Коридори надій

Коридори надій

Чи реально людині із статусом «внутрішньо переміщена особа», скориставшись державними програмами допомоги, отримати власне  житло? Як це зробити?

Наталя Зворигіна, «Запорізька правда»

«Не існує нічого більш постійного, ніж тимчасове: наші діти тут вже виросли,  поодружувалися  і створили власні сім’ї»

Пані Ніна, мешканка тимчасового містечка для переселенців з Донбасу у Запоріжжі, саме збиралася до сусіднього магазину – купити дещо з продуктів.

Почувши про намір поговорити про «квартирне питання», вона зацікавилася і погодилася поспілкуватись. Наразі, в умовах карантину, саме живі розмови тут у дефіциті. А тому  у неспішній бесіді поділитися наболілим, – хіба ж стане сил відмовитися?!

Жінка розповіла, що нині  працює санітаркою у дитячій лікарні, а чоловік Олександр  – робочим на одному з провідних промислових підприємств міста.  Обидва вже передпенсійного віку. А у Донецьку її чоловік  мав хорошу роботу – працював фотолаборантом. Заробітку на життя вистачало. І власна квартира була. Згадала, як всією родиною тікали із Донецька, коли там «розпочалося».

  • Не могли там залишатися, не хотіли опинитися під окупацією, за дітей страшно було. І домівку нашу зруйнували… перекантувалися кілька днів у підвалі і покинули все, рятуючись, – засмутилася від спогадів жінка.- Думали, що від’їжджаємо не на довго. От виженуть наші окупантів якнайшвидше, і ми повернемося. Відбудуємо все і будемо жити. А воно он як вийшло…

 Із чоловіком Олександром та двома діточками вона, щойно на сході розпочалася російська військова агресія,  перебралася на підконтрольну законній владі територію України. Перший рік своїх поневірянь родина прожила в Енергодарі ( місто  енергетиків у  Запорізькій області, де знаходиться Запорізька АЕС.-авт.)у родичів.  Нині родина мешкає у запорізькому тимчасовому містечку для ВПО. Тут оселилися  з моменту його відкриття  – 16 лютого 2015 року. Заселяючись,  сподівались, це все не на довго, виявилося – помилялися.

  • Нам тоді пояснювали, що це – тимчасове житло. Мовляв, невдовзі все скінчиться, і ми повернемося до рідних домівок. А воно, бачите, як виходить: мої діти, які були ще малими, як ми сюди заселялися, прожили тут всі ці довгі роки вчотирьох в одній маленькій кімнаті, вже виросли, здобули освіту, влаштувалися на роботу. Познаходили собі пари і створили власні родини та, як кажуть, вилетіли із гнізда, – щиро ділиться пережитим пані Ніна. – Спочатку донька вийшла заміж. А згодом і синочок одружився. Знімають житло. Адже всім разом тут, в одній кімнаті, нам вже не розміститися. А ми з чоловіком  залишилися. Назад, у Донецьк, нам вороття не має. Там, по-перше, непідконтрольна територія, і, по-друге, куди ж нам повертатися?  Квартиру розграбували. Розбомбили. Там самі стіни лишилися… знову жити у підвалі? Ні, це вже не можливо. Принаймні, не у нашому з чоловіком віці.

Пані Ніна з усіх сил намагається перетворити  свою «тимчасову» оселю у пластиковому вагончику, де все – від меблів до побутової техніки, – казенне,   на справжню рідну домівку.  За ці роки навіть виростила невеличкий садочок під вікном – з квітами та … вишнями.  Із неприхованою гордістю показує творіння рук своїх. Але думки про те, що ж далі? які  перспективи? – не покидають жінку. Психологічно вона в їхньому полоні.

  • Терміни існування цього містечка, яке зводилося, як тимчасове, вже давно спливли. На черзі денній питання про його ліквідацію. Про це тільки й розмов в останні роки, – говорить жінка.- але куди ж нам всім подітися? Колись нам обіцяли, що всім дадуть квартири. Так би мовити, соціальне житло. Навіть показували будинок, який зводили, наче, спеціально для переселенців. Але будівництво там нині  призупинене. І жодних розмов вже не ведуть.

