ДОЛЕНОСНИЙ СЕРПЕНЬ 1991 РОКУ

ДОЛЕНОСНИЙ СЕРПЕНЬ 1991 РОКУ

Погляд через три десятиріччя

На початку серпня 2021 року голова Запорізької облдержадміністрації Олександр Васильович Старух провів зустріч із редакторами регіональних газет, керівниками місцевих телеканалів, радіостанцій, інтернет-видань, а також  із фрілансерами (незалежними журналістами), блогерами. Керівник області запропонував майстрам пера, мікрофона і фотокамери долучилися до святкових  заходів з нагоди Дня Незалежності України зі своїми ідеями. Державне свято – ювілейне, йому три десятиріччя.

Автор цих рядків запитав у колег, присутніх на зустрічі із губернатором, хто із них підписував до друку районні, міськрайонні чи обласні газети як редактор у доленосні дні серпня 1991 року? Виявляється, що жоден із присутніх  у трьохсотому залі Запорізької ОДА (там такий своєрідний круглий стіл із кріслами) не був тоді редактором або заступником редактора засобів масової інформації, окрім мене.

Олександр Старух, котрий сидів поруч зі мною, запропонував автору цих рядків описати ті події у районі на сторінках газети. Тому  я втілюю ініціативу  Олександра Васильовича у життя.

Для  мене події 30-річної давнини були неначе вчора. У березні 1990 року із Конституції Союзу РСР була вилучена стаття 6 про правлячу партію, основну і направляючу силу нашого суспільства, відповідні зміни були внесені також в Основні Закони республік. Найбільша у світі країна стала на шлях багатопартійності. На альтернативній основі відбулися вибори у Верховну Раду нашої республіки, в обласні, районні ради і місцеві органи самоврядування. Центр влади із партійних комітетів перемістився у ради. Багато партпрацівників перейшло працювати у ради різних рівнів та їх виконавчі комітети. Голови райвиконкомів, приміром, стали очолювати і райради, перші секретарі райкомів втратили статус керівників рад, які мали до цього.

16 липня 1990-го Верховна Рада України прийняла Декларацію про державний суверенітет. Республіканські закони отримали пріоритет над союзними. Загалом той період журналісти, а за ними й історики назвуть парадом  суверенітетів.

16 липня було проголошено Днем незалежності України. Першу річницю Незалежності (16 липня 1991 року) у районі ніяк не відзначали. Автор цих рядків поїхав у гості до родичів у Дніпропетровськ (нині Дніпро). На все життя запам’яталися абсолютно порожні вітрини-холодильники у головному гастрономі міста на центральному проспекті, який нині носить ім’я Яворницького. Людям набрид дефіцит товарів, усі оті талони, купони. Усі одержували зарплату, а придбати необхідні речі не могли. У місцевих радах у товстелезних книгах усі бажаючі записувалися у черги на холодильники, телевізори, меблі… За молоком та іншими молочними продуктами у нашому райцентрі шикувалися довгі черги…

Автор цих рядків тоді працював заступником редактора райгазети. У серпні наш шеф Олександр Олексійович Кліценко пішов у відпустку. Тоді був такий порядок, що на апаратну нараду по понеділках у райком, де була ще зосереджена влада у нашому районі , приходили голова райвиконкому, заступник голови, начальник сільгоспуправління і редактор. Керівники виконавчої влади звітували про свою роботу, узгоджували плани, а потім ішли проводити наради у своїх установах. А редактор (або заступник) залишався.

В один із тих серпневих понеділків мені як заступнику редактора висловили претензії щодо оголошення про  освячення фруктів священником на Преображення (Яблучний Спас) біля спортшколи (колишньої церкви). Довелося вислухати критичні  зауваження. Оголошення це погодив сам голова райвиконкому Іван Федорович Ковальчук (він же голова районної Ради народних депутатів), нагадав я. Бо редактор направив священника у райвиконком. Але із  райкомівців ніхто не відреагував на це.

Наступна нарада відбулася у понеділок 19 серпня 1991 року. Усі чули заяви членів Державного комітету із надзвичайного стану (так званого ГКЧП), керівництво району  чекало вказівок із обласного центру. Тому питання про обговорення в парторганізаціях змін у Статуті партії, яке порушив заввідділом Євген Іванович Гераскін, перенесли на наступну апаратну нараду. А 20 числа усі всесоюзні, всеукраїнські й обласні газети вийшли із заявами ДКНС (ГКЧП) про тимчасове відсторонення від обов’язків Президента М.С. Горбачова у зв’язку з хворобою (неможливістю виконувати свої обов’язки глави держави) та інші матеріали. На перших сторінках київських і запорізьких газет було надруковано також заява Голови Верховної Ради УРСР Л.М. Кравчука про те, що влада ГКЧП не поширюється на територію республіки. Усі ці матеріали надало РАТАУ – державне інформагентство. Й усі редакції за діючим законом повинні друкувати такі матеріали в обов’язковому порядку. На щастя, у редакціях райгазет на той час зняли телетайп і нам уже  не присилали термінових матеріалів із Києва.

Наша райгазета друкувалася тоді у Бердянській міській друкарні. У редакцію принесли заяву президії районної ради і бюро райкому про підтримку позиції Голови Верховної Ради України Леонід Макарович Кравчука. Це зробив особисто Володимир Володимирович Іванов, котрий потім дві каденції  очолював районну раду. А  у газетний номер на четвер, 22 серпня це повідомлення не можна було поставити. Усі сторінки версталися завчасно, адже газета друкувалася у Бердянську. Фото взагалі посилали не у черговий номер, а уже у наступний.

