50 років  творчості і натхнення:  Атманайська школа  дала  дорогу в життя   багатьом поколінням місцевих жителів

50 років творчості і натхнення: Атманайська школа дала дорогу в життя багатьом поколінням місцевих жителів

 Рівно півстоліття тому, а саме 10 січня 1971 року  учні Атманайської середньої школи  почали навчання в  новому двоповерховому будинку.  Просторі класні кімнати, облаштовані кабінети фізики, хімії, біології, географії, лінгафонного кабінету, спортивного залу, майстерні, бібліотеки, великого харчоблоку, вбиральні і внутрішні туалети.  В період зимових канікул учні і вчителі переносили шкільні речі   у новозбудовану школу, не чекаючи  1 вересня. «Після тісненьких кімнат старої, ще Філіберівської будівлі, Нова школа задавалася нам  «хоромами»» – розповідає мені класний керівник  випускного класу 1971 року, вчитель математики Ольга Григорівна Череповська.  Зима була прохолодна, школа не опалювалася, але ми цього не відчували, бо дуже гарна і простора була новобудова!  За 50 років наша школа  дала  знання і дорогу в життя   багатьом поколінням атманайців, які примножили її славу і досягнення у різних галузях  виробництва та різних куточках нашої планети.  Серед яких є лікарі, прокурори  і судді, військові офіцери, захисники і ІТішники, спортсмени, перекладачі, хлібороби, будівельники, зоотехніки, енергетики, юристи і велика плеяда вчителів, які продовжують  навчальну стежку   своїх старших  колег – педагогів.      На 25 річчя  школи приїздив  із Ізраїлю перший директор  школи Лев Якович Рапоппорт; директор новозбудованої школи Георгій Фомич Андрюшенко; Іван Іванович Остапенко, який  керував школою понад 17 років, а після нього настала ера кермувальниць: Варвари Миколаївни Апольської і Лідії Іванівни Бражко. У 1996 році не було мікрофонів, мобільних телефонів, весь вечір ми спілкувалися, згадували, сміялися, пишалися своєю школою, її учнями і вчителями.   Я дізналася від старших колег, що подія відкриття школи висвітлювалася  в новинах країни, був знятий документальний фільм, який зберігався у архівах  союзу кінодокументалістів у Києві. Після цієї урочистої  зустрічі пройшло ще 25 років!!!        І  ось нам уже  – 50 !!! Пам’ятаю своє Перше вересня – першокласниці   і   своє  вчительське Перше вересня,  і Перше вересня мого сина у цій школі. Дякую своїм педагогам, які навчили мене мандрувати у світі знань, своїм вчителям, які з добром і повагою прийняли  в педагогічний колектив, своїм колегам, які завжди у радості і смутку були поруч, ділилися добром, навчалися самі  і вчили дітей.  Пригадую важкі  90 –ті роки, коли школа не опалювалася, шкільного автобуса не було,  не працював інтернат для дітей із сіл Нового і Солоного ( а це понад 70 дітей, які проживали за 14 кілометрів!), не  працювала шкільна їдальня. Але ж як круто ми проводили шкільні вечори,  Новорічна ялинка у старшокласників святкувалася до 2-3 години ночі,  на спортивні змагання і секції,  бігли  не лише діти, але й батьки та вчителі. Ми ходили в походи, мандрували  і мудрували, щоб прикрасити дитинство і шкільне життя. Мабуть  усі  пам’ятають наші пригоди, підготовку і перемоги у районному конкурсі «Веселе казино»; як вчителі зробили новорічний подарунок для дітей, запросивши музичну передачу «Пісня року»; випускні вечори,  які святкувало все село; табори відпочинку і праці, коли допомагали  на стригальні овець, доїли корів, пололи і збирали врожаї,  саджали і поливали виноградники….    Прикро, що останні понад 20 років в школі не  проводимо вечори зустрічей випускників, випускники останніх років навіть не знають, що була гарна традиція, коли  у першу неділю лютого школа зустрічала найдорожче – її дорослих дітей!  Вже ті, хто  починав у 1971  в  Новій школі стали бабусями і дідусями, але завітавши  до школи, змінюються їхні обличчя, сяє посмішка, молодшає погляд. Відразу згадують шкільні пригоди, вчителів і однокласників…

  За 50 років  багато змінилося…  Нам тепер зручно  швидко  подзвонити, почути і побачити дорогих людей, карантинні заходи пришвидшили   віртуальний спосіб життя і спілкування. Але рідні стіни школи, які зберігають дитячі таємниці і мрії, шумні коридори наповнені дитячим галасом і сміхом, спортивна зала, де можна було розрядитися після важкої контрольної з математики,  кабінет фізики, який зберіг  свій 50 -літній устрій: парти, столи,  рухома дошка, радіостанція і прилади датовані 1969-72 роками, а  в її лабораторії навіть збережені  кінобабіни тих років.

Ми чекаємо, Вас, дорогі наші випускники. Приїжджайте. Поспішайте.  Заходьте.  Давайте разом згадаємо поважних, добрих і рідних нам вчителів, які відійшли в інший світ, але залишилися в наших спогадах, дитинстві, житті… Це Рудченко Марія Дмитрівна, Рудченко Георгій Митрофанович, Осипов Петро Борисович, Фоміна Ніна Федорівна, Юрченко  Ніна Іванівна, Юрченко Михайло Кіндратович, Череповський Василь Харитонович, Кругова Віра Михайлівна, Сендер Надія Федорівна,  Полікарпова Ольга Григорівна, Клименко Галина Іванівна, Величко Федосій Васильович, Коваль Валентина Василівна, Савінова Таміла Михайлівна, Рапоппорт Лев Якович, Удалов Віктор Костянтинович Шишмакова Віра  Дмитрівна,  Шишмакова Рима Дмитрівна , Шишмаков Аркадій Дмитрович,  Слащова Ірина Петрівна,  Бовтун Михайло Тимофійович, Єрмаков Федір Васильович, Петрова Людмила Іванівна, Самофалов Сергій Іванович, Тупкало Віра Макарівна.

Школа зберігає Ваше дитинство і дорослішання, радісні та цікаві події, перше кохання і перше розчарування, першу перемогу і першу важливу подію, усе, що досі не забулося  і гріє нашу душу, чим хочеться поділитися, про що хочеться розповісти, або просто ще раз пройтися рідними коридорами, знайти свій клас і свою парту… Поки є школа – живе село!!!

     

Галина Карабут, вчитель вищої категорії, вчитель методист Атманайської загальноосвітньої школи І-ІІІст.