ПОРТРЕТ МИСТЦЯ В КОНТЕКСТІ ЧАСУ : Олександр  Максимов

ПОРТРЕТ МИСТЦЯ В КОНТЕКСТІ ЧАСУ : Олександр Максимов

Кожний мистець має три таланти – життя, творчість, кохання. В Олександра Максимова три таланти сплелися в один, найвеличніший: все свідоме життя з великою любов’ю  присвячене творчості – художній фотографії.

18 червня пройшло відкриття персональної фотовиставки « Про те про се. Спонтанні портрети. Вулична фотографія. Пейзажі» відомого запорізького фотохудожника, члена Національної спілки фотохудожників України.  На свою виставку Олександр Максимов відібрав 80 робіт, серед яких  двадцять присвячені чудовим запорізьким краєвидам, про які треба писати окремо.  Інші твори мистця об’єднані в серії: «Травнений дощ», «Щастя», «Серед гамірних вулиць», «Масочний режим», інші – з окремими назвами, але з темами, що червоною ниткою йдуть через представлені фотопортрети та вуличні замальовки. В цілому виставка подає для глядача з емоційним інтелектом поліфонічну картину  життя  світу, і ця поліфонічна картина стане, без сумніву, культурним капіталом українського соціуму.

Сам фотохудожник відзначає свою улюблену тему з низки символізованих понять, об’єднаних семою «вода» – «Травневий дощ».  Для Олександра Максимова дощ – символ божої благодаті: дощ означає очищення, має спільність зі світом добра і світла, оскільки  він ллється з небес, після дощу дихається на повні груди, око радіє веселці як символу пробудження життя, краси, таємничості, світлоносності. Так сприймає травневий дощ майстер. Але йому цікаво, як сприймають дощ інші. Серія фотозамальовок автора з теми показує різні обличчя, різні емоції, різне ставлення до дощу  як природного явища, яке не залежить від людини,  – від радості, що йде літо й тепло, через байдужість й незадоволення ( бо  людина виходить з зони комфорту, хмариться небо – а це сприймається як перешкода, перепона до якогось дійства, і цю перешкоду потрібно скоріше подолати)  до тривоги, через внутрішні потрясіння і переживання (сховати якесь добро, щоб не промокло, самому сховатися від зливи й грози – або під  парасолькою, або під поліетиленовою накидкою тощо). Кожна світлина з теми – поетичний образ, що уособлює різноманітні психічні стани,  переживання, емоції людини.

Тема щастя – це вічні людські роздуми, філософські й побутові.  Наукою визначення щастя подається як психоемоційний стан цілковитого задоволення життям, як відчуття глибокого задоволення та безмежної радості. Але  кожний має свій власний досвід чи емоцію насолоди або від володіння добром, або від задоволення бажань. У кожного своя втіха або відчуття приємності.  Згадуються слова безсмертного Аристотеля про те, що є умови для щастя (гроші, майно, здоров’я тощо) і саме щастя (діяльність прекрасної душі), то  потрібно не плутати одне з іншим.  В циклі світлин «Щастя» автор робить наголос саме на стан прекрасної душі, який проявляється чи то через погляд, чи то через жест, чи то через посмішку, чи то через дію. Йде молода родина, він і вона, він з малою дитиною на руках, обидва усміхнені. Стоять двоє, він і вона, у обох  за плечима –тягар  важкого життя, сиві голови, обличчя в зморшках, натруджені руки. І просто бачиш людське щастя. А ще, стоячи перед цими світлинами, ніби чуєш якийсь гуркіт – це кожен кує своє щастя згідно з своїм розумінням. Чудові роботи!

Значна кількість творів присвячена духовності – «Євангелійський сюжет», «Православіє», «Сповідь» тощо. Квінтесенція творів автора є категорії – храм, осмислення як осереддя духовності людини та  місця її земного мешкання, свободи й омріяного прагнення до неба. А ще побут, сповнений релігійності.

Великі очі, біблійні пози, в кожній світлині – зерня любові до Бога. І кожна світлина ніби промовляє глядачеві: «У Бога немає інших рук, крім твоїх, іншої душі, крім твоєї. Бог дав тобі життя, яке ти проживеш згідно своєму вихованню ». Я дивлюсь на світлини з цього циклу і думаю про те, як вдало автор поєднує  своє бачення «Травневого дощу» і релігійність в одну біблійну тему: небесний  дощ як емблема чистоти і символ родючості  та  Бог , Спаситель – у Старому Заповіті його прообразом виступає дощ, в Новому –дощ стає символом ласки і благої вісті.

Індивідуально-неповторну особистість Олександра Максимова бачу в його переказі відомої біблійної легенди про Марфу. А переказ цей – емоційний, схвильований, сповнений натхнення. Олександр Максимов, цей великий трудар і  плугатар мистецької ниви, прагне своєю творчістю донести до людей  головне поняття про щастя і душевний спокій- дбайте про високу духовність, яка не зрадить вам ані в горі, ані у радості.

Кожна вулична світлина майстра має свій контекст, свою онтологію, свою поетику, в кожному портреті – мікроісторія людини як проблемне поле нашої непростої історичної епохи, сам майстер – в динаміці естетичних пошуків, з власною особливістю художнього втілення авторської позиції. Так, улюблені кольори фотохудожника, з якими він експериментує,  – чорний і білий. Ці  два шляхетні кольори разом складають дует, який в універсальний спосіб представляє сприйняття світу, його рівновагу і гармонію. Білий  – абсолютний колір, чорний – його ідеальне доповнення.  Обидва кольори мають спільний знаменник – елегантність .

Творчість Олександра Максимова – елегантна, з філософським дискурсом, з розмаїттям тем і різноманітними концептами у своєму художньому просторі. Вісімдесят чудових світлин, про кожну з яких можна писати окрему статтю. Але про що це я? Адже подивитися своїми очима виставку  – більш переконливо, ніж читати статтю про неї.

Перифразуючи відомі слова Володимира Шовкошитного, скажу, що Олександр Максимов залишить Запоріжжю власний світ із «краси, затятості й любові».

Тамара Пішванова

 

.