На питання, чи обізнана пані Ніна  щодо  програм державної допомоги  у забезпеченні житлом осіб із статусом ВПО, жінка  округлює очі, мовляв, нічого про це не знає. Напевне, щось таке існує, але їй про це нічого достеменно не відомо, принаймні, вона навіть не уявляє собі, яким чином могла б ними скористуватись. Бо, імовірно, треба ж мати власний стартовий капітал, а у неї із чоловіком – жодної копійчини за душею. Все, що заробляють, витрачають на оплату комуналки у містечку та на харчування.

  • Можливо до нас і приходили обізнані у цих питаннях люди і щось розповідали, бо мешканці містечка про щось таке інколи говорять на спільній кухні, або у пральні, але толком ніхто нічого не знає, – пояснює пані Ніна. – особисто мені жодного разу не поталанило поспілкуватись із тими обізнаними людьми, бо, вочевидь, приходять до нас, коли я на роботі.

 

«Вже все сиплеться, стеля протікає, побутова техніка повиходила з ладу. Треба шукати власний дах над головою»

Пані Світлана – ще одна мешканка містечка, проживає в одному блоці із пенсіонеркою з інвалідністю та її сином, що доглядає  матір. Працює на центральному ринку продавчинею молочної продукції. У цьому містечку – з перших днів його заснування. Втікала з Донеччини, подалі від війни. Запоріжжя обрала, бо  тут на коксохімічному заводі колись, в юності, закінчуючи Докучаєвський гірничий технікум, проходила виробничу практику, зріднилася з містом, і запоріжці їй сподобалися.

На Донеччині 20(!) років працювала бухгалтеркою на флюсо-доломітному комбінаті, потім ще 8 років – диспетчеркою у автоколоні при комбінаті. Виростила дітей. І тоді й гадки не мала, що наприкінець життя доведеться поневірятись по чужих людях.

  • Я вже й не думаю про повернення назад. Не маю, куди повертатися, – говорить пані Світлана. – Та вже і сама не хочу. Моє життя тепер тут, у Запоріжжі. Шукаю можливість знайти власний дах над головою. Бо тут, у містечку, тимчасове житло у пластикових вагончиках, вже відпрацювало свій ліміт. Вже все сиплеться, дах протікає, побутова техніка повиходила з ладу. Зараз живу одним днем, але хочеться певних перспектив. Тому шукаю можливості змінити ситуацію на краще. Ось намагаюсь з’ясувати, яку допомогу може надати мені держава щодо вирішення проблеми із житлом. Якщо там прийнятні умови, я б взялася навіть кредит виплачувати, знаючи, що працюю на власну квартиру, нехай, хоч і маленьку, але свою.

«Пропозиції щодо вирішення проблем із житлом надходять. Але не всі можуть скористатися»

У Анжели Недопекіної, спеціаліста КП «Наше місто», яке опікується утриманням тимчасового житла для ВПО,    у вагончику з написом «Адміністрація», – робоче місце. Щодня вона з ранку до вечора вирішує проблемні питання місцевих мешканців з перших днів їх заселення.

  • Більша частина наших жителів тут з лютого 2015 року. Чимало в нас АТОвців та ветеранів і учасників ООС, – пояснює пані Анжела. – Із 40 людей, що нині тут проживають, 25 – з дня відкриття містечка.  Вони  навіть додому, на непідконтрольну територію, принаймні, щоб перевірити, у якому стані їхнє житло там, вже  не їздять. Один раз, було, поїхали, і повернулись, зазначивши, що вже немає там нічогісінько. Але є й такі, що залишилися там, сюди не повернулися. Власний дах над головою – вирішальний фактор. Маємо і таких, хто винайняв собі квартири і переїхав від нас.

Вона розповіла, що впродовж цих років, навіть ще до початку карантину,  до мешканців приходили фахівці державних структур і громадських організацій- розповідали про програми державної підтримки із забезпечення житлом. Здебільшого, пропонували переселитися у відповідно підготовлені, відремонтовані і оснащені приміщення, що знаходяться в районах області. Переважно у сільській місцевості. Але люди, що знайшли роботу у місті, не наважувалися все покинути і  ще раз розпочати жити  заново.  Не безпідставно переймалися, що роботи в районах для них не знайдеться.

