«Мені завжди приємно залишатися чесною і перед собою, і перед глядачами», — кореспондентка UA: ЗАПОРІЖЖЯ Анастасія Шевченко

«Мені завжди приємно залишатися чесною і перед собою, і перед глядачами», — кореспондентка UA: ЗАПОРІЖЖЯ Анастасія Шевченко

Анастасія Шевченко — одна із тих, про кого досвідченні журналісти кажуть: «Це — наша зміна, це ті, хто буде робити журналістику майбутнього».  Настя – наймолодша кореспондентка новин UA: ЗАПОРІЖЖЯ, працює тут півроку, але колеги вже вважають журналістку гарним кадровим здобутком телерадіокомпанії.  Сама ж Настя називає свою працю на Суспільному не професією, а способом життя.  

Анастасіє,  як потрапили у журналістику,  чому обрали для роботи саме Суспільне? 

— Вибір професії у мене не поставав – я завжди хотіла бути журналісткою. І  після дев’ятого класу вступила до Економіко-правничого коледжу, на «Видавничу справу та редагування». Саме тут, на першому курсі все і почалося, з  сайту коледжу.  Ми, студенти, висвітлювали події, що відбувалися у навчальному закладі. У цей період у мені жевріла мрія про отримання практичного досвіду в журналістиці, і тому після закінчення другого курсу я підготувала резюме та портфоліо, і прийшла до газети “Запорізька правда”.  

Далі була робота у львівській газеті «Ратуша», де я почала писати статті на різну тематику. Тут у мене були добрі вчителі: головний редактор «Ратуші», заслужений журналіст-криміналіст України Микола Савельєв і його заступниця Христина Слюсарчук. Під час роботи в «Ратуші» я брала участь у проєкті «Нові розслідувачі» від Інституту розвитку регіональної преси, адже завжди хотіла копати глибше. Далі стажувалась у центральній розслідувальній редакції «Bihus.Info». Тепер розслідувальна журналістика – любов. 

Повернулася до рідного Запоріжжя, щоб завершити бакалаврат та вступити на магістратуру.  Для роботи обрала Суспільне, адже саме тут є можливість висвітлювати інформацію об’єктивно, збалансовано, правдиво, тому інші ЗМІ у Запоріжжі навіть не розглядала.  Працюю тут уже сім місяців. 

Робота в новинах на Суспільному:  яка вона? Що найскладніше, що найприємніше у роботі? 

— Тримати руку на пульсі, стежити за інформаційним простором, постійно шукати нетипові, суспільно значущі теми. Роботи завжди багато. Це тримає в тонусі.  Мені в моїй роботі подобається все:  від підбору теми, збирання інформації, спілкування зі спікерами і до перегляду вже готового сюжету завдяки спільній роботі з колективом.  Для мене це не професія, а спосіб життя. Це не робота за графіком, а 24 на 7.

Новинарі — люди стійкої психіки. А все ж таки,  який контент може розчулити?  

При висвітленні інформації я завжди зберігаю нейтралітет, відповідно до стандартів журналістики. Поширюю об’єктивну, збалансовану, правдиву інформацію. Як і мої колеги – «суспільники». Вважаю саме так і має бути в журналістиці. Але як людину мене розчулюють важкі людські історії, долі. Я ніби поринаю в них. 

Уже три місяці  Україна живе в умовах карантину. Що змінилося у новинах під час карантину? 

— Маски, респіратори, контрольно-пропускні пункти і не лише. Ми висвітлювали нововведення та заходи, які запроваджували у зв’язку з карантинним режимом – від статистики захворюваності, процесу дистанційного навчання, онлайн конкурсів та фестивалів до дотримання запоріжцями карантинних правил у громадських місцях. Заходи, соціальні проблеми, історії людей – все знайшло відображення у наших сюжетах під час пандемії.

Який досвід вдалося отримати за період карантину? Що довелося переосмислити? 

— Особисто для мене – це був період  професійних здобутків: під час карантину я вперше включалася у прямий ефір UA: ПЕРШИЙ і в той же день на Українське радіо. Тоді ми висвітлювали функціонування на в’їздах до Запоріжжя контрольно-пропускних пунктів. Головне, що я для себе зафіксувала: в надзвичайних ситуаціях  зберігати спокій, не давати волі емоціям, та висвітлювати, незважаючи ні на що, події відповідно до стандартів. 

Як знаходите теми для сюжетів? 

— Часом ідеї самі виникають, зокрема завдяки методу спостереження, часто звертаються люди, але переважно звісно стежимо за інформаційним простором Запоріжжя та області.  Відповідно реагуємо. 

Можете пригадати момент,  коли було особливо приємно відчувати себе журналістом?  

— Мені завжди приємно залишатися чесною і перед собою, і перед глядачами. Це дійсно важливо. Приємно, і коли є результат роботи. Зокрема, коли після висвітлення проблеми, є форсована реакція компетентних органів. Наприклад, учаснику бойових дій у зоні ООС таки виділили земельну ділянку; представники керуючої компанії, у якої в управлінні певна багатоповерхівка, відремонтували багаторічні поламки; чиновники демонтували незаконні рекламні оголошення на об’єктах благоустрою міста. Була і ситуація, коли ми допомогли знайти свідків ДТП. У цьому і є сенс роботи – реагувати, допомагати, висвітлювати. 
 

Кожне місто — неповторне, своєрідне.  На вашу думку, що відрізняє Запоріжжя від інших міст України?  

— У кожного міста своє «обличчя».  Запоріжжя  для мене –  індустріальний центр.  Завдяки тому, що я тут народилася і виросла, є можливість ґрунтовно, зсередини висвітлювати певні події, аналізувати і розуміти їх причинно-наслідкові зв’язки.
 
Запорізька філія  Суспільного – яка вона? 

— Для мене Запорізька філія Суспільного – цілісний механізм. Тут кожен доповнює один одного, одна «деталь» може призупинити роботу всього механізму. Вважаю своїх колег компетентними, вони фахівці своєї справи. Тут завжди готові підказати, допомогти, підстрахувати. Кожен «суспільник» — індивідуальність, у кожного свої погляди на певні процеси, але на мою думку, всіх нас групує любов до справи, якою ми займаємось. Шляхів завжди багато, але всі ми обрали один.

 

 
 
Джерело: UA: ЗАПОРІЖЖЯ