УДАРНИЙ  РОМАН

УДАРНИЙ РОМАН

Наш земляк – видатний український журналіст і письменник Олександр Михайлюта видав свій новий роман «Падіння хв’юрера»

ПРИГАДУЄТЕ, як у 90-х провідники РУХу закликали нас «устати з колін»? А ваш земляк Олександр Михайлюта ніколи й не стояв на колінах перед жодним режимом. Він ішов на них правдивістю слова на повен зріст. Адже  задовго до РУХу та цілої плеяди “опозиціонерів” оприлюднив  у журналі «Дніпро» ( 1988 р., тираж – понад 70 тис.) розгромну для політики ЦК КПУ статтю «Про рідну мову» щодо ситуації на Запоріжжі  і став лауреатом  премії журналу. А хто провадив русифікацію від імені тодішнього ЦК КПУ? Звісно, що Л.Кравчук… Публікацію підтримав Борис Олійник як народний депутат і володар багатьох тодішніх владних регалій, і тоді з’явився Закон УРСР «Про мови в Українській  РСР».  До речі, він унормовував усі питання та стимулював розвиток української, аж доки на Печерськ не вломилася банда Януковича та почала ревізувати цей закон на користь Москви. А йшлося там, зокрема, про таке: «Українська мова є одним з вирішальних  чинників  національної  самобутності українського народу.  Українська РСР забезпечує українській мові статус державної з метою   сприяння   всебічному   розвиткові  духовних  творчих  сил українського     народу,     гарантування     його      суверенної  національно-державної майбутності»

 

САШКО Михайлюта (я можу так його називати, бо знаю десятки років як справжнього друга, а ще непримиренного бунтівника проти несправедливості  і захисника стражденних)  ще 1990 року взяв та  й утнув протестну книгу «Ми не раби». А видавництво «Молодь» друконуло її тиражем 25 тисяч, що на сьогодні – просто фантастика, книги тепер, після реформ, виходять накладом від 100 до 500 примірників. Тоді ж комуністи на місцях, натхненні все тим же головним ідеологом компартії Кравчуком, викуповували її з книгарень і палили. Саме так, саме так, як німецькі фашисти наприкінці 30-х років минулого століття кидали у вогонь ненависну їм літературу… Це я нагадую, щоб ви збагнули, яка сила слова Михайлюти.

А в 1993 році на екрани України і Росії виходить забійний художній фільм за його повістю  (він ще й співавтор сценарію) «Секретний ешелон»  – про навіть досі замовчувані й істориками, й політиками факти комуністичних репресій  жінок у 1948 році за секретною Постановою Президії Верховної Ради СРСР: вивезено зі сходу України і закатовано  кримінальними злочинцями та офіцерами НКВД близько 300 тисяч дівчат і молодих жінок!  Ось про що кіно, яке й досі боїться показувати так зване Суспільне телебачення… До речі, піратська  копія фільму гуляє в Мережі і має понад мільйон переглядів…

А В ПОРТФЕЛІ Сашка  лежить лист від метра  світового кіно й літератури Миколи Вінграновського, датований іще 1993 роком: «Ви, Олександре, – література з великої літери!»  Один видатний грузинський кінорежисер, який мусив емігрувати до України після  вбивства першого їхнього президента Звіада Гамсахурдіа того ж року, ознайомившись із повним текстом листа Вінграновського, сказав: так це ж – Нобелівська премія! Якщо Вінграновський визнав – це Нобель! .. Хоча Сашко ніде цього листа особливо й не афішує, адже як син звичайних хліборобів-степовиків, він ніколи не бив себе в груди, який він патріот чи «слуга народу» та не оббивав пороги високих кабінетів заради лаврового вінця. Просто робив і робить свою справу якісно й  енергійно, як його дід-коваль у Санжарівці на Запоріжжі, котрий був єдиний у селі, хто так і не вступив до сталінського колгоспу! Навіть після помпезного параду «пабєди» у 1945-му.