  • Тут вони знайшли сердечний прийом. Їхні діти ходять в школи і дитячі садочки з місцевими, товаришують. Хто хотів, знайшов роботу. Наприклад, одна жіночка із Донецька, лікарка-гінеколог, працює у міському пологовому будинку №1. Її там поважають, користується авторитетом, пацієнтки її цінують. То навіщо їй перебиратися у село?- пояснює пані Анжела.

 Балансоутримувачем містечка визначено  обласну організацію Червоного хреста. Бо його  зводили на благодійницьких засадах за кошти німецьких благодійників. По всій Україні тоді збудували шість  таких містечок. Анжела Василівна з колегами з  них усіх на прямому  телефонному зв’язку. Якщо виникає якась проблема, завжди можна звернутися до колег по допомогу з її вирішення, адже кожний вже напрацював величезний досвід.

Втім, що робити мешканцям цих містечок, коли вже вони почнуть руйнуватися від старості, жоден з представників  цих шести  модульних містечок  не має рецепту.

Шанс для захисників України: особи з числа внутрішньо переміщених осіб, які брали участь в АТО і ООС, плекайте  надію

У Департаменті соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації, що у Запоріжжі на вул. Олександрівській, 48 (тел. (061) 7644265)  пояснили, що опікуються питаннями надання житла лише учасникам АТО і ООС.

  • Кабінетом Міністрів України прийнято постанову від 18.04.2018 № 280 «Питання забезпечення житлом внутрішньо переміщених осіб, які захищали незалежність, суверенітет та територіальну цілісність України». Право на отримання грошової компенсації згідно з вищезазначеною постановою мають особи з числа учасників бойових дій, які є внутрішньо переміщеними особами, а також особи з інвалідністю внаслідок війни 3 групи, які також є внутрішньо переміщеними особами. Обов’язковою умовою отримання грошової компенсації є перебування особи на квартирному обліку, -пояснила Катерина Кривошей, заступниця директора Департаменту – начальниця управління соціальних гарантій, державної соціальної допомоги Департаменту соціального захисту населення Запорізької обласної державної адміністрації.- Право на отримання грошової компенсації визначається спеціально створеними комісіями при кожній адміністративно-територіальній одиниці після подання заявниками відповідної заяви та передбаченого пакету документів. Розмір грошової компенсації визначається відповідно до формули, встановленої постановою. Грошова компенсація виплачується в порядку черговості взяття на квартирний облік. Потреба у наданні грошової компенсації надається Департаментом до Міністерства у справах ветеранів України станом на 1 березня кожного  року.

За словами пані Катерини, з початку дії цієї постанови у Запорізькій області  лише 3(!) людини отримали таку допомогу.  У 2018 році з державного бюджету виділено кошти для 1 особи з числа внутрішньо переміщених осіб, які брали участь в антитерористичній операції, у розмірі 0,8 млн гривень.  У 2019 році з державного бюджету виділені кошти для 2 осіб на суму 1,9 млн гривень. Департаментом у 2020 році до Міністерства у справах ветеранів України надано потребу у виділенні коштів для 33 осіб на загальну суму  37,1 млн гривень.

Чи вдасться отримати ці кошти і задовольнити потреби зз-х людей, що стоять у черзі, у департаменті не коментують.

 

Відтермінована  надія: механізми вирішення «квартиного питання» для ВПО є,  чекаємо грошей на їх  успішне застосування

Запорізьке регіональне управління Державного фонду сприяння молодіжному житловому будівництву за адресою: м.Запоріжжя,  вул. Патріотична, 49, офіс 33 ( тел. (061) 707-90-19;
(097) 125-16-71; (050) 764-94-73)
– саме та структура,  яка покликана реалізувати програми допомоги.

За словами  виконуючої обов’язки директорки  ЗРУ Держмолодьжитло  Марії Качур, нині діють кілька таких програм: Кредит для ВПО та АТО(ООС); Доступне житло; пільгове молодіжне кредитування, а також безпосередньо регіональні програми – цільова програма забезпечення житлом молоді міста Запоріжжя на 201802020 роки; міста Енергодар на 2017-2021 роки;програма забезпечення житлом учасників АТО Запорізької області на  2018-2022 роки;обласна програма «Запорізькій молодій родині – доступне житло» на 2018-2022 роки.

