ПРАВО НА ЖИТТЯ

ПРАВО НА ЖИТТЯ

Реалії сьогодення свідчать: наше життя змінюється. Глобальний світ переосмислює вектори свого розвитку. І кожен із нас тепер шукає свою нішу, де можна буде по-новому реалізувати свої здібності та таланти. Зараз маємо час зрозуміти, що є основними цінностями, до чого прагнути і наскільки досяжні наші мрії.

 

     Особливо це хвилює  людей з інвалідністю, котрі мають порушення зору, слуху, мовлення, руху, хто втратив працездатність через захворювання. Як їм вижити в цей час, коли набирають оберти реформи, які обмежують їхні права та можливості? Реабілітація, творчість, працевлаштування, освіта для багатьох стають недоступними, бо зменшуються обсяги фінансування програм, завдяки яким особи з інвалідністю могли поліпшити здоров’я, розкрити свої таланти, мати роботу, аби заробити гроші для прожиття. Була також і радість: коли збирались разом на свята, їздили на творчі фестивалі та мандрували країною.

     З кожним роком лещата обмежень все тугіше здавлюють права людей, яких захищають закони України та Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю. І зараз в Україні намічаються тенденції, які не додають оптимізму громадянам з інвалідністю. Втрачається віра в справедливість та законність, адже за десять років, після того, як 2009-го року була ратифікована Конвенція ООН про права осіб з інвалідністю і 6-го березня 2010 року вона вступила в дію на території  нашої країни, не досягнуто тих цілей, на які спрямовує  основний міжнародний документ. Навпаки, йде згортання позитивних зрушень, які були до цього.

     Громадські організації, які захищають права осіб з інвалідністю, у своїй діяльності відчувають значний негативний вплив тих нововведень, до яких мають пристосовуватися. Не значне фінансування від місцевих органів влади на статутну діяльність, яке було раніше, тепер не виділяється зовсім. Говорять, бракує коштів у місцевому бюджеті. І це на людей, які потребують особливої уваги та турботи! Мають самі шукати кошти для свого розвитку. Відчай та розчарування закрадаються в душі як активістів, так і рядових членів громад, які спроможні сплатити лише незначні внески зі своїх мізерних пенсій. Спілчан налаштовують брати участь у конкурсах, писати гранти, аби потім вони мали можливість реалізувати свої проекти. Та перемогти, на жаль, щастить не всім….

     І де шукати правди? 28 років тому, 5 травня 1992 року, представники сімнадцяти країн Європи разом об’єдналися задля захисту своїх прав, проти дискримінації людей з інвалідністю. Щорічно згадуємо про цей день, аби нагадати владі та депутатам, що інвалідність – це лише ознака людини, що кожен має право на життя.

     Чого чекати від нових вимірів, які відчуємо незабаром, коли вийдемо зі своїх помешкань після карантину? Зрозуміло одне: треба єднатися, аби не загубитися в хаосі суспільних процесів. Лише разом можна досягнути мети. Тому гуртуймося, друзі!  Адже настав час активних дій. Як кажуть, під лежачий камінь вода не потече. Тому ініціативна група, яку організувала представниця Національної Асамблеї Людей з Інвалідністю у Запорізькій області, очільниця ГО «Запорізький обласний конгрес осіб з інвалідністю» Валентина Павлівна Кононенко, запрошує всіх людей з інвалідністю –  і тих, хто стоїть на обліку в громадських організаціях, і тих, хто небайдужий, – взяти участь в обговоренні теми: як розвиватись громадським організаціям осіб з інвалідністю Запорізької області у подальшому, коли завершиться карантин. Поки що цікаві ваші думки на сторінках фейсбуку. Свої міркування надсилайте й безпосередньо Валентині Кононенко.

     Керівники громадських організацій та активісти інвалідного руху за права людей з інвалідністю запрошуються також на зустріч, яку згодом планується провести в обласній універсальній науковій бібліотеці для розробки стратегії діяльності громадських організацій Запорізької області. Є пропозиція створити асоціацію громадських організацій, до якої можуть увійти всі бажаючі спілчани. Відомо ж бо: В ЄДНОСТІ – НАША СИЛА! Тож будуємо своє майбутнє разом!

 

                                                                                          Ольга Дроздовська, журналістка