ТУТ я можу провести паралель: Олександр пише коротко, сильно і страшно. Так як і колись Василь Стефаник. Адже саме така проза дає відсіч орді та спонукає до дії. Завважте, що Михайлюта ніколи не писав нічого як «грантоїд»  – ніяких польових досліджень, ніяких витіюватих фентезі чи химерних оповідок, нічого пустопорожнього, що залюбки фінансують різноманітні так звані благодійні фонди, аби розмити нашу українську ідентичність. А «слуги сороса» все це залюбки роблять, і ви бачите  як їх шалено «розкручують» олігархічні ЗМІ. Водночас вони, ці олігархічні ЗМІ, цілеспрямовано замовчують його книгу-відкриття «Ясновидець» про феномен українського цілителя і провидця із села Дивин Житомирської області П.Д.Утвенка, який був незрівнянно сильніший і Ванги, і Мессінга, і ця книга витримала одинадцять видань уже в наш складний «ринковий» час і має тираж понад 30 тисяч. Жоден «грантоїд» такого тиражу не має, отже не має читацької підтримки.

СТЕПАН Колесник, сучасний класик української літератури і публіцистики кілька років тому присвятив саме Михайлюті окрему публікацію, хоча до нього стоять у черзі навіть дуже «розхвалені» олігархічними ЗМІ автори, ( а він їм відмовляє у своїй оцінці)  і там вистражданий  Шевченківський лауреат наголошує: для письма Михайлюти  характерними є точність фрази, громадянська позиція і  наступальність. Варто згадати й відгук Олеся Гончара на першу книгу Михайлюти «Ми не раби». Метр, як відомо, був скупий на відгуки щодо молодих письменників, але тут не втримався, написавши бунтівному літератору в зросійщене і скомуністичене Запоріжжя окремого листа від руки на три сторінки із промовистим заголовком «Бог правду бачить!»  Візьміть до уваги,  що тоді лауреат Ленінської премії, Герой Соціалістичної  Праці  був членом ЦК КПРС… Але ж – зворушила книга «Ми не раби»!!!

ТА НИНІ мова про ударний роман Олександра Михайлюти «Падіння хв’юрера». Читаю, й емоції переповнюють моє серце: Україна довго чекала на подібний твір. І його написав не хто інший,  а саме «махновець» (Михайлюта родом  із Гуляйполя,  де  радянської влади не було до 1922 року, коли Україна вже лягла під большевиків), який стає цією книгою в один сектор із світовими бестселерами : «Коли хочеться плакати, не плачу» ( Мігель Остеро Сільва), «Сто років самотності» ( Габріель Гарсіа Маркес), «По кому подзвін» (Ернест Гемінгвей)… І це не перебільшення. Позбуваймося синдрому меншовартості.  Неординарний твір сучасного українського письменника – це гротескно-сатирична проекція на призвідників та режисерів російської агресії щодо України у ХХІ столітті, в центрі якого образ «царя» шостої частини планети Роя Угрюмова. Психологічна характеристика прихильника «культу особи» Сталіна, одурманеного людиноненависницькими постулатами «Майн кампф» іншого диктатора минулого століття – Гітлера,  дає відповіді на запитання: чому весь політикум провідних держав (G-7, міжнародний клуб урядів семи високорозвинених країн світу: США, Японія, Німеччина, Велика Британія, Франція, Італія, Канада)  принишк перед віроломністю чергового маніяка і ніби не розуміє як йому протистояти, цьому Герострату нашої ери?

    Рішучого удару імперським замірам апологетів «Третього Риму», які прагнуть  володарювати планетою згідно напрацьованого хворобливою уявою проєкту «руській мір», завдає офіцер українського добровольчого батальйону, полеглого під Іловайськом у 2014 році, Богдан Орел. Аби усунути ядерну загрозу Великої Яузи світові, він розробив спосіб дистанційного «розмагнічення»  ядерних зарядів міжконтинентальних ракет.  І тепер – король голий… Богдан Орел – від Творця, Рой Угрюмов –від диявола. Та Світло перемагає Тьму!