Щоб скористатися допомогою за цим програмами, кандидати мають здійснити кілька кроків:

  1. Перевірити, чи мають таке право, та зареєструватись
  2. Визначити розмір державної підтримки
  3. Самостійно обрати об’єкт( але лише із переліку тих, з якими у ЗРУ Держмолодьжитло укладено угоди про співпрацю за вказаними програмами) і подати заяву( можна через сайт ЗРУ Держмолодьжитло)
  4. Дочекатися рішення відповідної комісії Мінрегіонбуду, оформити документи у ЗРУ Держмолодьжитло і укласти відповідні договори на придбання житла чи іпотеки.

 

На поточний момент в арсеналі ЗРУ Держмолодьжитло шість таких об’єктів: із ТОВ ІБК «Рассвєт» п’ять – у Запоріжжі на вул.  Нагнибіди-  буд. 78 здаватиметься у травні поточного року, буд 79 – у вересні ,  а будинки 76 та 77 – у жовтні, по вул. Новокузнецькій, 76 – також у жовтні 2020. А із  АТ Орегон (Акціонерне товариство «Закритий недиверсифікований венчурний корпоративний інвестиційний фонд «ОРЕГОН»)- у Запоріжжя, вул. Поштова, 77, передбачається його здача у  ІІ кварталі 2021 року.

            На жаль, починаючи з 2015 року і по теперішній час з державного бюджету України видатки за КПКВК 2751390 «Надання пільгового довгострокового державного кредиту молодим сім’ям та одиноким молодим громадянам на будівництво (реконструкцію) та придбання житла» не передбачалися. Фінансування пільгового кредитування молоді здійснюється на теперішній час лише місцевими бюджетами за місцевими житловими програмами.

 І враховуючи відсутність в Державному бюджеті України на 2020 рік  коштів на бюджетну програму “Надання пільгового довгострокового державного кредиту внутрішньо переміщеним особам, учасникам проведення антитерористичної операції (АТО) та/або учасникам проведення операції Об’єднаних сил (ООС) на придбання житла,”, прийняття та реєстрація заяв на участь у програмі тимчасово призупинено.

  • Попри складність обставин та обмежені строки для пошуку житла і збір документів кандидатами, регіональне управління у 2019 році надало 4(!) кредити за Програмою родинам ВПО та 1 кредит родині учасника АТО. В цілому ж, у Запорізькому регіональному управлінні Держмолодьжитла у 2019 році  підписано  14(!) договорів про обслуговування коштів для будівництва, – повідомила  керівниця управління Марія Качур.

 

Врізка

В цілому по Україні у 2019 році  укладено договрів про пільгове кредитування на житло для ВПО 782 сімї, починаючи з 2017 року – 1055 сімей. (За даними публічного звіту про роботу держмололдьжитла у 2019 році)

 

У числі таких щасливчиків – Родина Стародуб –  молода мама Олена, 12-річна донечка Вікторія та синочки Женя і Костя, 9-ти і 3-х років. До початку антитерористичної операції на Сході України родина мешкала у місті Донецьк у власній квартирі зі свіжим ремонтом. Пані Олена мала чудову роботу та стабільний заробіток. Однак, несподівано усе пішло шкреберть. Через загрозу життю сім’я пані Олени змушена була покинути власну оселю. В надії, що скоро усе мине, родина переїхала до рідних у місто Мелітополь. Але так і залишилися там на постійному проживанні.

Про програму «Доступне житло» Олена Стародуб вперше дізналася від іншої родини внутрішньо переміщених осіб. Після чого одразу ж зібрала пакет документів та у лютому 2018 року стала у чергу на участь у програмі за номером 82. А вже наприкінці 2019 року пані Олена отримала довгоочікуваний дзвінок від Запорізького регіонального управління.

          Спочатку, пані Олена була приголомшена, адже під кінець бюджетного року кандидатам давалося всього лишень 5 робочих днів на збір документів. За її словами, це було непросто, однак, цілком можливо, якщо у вас дійсно є мета отримати власну оселю. Вже невдовзі родина отримала позитивну відповідь на участь у Програмі від Комісії Міністерства розвитку громад та територій України. Після чого – обрали квартиру від надійного забудовника у місті Мелітополь, підписали всі необхідні документи та внесли 50% від вартості житла згідно умов Програми.

