СВІТЛИЙ ЛЕБІДЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

СВІТЛИЙ ЛЕБІДЬ УКРАЇНСЬКОЇ ПОЕЗІЇ

Вечір пам’яті поета Олександра Медка відбувся в Запорізькій обласній універсальній науковій бібліотеці. Завдяки інтернетним засобам про письменника могли мовити слово не тільки колеги в Запоріжжі, а й в усій Україні. Модератором була завідувачка відділу краєзнавства книгозбірні Тетяна Паливода. Першою виступила голова Запорізької обласної організації Національної спілки письменників України, кандидат філологічних наук, доцент, завідувачка кафедри українознавства Запорізького національного університету Ольга Стадниченко.

Саме вона, як ніхто інший, знає, якими важкими й насиченими в житті Олександра Медка були останні три роки – на його плечі лягла важка робота. Він керував обласною організацією НСПУ, організував видавництво книг запорізьких письменників, членів НСПУ та молодих талантів. За словами пані Ольги, яка була його заступницею, керувати треба було толерантно, культурно, інтелігентно підходити до кожного й спрямовувати діяльність усіх у потрібному руслі на користь України й суспільства. І з цим Олександр Олексійович справлявсь якнайкраще, не забуваючи й про власну творчість. Видав він чотири книжки, які варті великих багатотомників. Його заслуга в тому, що світ побачили антологія творів письменників Запорізького краю й така ж хрестоматія. Видані й два томи творів молодих авторів. Ці книги надійшли в бібліотеки й школи області.

Говорили про відомого літератора чимало людей. Але найбільше запам’ятався образ, створений головою літоб’єднання імені Михайла Гайдабури ЗОО НСПУ Ганни Лупинос. Вона порівняла Олександра Медка зі світлим лебедем. Адже цей птах уміє триматися на воді не гірше інших водоплавних, літати високо в небо, на відміну від півня чи індика й захищати свою лебідку, свою сім’ю допоки стане сил.

Він увірвався в літературу першою збіркою поезій «Хора» в 2015-му. Другою стала «Буття і порожнеча» (2016). Його прийняли до Національної спілки письменників України у віці 64 роки. Хоча писав художні твори ще з чотирнадцяти літ. Інші літератори публікували поезії, прозу, сатиру в місцевих періодичних виданнях. А Олександр відвідував засідання в літоб’єднанні, в Спілці письменників, але друкувати щось не поспішав. Так тривало півстоліття. Набирався досвіду? Можливо. І потім, за словами секретаря НСПУ Миколи Гриценка, поет просто «вибухнув» збіркою «Хора», в якій переважна більшість віршів про Майдан гідності, Небесну сотню та російсько-українську війну. Редагувала книжку одна з найкращих запорізьких поетес Вікторія Сироватко. Вона зазначила, що Олександр правильно реагував на кожне зауваження, кожну підказку, де треба було – переінакшував, переробляв. Він не страждав манією величі. Був гарним мрійником, людиною космосу й водночас – великим патріотом України. 2017-го очолив ЗОО НСПУ. Микола Гриценко наголосив на тому, що Олександр здивував енергією віршів, раптово зайшовши в середовище письменників:

– Вражають його філософські твори, новизна в поезії. На жаль, він дуже рано пішов від нас. Переконаний, що Олександр Медко написав би ще багато гарного. Світла йому пам’ять!

Відчуття присутності письменника в колі друзів додало те, що в запису прозвучали поезії, читані самим автором. Тож, як і більше року тому, в залі бібліотеки лунали щирі оплески читачів, глядачів, колег-літераторів.

Рік минув після того як Олександр пішов за межу, в кращі світи. Згадали його гарними словами літературний критик Євген Баран, видавці Олександр Лазутін, Олександр Афонін, письменники Павло Вольвач, Ганна Осадко, Василь Горват, Олександр Хоменко, Костянтин Сушко, Олександр Косенко, Сергій Злючий, Леонід Капелюшний та інші. Говорили про нього й рідні – син Денис і дружина Саша. Спогадами про співпрацю з поетом поділилася керівниця народного театру поетичної пісні Олена Алексеєва, яка виконала пісню Віктора Берковського на слова Арсена Тарковського в перекладі Олександра Медка «Ось і літо пройшло». Фахово декламували вірші поета актори Запорізького театру юного глядача.    

Відповідальний секретар Запорізької обласної організації Національної спілки журналістів України Валентина Манжура акцентувала увагу на їхній давній дружбі:  

– Уже рік, як пішов у Вічність мій друг – давній, вірний, справжній. Саша, Олександр Медко – Людина, сповнена любові й добра, великий поет, філософ, творець. Повернулася його душа у нескінченний простір космосу, звідки колись прийшла на Землю, щоб віддати нашому буттю світло й талант, зігріти теплом  і словом, яке виносить тебе в інші світи, де немає суєти, славослов’я, а тільки чисті помисли і дії… Туди не так просто потрапити, має бути провідник. Сашко був таким провідником. Згасла у глибинному всесвіті його зірка, та слово його тримає світло над тією стежиною, ступивши на яку, матимеш щастя побувати в інших вимірах – прекрасних, високих і справедливих, де поезія і є саме життя… 

Вечір тривав більше двох годин, час ніби зупинився, згустився, ущільнивсь і дозволив якомога довше побути ніби в ірреальному неземному просторі поезії митця й теплих спогадів про нього. Невимовно шкода, що всіх цих добрих слів поет не почув за життя. Більшість присутніх висловилися про необхідність створення книги спогадів про Олександра Медка. Тож до підготовки цього видання ЗОО НСПУ запрошує долучитися всіх, кому є про що написати!

Пилип ЮРИК

Фото Володимира Шеремета