ЗВЕРТАЮ увагу: є три тисячі членів НСПУ і майже 30 тисяч членів НСЖУ, але упродовж шести років, коли на сході безперервно точаться бої проти окупанта, окрім спогадів учасників цих боїв, ми не мали якогось потужного художнього твору, який би зміг подавити усі їхні гібридні інформаційні атаки, попри те, що держава щедро фінансувала якусь ефемерну структуру, прозвану в народі  як  Мінстець… Тепер маємо.  І це наша рішуча відповідь Москві, тамтешнім вождикам та поміркованій Європі з її  цинічними «глибкокими занепокоєннями».  Епіграф роману вже вистрілює незвичайним акцентом: «Захисникам і волонтерам, живим і полеглим у Визвольній війні України від російської агресії з 2014 року, присвячую. Господи, помилуй нас!»

НЕ МОЖУ не процитувати бодай кілька рядків із цього ударного роману. І вони передають позицію тисяч учасників АТО: «Але, каже Богдан Орел, клянуся перед пам’яттю мого полеглого  під Іловайськом батальйону «Нестор»,  – уникнути розплати тобі, слузі диявола, не вдасться. Рой Угрюмов  із  його арсеналом  ядерної  зброї буде повержений. Кане у воду. Та й квит. Адже наша установка «Орій» дезактивує цю імперію зла. Людство зітхне й почне відроджуватися наперекір усім цим підлим теоріям про перенаселення, цим Римським клубам, Великій Яузі та решті ймовірних загарбників, які пнуться до глобального управління планетою. Природа до пори терпить паразитів, але  якщо вони починають допікати, врешті вона легко знаходить способи для очищення».

РОМАН  «Падіння хв’юрера»  ( він падає під час  утечі в «теплі краї» у літаку,  який Спецслужба  збиває за таким же планом, як і 10 років тому було збито літак президента Польщі  Качинського…)  –  потужна відсіч гібридному інформаційному наступу Росії в світовому полі. І  книгу треба мати в кожній українській, грузинській, чеченській, польській, німецькій, американській, англійській та інших родинах. Поінформований, як казали древні, отже озброєний.

КРИЛАТИЙ вислів  Олександра : «Слово є зброя. І я б’ю прямою наводкою, бо ворог –  поруч!» Це його громадянська позиція, позиція українця на відміну від штучних «в’язнів кремля», котрі під виглядом мучеників ФСБ умонтовані в середовище активістів задля розкольництва  і дискредитації цього руху. Бо за чиї кошти вони  мандрують світом  по різних форумах, влаштовують  галасливі прес-конференції, видають пустопорожню белетристику… Все це – блеф. Агресор не скупиться на фейкові проєкти.

«Падіння хв’юрера» якраз і покаже: багатії в Україні  підтримають інформаційну відсіч агресору чи вони – на його стороні? До слова і відома влади: якщо Україна закуповує в США сотні  переносних протитанкових ракетних комплексів «Джавелін» ( одна система вартує 126 тисяч доларів!), то одна така ракета може вразити один об’єкт ворога на відстані чотирьох кілометрів. І все. Але якщо замість двох ракет видати «Падіння хв’юрера» стотисячним накладом, ЦЕ стрілятиме десятки років для захисту всієї планети від реваншистських замірів Роя Угрюмова запрягти провідні держави у свою диктаторську упряж. Діймо!

 

P.S. Маємо унікальний факт: іще до виходу книги один небайдужий підприємець із Бершаді Вінницької області викупив кілька десятків примірників роману для своїх односельців. Услід 50 книг замовив фермер із Київщини. А товстосуми?

Володимир СЛІПКО, ветеран Українського радіо (м.Київ)