Ситуація була тривожною. Редактор  Гуляйпільської районки із Запорізької області встиг опублікувати лист ветерана  партії на підтримку ГКЧП. Його через тиждень звільнили із посади. Приходив один місцевий ветеран й у нашу редакцію. Йому була дана відповідь: друкувати листа не будемо, адже у заяві Голови Верховної Ради УРСР Леоніда Кравчука чітко сказано: влада ГКЧП на територію нашої республіки не поширюється, плюс до того склад ГКЧП не було затверджено на сесії Верховної Ради Союзу РСР, парламент не оголошував надзвичайний стан в країні!

У четвер, 22 серпня, Президент Михайло Сергійович Горбачов повернувся у столицю. Секретар нашого райвиконкому Володимир Іларіонович Полулях зателефонував у редакцію:  заява президії райради і бюро райкому уже не актуальна, тому друкувати її не варто. Райгазети завжди відставали від телебачення і радіо. Ту заяву викинули у кошик для сміття, пізніше у друкарні розсипали набір тексту (у металі).

24 серпня, у суботу Верховна Рада ухвалила Акт проголошення Незалежності України. Того ж дня Президія Верховної Ради України тимчасово припинила діяльність Компартії. Аналогічне рішення схвалила верховна влада Російської Федерації. Не всі телеглядачі розуміли до кінця, що це означає. Тим часом у неділю, 25 серпня, усі приміщення партійних органів були опечатані і т. д. Та не всі знали про це. Мобільних телефонів, інтернету не було. Тому у понеділок, 26 серпня, я прийшов на апаратну нараду. А райком зачинений. Жоден із працівників не вийшов на роботу. Жоден!

Під час відпустки редактора його заступник займав приставний стіл у редакторському кабінеті, адже там був телефон редактора 9-17-08. Уранці було два телефонні дзвінки. Читачі обурювалися з приводу комуністичної   назви газети. Із початку 1991 року частина видань України змінила назви на неполітичні, а наша залишилася старою. Засновники не поспішали за часом.

Через якусь годину нагодився редактор Олександр Олексійович Кліценко, йому було повідомлено про дзвінки із проханням змінити назву газети. Він відразу поїхав  у райвиконком. На нараді  у райвиконкомі було вирішено змінити назву. Але зробити це могла лише сесія райради. Нову назву треба було потім зареєструвати в обласному центрі! Районна влада вирішила: читачі повинні назвати газету!

Інформацію про це написав особисто О.О. Кліценко. Вівторковий номер у понеділок не повезли у Бердянську друкарню, бо та інформація порушувала графік (наша газета друкувалася першою, потім приморська, останньою – бердянська). Номер перенесли на середу, у Бердянськ його повезли у вівторок, 27-го, тоді ж тираж (більше 12 тисяч примірників ) доставили у район. Читачі взяли активну участь у перейменуванні газети. 26 вересня 1991 року відбулася сесія райради, а 28 числа районка вийшла під нинішньою назвою «Рідний край».

Правоохоронні органи почали перевіряти, хто підтримував дії ГКЧП у районі. На жаль, редакція не могла надати оригіналу заяви районної влади про підтримку заяви Голови Верховної Ради України Л.М. Кравчука. Але прокурору району Михайлові Андрійовичу Сіроштану, який завітав особисто, було усно заявлено, що так заява була. Пам’ять не зберегла усіх деталей розмови. Не можу точно стверджувати на сто відсотків, але, по-моєму, прокурор , не бесідував    на цю тему із іншими працівниками редакції, а також райдрукарні.

Згодом заступника редактора викликали у районну прокуратуру (нині приміщення цього не існує). Було поставлено ряд запитань, відповіді яких були  записані були на магнітофон. Заступника прокурора Олександра Федоровича Ревута цікавив детальний зміст заяви районної влади, яку не було надруковано з об’єктивних причин, а також питання: хто радів усуненню від влади Президента СРСР М.С.Горбачова, хто знімав його портрети у службових кабінетах, хто із працівників редакції, друкарні, райкому і райвиконкому на словах підтримував дії неконституційного ГКЧП, хто радів тому. Олександру Федоровичу я повторив те, що і Михайлові Андрійовичу. Мої відповіді О.Ф. Ревут записав на магнітофон.

Більше у прокуратуру мене не викликали. У Кремлі, в оточенні Президента М.С. Горбачов, у КДБ (КГБ), Генпрокуратурі зрозуміли: прості люди далекі від політики. І не треба шукати ворогів у райцентрах, селах, селищах, містах. Це ж не 1937 рік.

Потім у листі із Києва надійшло повідомлення РАТАУ про проголошення Незалежності України та інша інформація про позачергову сесію Верховної Ради. Старші колеги сумнівалися: а не оголосять згодом цю незалежність неконституційною… Але вони ж газету до друку не підписують.  Відповідає за все редактор або заступник, коли редактор у відпустці. Інформація була надрукована у найближчому номері. Почався відлік нової історичної епохи.

КостянтинПричиненко,

Більмак Пологівського району

На знімку: автор цього матеріалу , редактор газети «Рідний край» й  Олександр Васильович Старух.