«Всі наші теми  – це інвестиції в майбутнє», – ведуча «Теми дня» Ольга Вакало

«Всі наші теми – це інвестиції в майбутнє», – ведуча «Теми дня» Ольга Вакало

Ольга Вакало працює на Запорізькому обласному телебаченні вже понад два десятки років. Починала, як ведуча дитячої програми, а з 1996 року працює журналістом і ведучою соціально-політичних програм. З січня 2018 року – ведуча програми «Тема дня» на UA: ЗАПОРІЖЖЯ.  Про головні теми регіону, місію журналіста Суспільного, чиновників та натхнення – в нашій розмові з Ольгою Вакало.  

Яку мету ставить перед собою программа «Тема дня»?  

– Мета програми – щодня піднімати важливу для регіону тему. Але не просто підняти тему, як це роблять новини, тобто озвучити, або в кращому разі віддзеркалити. Сенс того, що на мою думку мало б бути в «Темі дня», – це виводити гостре питання на той рівень, який консолідує суспільство. Тобто інформаційний привід має ставати причиною для того, щоб помізкувати і  знайти рішення, яке буде об’єднуючим і дасть ресурс для розвитку громадянського суспільства в регіоні. 
Людям потрібні не тільки новини, а й пояснення новин. Бо новинами – грамотними, неграмотними, збалансованими, не збалансованими – їх бомбардують звідусіль. Відбувається лоскутне розірвання суспільства. Медіа має збирати суспільство, і це його завдання. Місцеве медіа, яке належить олігархам, або комусь конкретному (а вони всі комусь належать) не будуть збирати суспільство, бо на цьому не заробиш лайків і грошей. Гроші і лайки збираються на розчубленні. Єдине медіа, яке зацікавлене кревно в тому, щоб збирати – це Суспільне. 

Це є місія журналіста Суспільного?

– Про  місію Суспільного сказано в засадничих документах: про платформу для діалогу, про майданчик для формулювання сенсів. Місія Суспільного мовника України відрізняється від місії всіх Європейських суспільних мовників своєю першою фразою, першим пунктом, який звучить так: «Захист свобод в Україні». Жодний суспільний мовник в європейській країні не буде ставити собі це за місію, тому що там свободи захищають відповідні державні інституції. В Росії суспільний мовник теж не буде цього робити, бо там немає свободи. В Україні є свободи, але немає державних інституцій, які фахово їх захищають. Свободи порушуються на місцях, а звертатися постійно в Київ за захистом неможливо. Це має робити регіональний суспільний мовник. Тому журналістам Суспільного доведеться брати на себе цю місію, і це записано першим пунктом.

Що на вашу думку відрізняє професійного журналіста? 

– Зараз дуже багато media-people, із розвитком соцмереж кожен вже медіа-people і все, що відбувається, відображається у фейсбуці. А але це не медіа, це – бульбашки. І тому журналісти стали дуже цінними. Професійні журналісти відрізняються від медіа-людей так само, як художники, що пишуть картини, відрізняються від тих, хто фотографує природу на камеру телефону. Так само і телебачення, і радіо, і діджитал мають робити професіонали. Тобто найліпші, які вміють якісно подавати подію, знають, що таке дизайн інформації, як її подати так, щоб це було на розбудову, на творення, на те, що далі після цього  хочеться жити. Це надскладне завдання. І надзвичайно важливо, щоб Суспільне в регіонах було осередком саме журналістів, а не медіа-людей. 

 Як виникає тема для програми?

– По-різному. Зараз ми обираємо разом з новинарями  – відслідковуємо гарячі події, які після новин потребують продовження. Як на мене, суспільно-політичне мовлення має не тільки гасити якісь дуже гарячі теми або знижувати градус протистояння. Воно має піднімати питання, які замовчуються, забуваються, їх воліють не піднімати, бо вони складні. А суспільно-політичне мовлення має це робити. Всі наші теми, це ті теми, які комерційно не привабливі. З них сьогодні не можна отримати гроші, але вони є інвестицією в майбутнє. Інвестиція саме в знання своїх прав і свобод, в розбудову держави, яка буде потім захищати наших дітей. 