               Далі пані Олена розповідає: «… і здавалося б усе, але тут я дізнаюся, що в казну не надійшли державні кошти. Люди перебували в напруженому стані і я у тому числі. Моїм переживанням не було меж. Адже я вклала в цю Програму всі заощадження, що у нас були. Та, дякувати Богу, все обійшлося, усе вирішилося благополучно. Перед самим святом Нового року ми стали власниками нової просторої квартири».

  • Щиро дякую усім, хто створював Програму «Доступне житло» і особливо – Марії Євгенівні, яка була з нами від початку й до кінця – допомгала у вирішенні  всіх питаннь, – зауважила власниця нової оселі  пані Олена.

 

Довідково.

Наразі у реєстрі ВПО, що потребують державної допомоги на придбання житла, що ведуть у ЗРУ Держмолодьжитло з 12 березня 2019 року, станом на поточний момент перебувають  189 заявників. Надано допомогу – 4-м з них на суми від 292.5 тис грн до 1,1млн грн.

 У реєстрі за програмою «Доступне житло» , зо ведуть у ЗРУ Держмолодьжитло з 28.11.2017 року, на поточний момент перебувають 380 заявників. З них 35 вже отримали кредити, а 12 – з тих чи інших причин відмовилися від участі у програмі. Дехто з них навіть після узгодження питання у  Мінрегіонбуді.

 

 

  • Яким буде перебіг подій цього року, важко сказати, – коментує Марія Качур. – Адже на початок року у державному бюджеті на ці програми передбачали 100 млн грн. та через розповсюдження коронавірусу вилучили на потреби протидії пандемії. Втім, реєстрацію тих, хто потребує житла, ми ведемо. Наші реєстри оновлюються буквально у той день,  коли надходить нова інформація про заявника.  І плекаємо надію, що гроші на це знайдуться.

 

 

Громадам вигідно  забезпечити осіб із статусом ВПО соціальним житлом

  • Про обсяги коштів. Які виділялися до цього часу на вирішення проблеми житла для ВПО, годі й говорити. Їх замало, – констатує Анастасія Перепелиця, радниця з соціальної згуртованності програми “Радник” в Запорізькій області. – Цифри говорять самі за себе . Для 1,5 млн переселенців в Україні 100 млн грн коштів у держбюджеті на 2020 рік – це.погодьтеся. замало. Якщо говорити про Запорізьку область, то з 55 тис людей, зареєстрованих тут із статусом ВПО, житло отримали за цими програмами лише 17(!) – за весь період.

Пані Анастасія сама донеччанка, з початком війни переїхала з двома діточками до Запоріжжя. Проблеми своїх друзів по нещастю знає якнайкраще. Маючи активну життєву позицію і жагуче бажання допомагати людям, взялася за роботу  з вирішення нагальних питань ВПО.

 Вона зауважує, що на поточний момент, диференціювавши весь потік переселенців з Донбасу, експерти з’ясували, що є певний сегмент, представники якого змогли знайти роботу, відкрили і розвинули власний бізнес,  тож  здатні самі про себе потурбуватися. І таким людям варто забезпечити прийнятні іпотечні кредити, щоб вони самостійно вирішили свої питання із житлом.

 Для тих же, хто є соціально вразливим – особи з інвалідність, старенькі, багатодітні, вважає пані Анастасія, слід забезпечити державну підтримку. Мова про спеціальний державний  фонд держбюджету. Цього року він формується  з  надходжень в рамках програм допомоги і грантів Європейського Союзу, урядів іноземних держав, міжнародних організацій, донорських установ, за винятком програм допомоги з реформування державного управління та коштів фонду боротьби з коронавірусом. Його кошти  підуть на реалізацію проекту «Житло для внутрішньо переміщених осіб».

