медку. Низький уклін йому за все те добре, що він зробив для нашої культури, духовності не тільки Запорізького краю, а й нашої всієї України!

 

«Немає в Україні жодного поета, за творчою манерою схожого на нього»

Завідувачка кафедри українознавства ЗНУ й заступниця голови ЗОО НСПУ Ольга Стадниченко як ніхто інший знає, якими важкими й насиченими енергетично в житті Олександра Медка були останні три роки – на його плечі лягла важка робота із видавництва книг запорізьких письменників, членів НСПУ. За словами пані Ольги, керувати треба було толерантно, культурно, інтелігентно підходити до кожного й направляти їхню діяльність у потрібному руслі на користь України й суспільства.

– Але він із цим усім гарно впорався і не забував про особисту творчість, – зауважила його заступниця. – Це видання – один із різновидів сучасної модернової візуальної культури. До вивчення цього феномену долучаться ще літературознавці й мистецтвознавці, щоб розшифрувати його. Якраз у цій книзі поєднався феномен поета Олександра Медка, немає в Україні жодного поета, за творчою манерою схожого на нього. Нині ми є свідками того, як у найнапруженіший момент життя Олександра Медка з’явилася книга, що поєднала в собі те, що є в житті й, можливо, не в житті.

 

Рукописи Медка й відзнаки за нову книгу

Відповідальний секретар Запорізької обласної організації Національної спілки журналістів України Валентина Манжура багато років дружила з Медком. Під час презентації вона продемонструвала рукописи його ранніх віршів, що зберігає. Один із цих творів вона прочитала, звернувши увагу на образність і зробила висновок: «Звідси вся мудрість, ця прозорість, прагнення до життя – щоб піднятися високо-високо і з цієї висоти осягнути наше буття і задля чого ми в цей світ прийшли».

Наприкінці вручили дипломи й знаки міжнародної премії «Світ пограниччя» художнику Сергію Лаврову за унікальне бачення величного храму природи козацького краю у фотоальбомі поезій «Прозора межа мови», на сторінках якого представлені філософські роздуми про сутність і неповторність феномену Дикого поля. Відзнаки Олександра Медка вручили його сину Денису.

Фото на вибір:

037.JPG

Фрагмент презентації. Зліва направо: автор передмови Олена Тупахіна, видавець Олександр Лазутін, фотохудожник Сергій Лавров і ведуча Тетяна Паливода

018.JPG

У залі бібліотеки не було де яблуку впасти

045.JPG

Фотохудожник Сергій Лавров із дипломом і знаком міжнародної премії «Світ пограниччя»