Які теми в Запорізькому регіоні є найактуальнішими?  

–  Перша тема в Запоріжжі – екологія. Це обумовлено ситуацію:  в регіоні розташована велика кількість промислових підприємств, які не дуже притримуються екологічного законодавства і порушують права людей на чисте повітря. Порушення цих прав є проблемою, зрозумілою і близькою для всіх, бо це стосується здоров’я і життя. Найголовніше, що зараз має робити Суспільний мовник – це підвищувати рівень громадянської грамотності і підтримувати громадянську активність. Тому теми, що відбуваються у нас, –  в основному культурно-суспільно-політичні. Завжди викликають інтерес реформи, їхній хід, саботаж, те як вони відбуваються на місцях. Перш за все  – це реформи, які стосуються кожного безпосередньо: судочинство, медицина, освіта. Реформа Суспільного мовлення – теж ключова, бо вона несе можливість мати нарешті того мовника, який є мовником громади, мовником суспільства, а не олігархів. 

Яких тем на телебаченні не має бути? 

– Категорично заборонені, на мою думку, принаймні в нашому регіоні, питання, які розколюють суспільство на чорне і біле, на «так» і «ні», тобто на дуальність. Дуальності бути просто не може. Може бути тільки поліфонія. Навіть якщо є дуальність, журналіст – і тут можемо використати слово місія – має знайти третю, або ще кілька точок дотику, дотику саме об’єднавчого. Бо розколоте суспільство не може формувати країну. У 2013-у році гостем у нашому ефірі був Ярослав Грицак, і він тоді сказав, що не можна ставити питання: хто герой – Ленін, чи Бандера, бо ви ніколи не знайдете відповіді. Не можна ставити питань, які розколюють суспільство. Саме такі питання набирають найбільше лайків, бо вони найбільш заряджені і найбільш агресивні. Журналіст Суспільного має так поставити питання, щоб відповідь на нього давала можливість знайти дотичні моменти, об’єднати тих, хто має різні політичні погляди. 

 Чи існують табу – чого не можна робити і казати в ефірі? 

– Не можна допускати особистих образ – це етичні норми. А табу тільки одне:  нічного такого, що ставить під сумнів територіальну цілісність і конституційність влади в Україні.  Запоріжжя має буквально дотик і до подій на Донбасі, і до Криму – ми  близькі територіально, ми прифронтова область. Тому ми маємо це питання постійно пильнувати, бути обережними зі словами. Для цього є журналіст, який має це модерувати під час ефіру. Інших заборонених тем немає, як немає цензури. Якщо це з’являється, то про це треба обов’язково сигналити, бо це небезпечні речі. 

Скільки гостей ви можете запросити до ефіру для обговорення теми дня? 

– У паспорті програми прописано, що в студії може знаходиться два спікери. Але у нас зараз є технічна проблема – досі ремонтується наша камера, яка була виставлена на сурдопереклад. Тому коли у нас два спікери, у нас не має сурдоперекладу, а це неправильно. Тому в студії лише один спікер і журналіст, всі інші записані коментарями, пропозиціями, доповненнями. Це цікавий варіант – доповнювати тих, кого бракує в студії, тим, що вони записані телефоном, скайпом, сюжетами. Але людям цього замало. Ми стикнулися в новинах із ситуацією, коли люди вимагають прямого ефіру і хочуть прийти всі разом: в тій ситуації  12 різних позицій, але просять хоча б вже шестеро пусти в ефір. І люди кажуть «нам замало сюжету новин, навіть великого сюжету, навіть спецрепортажу, ми не хочемо, щоб у нас не було можливості реагувати на те, що ми почуємо від опонентів». Людям потрібні поліфонічні дискусії, грамотна модерація. Це непросто, але тут в Запоріжжі вміють це робити  – модерувати складні дискусії, там де є конфліктна тема, там де є складне питання і там де передбачаються різні думки, які можна потім вивести на пошук чогось об’єднуючого. Ось це на мене і є суспільно-політичний контент і його головне завдання. Бо контент – це про смисли. 

Чи охоче місцеві чиновники йдуть на контакт?  