І нині щодо цього є певні надії. Йдеться про 25,5 млн євро в рамках угоди з Німеччиною для забезпечення житлом переселенців. Так Розпорядженням КМУ від 22 квітня 2020 року ухвалено проект Угоди між Кабінетом Міністрів України та Урядом Федеративної Республіки Німеччина про фінансове співробітництво (асигнування 2016 р.) (проект “Житлові приміщення для внутрішньо переміщених осіб”). Щодо цих 25,5 млн євро важливим є те, що угода не передбачає порядку їх реалізації, а визначає лише мету — забезпечити житлом. Тож якою буде ця програма — ще питання. Швидше за все кредитною.  Як на загальну тенденцію скорочення житлових програм, то все це дуже вчасно. Зокрема, на субвенцію місцевим бюджетам за рахунок гранту, наприклад,  KfW (німецький державний банк, в якому федеральному уряду Німеччини належить 80% акцій. -авт.)  передбачено близько 485 млн грн.

  • Місцевим громадам дуже вигідно реалізувати, зокрема, програму  «Соціальне житло», яка фінансується на 30 відсотків з місцевого бюджету, і на 70 відсотків – із державного. Програма не передбачає отримання житла у власність, а створює фонд для тимчасового проживання.  Вклавши відповідно невеликі кошти, місцева громада отримує житло, яке може використати і для ВПО, як тимчасове,  і, згодом, для потреб мешканців своєї території, наприклад, запросити на роботу кваліфікованого лікаря-спеціаліста, і надати йому житло, тощо, – пояснює експертка.

 У громадському холдингу «Група впливу» також просувають ідею співпраці місцевих громад із державою у цій сфері. Тут занепокоєні невеликим фінансуванням, передбаченим на програму в поточному році, тому підготували  зразок  листа-звернення  до місцевої влади щодо ініціювання звернень до Верховної Ради України та її комітетів, Кабінету Міністрів України та профільних міністерств щодо збільшення фінансування. У разі потреби, також  нададуть і сам проєкт рішення органу місцевого самоврядування, що може бути взятим за основу для ухвалення такого важливого рішення.

  • За ці роки ми спільно з громадськми організаціями і колегами із інших регіонів напрацювали низку рішень проблеми із забезпечення житлом осіб із статусом ВПО, – говорить радниця з соціальної згуртованності програми “Радник” в Запорізькій області.- Були досягнуті певні домовленості із Урядовими структурами. Назви міністерств змінюються, адже спершу було МінТОТ, потім Мінветеранів, і тепер нове Міністерство з питань реінтеграції, а от проекти — залишаються. Хочу сподіватись, що нова команда урядовців візьме всі наші напрацювання до уваги і скористається ними на користь людей.

Житло в кредит – для тих, хто спроможний

Придбати житло у кредит можна і за банківськими програмами іпотечного кредитування.

  • Приватбанк , хоч і є державним банком. Але не бере участі у державних програмах кредитування, – пояснила Олеся Косинська, керівниця напрямку споживчого кредитування запорізької дирекції ПБ. – Але ми маємо власну стандартну програму іпотечного кредитування. Під 14,32 відсотки річних з авансовим платежем від 25 відсотків, максимальною сумою кредитування до 2 млн грн строком до 240 місяців. Передбачаємо й дострокове погашення кредиту без комісій. Рішення ухвалюємо за 2 хвилини.

Пані Олеся зазначила, що статус ВПО не є перешкодою для отримання такого кредиту. Втім, рішення ухвалюються у кожному випадку окремо- індивідуальний підхід. А заявку на такий кредит можна подати у  будь-якому відділенні банку. Або на  його сайті.

Чи скористалися такою послугою особи із статусом ВПО, фахівчиня не змогла відповісти, бо вони у Приватбанку пільг не мають, а отже,  не обліковуються.

Напевне, є такі, але ми не знаємо про їхній особливий статус, – зазначила пані Олеся.

Післямова.

Да примножаться скорботи того, хто знає, – говориться у Писанні. Чимало коридорів довелося пройти і у багато дверей зазирнути, величезну кількість  відповідальних осіб розписати, щоб з’ясувати стан справ щодо забезпечення людей, постраждалих від російської агресії на Донбасі, житлом на підконтрольній Українській державі території. Висновок – ситуація непроста. Але факт того, що у держави є план (принаймні, низка програм і перспективи з їх фінансування) щодо вирішення проблеми, цілком реалістичний, як на нашу думку,  план, – додає надії. І нехай усі коридори надій, які мусять пройти особи із статусом ВПО, якнайшвидше  закінчаться для них світлом вирішення їхніх «квартирних питань». Пильнуймо себе і Україну!