–  Чиновники готові розглядати ті питання, які дають їм політичні, неполітичні, та хоч якісь бонуси. І ми за те, щоб вони це коментували, бо не треба робити враження, що влада нічого не робить. Вона робить, і треба про це говорити. Там, де гострі проблемні питання, де є провали в роботі з різних причин — там вони не хочуть коментувати, не приходять, і починається гра в перекидного. Були часи, коли ми напряму виходили на чиновників – могли зателефонувати представнику влади і домовитись про ефір. Тепер всі утворили собі преслужби, тільки через них відбувається спілкування, і тому ми навіть не знаємо, чи це дійсно відповідь чиновника, чи то в когось із преслужби немає настрою. Чиновники звісно менше люблять нас, бо їм є куди ходити, і де їм не будуть ставити неприємних і гострих запитань Але все можна: писати до перших осіб, не скиглити, а робити. Бо якщо рішення ухвалюється владою, ми маємо бути тим містком, який доносить до влади думку, сигнал, крик SОS або крик радості. А вона на це реагує. Компроміс можна знайти, бо це наше місто, нам тут жити, нам тут працювати. І компроміс має бути знайдений не в бік замовчування правди, а в бік її пошуку. Треба не ламати і не звинувачувати, а шукати і надихати .

А які ваші улюблені теми? 

– Все що стосується України, розбудови, перемоги і того, як  люди не опускають рук в абсолютній безвиході,  перемагають цю безвихідь, навіть ціною життя. Але перемагають, і це дає бажання жити. Найскладніше завдання — коли ми не придумуємо якусь солодку реальність, не занурюємося в ілюзію, а вміємо так підійти до реальності, що все одно хочеться жити і розбудовувати. Для мене надважливі теми – про тих, хто воює на передовій, і хто віддає себе у рутинному героїзмі, у щоденній праці. Для мене дуже важливо, щоб зростало суспільство, зростало саме в цій консолідації, у вмінні полову від зерна відділити. А цим зерном має бути наша Україна, яка вже виплакана, за яку стільки вже пролито крові, і стільки віддано життів. Мої улюблені теми – там, де і один в полі воїн, де і один може знаходити, як об’єднати і вести далі. Я людина релігійна і шаную соціальну складову християнства,  –  там є дуже потужні соціальні моменти, які об’єднують і виводять на нові рівні . Тому мої теми –  де є Гуманізм з великої літери, де є Людина з великої літери  і  де є життєствердження.  І мені дуже цікава політика, хоча всі кажуть, що вона брудна. Так, брудна, тому що її такою роблять. Але це класнючий челлендж – зробити політику не брудною справою. А зробити її мистецтвом можливого, цікавою конкуренцією, дискусією, диспутом.

 А що вас надихає на ось цю щоденну рутинну працю? 

 – В мене в кабінеті стоїть портрет Віктора Чмиленка. Це герой Небесної сотні з Кропивницького краю. Дивовижна людина, три місяці на Майдані. Його не стало – це було 20 лютого. Він виносив поранених, ніс яскраві ноші і був дуже помітною мішенню для снайперів. Портрет Віктора мені подарував його найближчий друг Олексій  – вони побратими, одне ціле, весь час були разом. На портреті Віктор – суцільне життя. І от я дивлюся на нього на роботі. А як їду на роботу – дивлюся на Мішу Гончаренка, молодого хлопця, нашого земляка, який загинув на Донбасі. Мені випало бути свідком розмови священика із батьками  тих, хто загинув під час АТО. Вони в своєму горі не знають, як жити далі. А священик їм сказав: «А нам треба жити тепер за ваших дітей. Вам треба розуміти, що вони пішли, що вони там чекають, щоб у нас тут вийшло». Тому маємо вже не тільки за себе жити, а й за того, хто за нас помер. І коли ти от так підходиш, і от так робиш, то в тебе з’являються сили. У мене є відповідальність перед загиблими. Я розумію, що нам позичили це життя для того, щоб ми тут зробили Україну. І тому я на Суспільному. 

Дивіться «Тему дня» на каналі UA: ЗАПОРІЖЖЯ щоденно по буднях о 19:20. 
 

Джерело: UA: ЗАПОРІЖЖЯ