Микола Шумейко поліг під Іловайськом

Микола Шумейко поліг під Іловайськом

На Меморіалі Слави у Більмаку біля пам’ятників  воїнам Другої світової  , Вічного вогню, погрудь (бюстів) десяти  Героїв Радянського Союзу і трьох повних кавалерів ордена Слави, стели із іменами полеглих односельців, монумента «Скорботна Мати» є пам’ятний знак на честь земляків, які полягли за незалежність і територіальну цілісність України

Увесь Меморіал Слави займає квартал!   — у  Парку захисників

Поряд православні храми, пам’ятники чорнобильцям , прикордонникам усіх поколінь, жертвам голодоморів і політичних репресій 20 століття, воїнам-«афганцям». Це – священне місце для усіх жителів містечка і нашого краю. Духовний центр нашого славного селища

 З метою гідного вшанування пам’яті військовослужбовців й учасників добровольчих формувань, які полягли у боротьбі за Україну, увічнення героїзму, зміцнення патріотичного духу у суспільстві та на підтримку ініціативи громадськості Указом Президента України встановлено День пам’яті захисників України, які загинули у боротьбі за незалежність, суверенітет і територіальну цілісність нашої Вітчизни.

 Цей день щорічно відзначається 29 серпня. Дата приурочена до дня найбільших втрат Української Армії на Сході – дня виходу з оточення в Іловайську (29 серпня 2014 року).  У цей день проводяться пам’ятні заходи у містах та громадах нашої країни.

В Іловайському котлі у трагічному серпні 2014 року загинув один наш земляк Микола Миколайович Шумейко. Але тільки у лютому 2015 року стало відомо про загибель солдата. Тіло відразу не змогли розпізнати. Тоді в Іловайському котлі полягло чимало українських військовослужбовців. Фото загиблих бійців заносили у базу даних. А вже потім рідні на планшеті узнавала своїх кровиночок.

Миколу Шумейка поховали на Кушугумському кладовищі міста Запоріжжя як невідомого солдата. Результатів генетичної експертизи чекали дуже довго. У нашому районі поширилася чутка, що Микола Шумейко-молодший живий, можливо, контужений або поранений, але живий і перебуває у полоні бойовиків незаконних військових формувань.

 Але дива не сталося. ДНК-експертиза підтвердила: на Кушугумському кладовищі похований саме Микола Миколайович Шумейко. Рідним знову показали фотознімки на планшеті. Вони упізнали Колю. Першого разу не всі фото полеглих були занесені в базу даних.

 Захисника України ховало усе селище. Це було 1 березня 2015 року. Із районного будинку культури похоронна процесія ішла по центральній вулиці повз Меморіал Слави, повз братську могилу, де покояться воїни-визволителі рідної землі у далекому вересні 1943 року.

Микола Миколайович Шумейко народився у 1984 році. Навчався у початковій школі, потім у ЗОШ «Інтелект», у професійному аграрному ліцеї. На строковій службі був прикордонником. Повернувся додому і працював будівельником.

У березні 2014-го Миколу Шумейка мобілізували. Спочатку служив у нашому військовому комісаріаті, потім в окремій механізованій бригаді. Наш земляк був заряджаючим в обслузі протитанкового гранатомета. Його частина потрапила в оточення під Іловайськом. Під час виходу по коридору із «котла» тоді, у серпні 2014-го, загинуло чимало воїнів Української Армії. Останній раз на мобільному телефонному зв’язку із рідними М.М. Шумейко був 29 серпня.

 За особисту мужність і героїзм, виявлені при захисті державного суверенітету і територіальної цілісності України, вірність Військовій Присязі Указом Президента України Микола Миколайович Шумейко нагороджений орденом «За мужність» (посмертно).

Бойову нагороду вручили батькам в урочистій обстановці в День Державного Прапора України на мітингу біля селищної ради. М.М. Шумейку присвоїли звання почесного громадянина селища. Його ім’я носить одна із вулиць райцентру.

 На фасадах СЗЗСО «Інтелект» і професійного аграрного ліцею були урочисто відкриті меморіальні дошки на честь воїна Вітчизни Миколи Шумейка, який віддав життя за мирне небо для нас із вами, шановні краяни.

 Вісім жителів нашого краю полягло у лавах захисників рідної землі у різних районах Донбасу. Під час агресії на Сході України гарячі точки були не лише під Іловайськом. Згадаємо їх поіменно.

 Уродженець Шевченківського Олексій Вікторович Циганков був мобілізований у прикордонні війська, охороняв узбережжя Азовського моря від терористів та диверсантів поблизу Новоазовська. У бій із порушниками кордону вступив разом з бойовиками побратимами 9 липня 2014 року.

 Олексій Циганков отримав важкі поранення. Військовим лікарям у Києві не вдалося врятувати життя солдата Вітчизни.

Прикордонник посмертно нагороджений орденом «За мужність». Олексію Циганкову присвоєно звання почесного жителя Шевченківського. На фасадах будівель школи і ліцею, де він навчався, встановлені меморіальні дошки.

 Володимир Юрійович Гнатуша добровольцем пішов у Збройні Сили України. Його аеромобільна бригада прикривала державний кордон поблизу міста Ровеньки на Луганщині. 11 липня 2014-го наших солдат обстріляли установки залпового вогню «Град». Того дня поранили 93 бійців, a 13 –загинуло. Тіла так обгоріли, що довелося призначати ДНК-експертизу.

 Володимир Гнатуша нагороджений орденом «За мужність» (посмертно). Йому присвоїли звання почесного громадянина райцентру. На фасадах СЗЗСО «Інтелект» і ліцею, де він навчався, встановлено меморіальні дошки. Одна із вулиць селища носить ім’я Володимира Гнатуші.

 Віталій Олексійович  Дзиза народився у Трудовому, а потім родина переїхала у Смирнове. Наш земляк добровольцем пішов у Військово-Морські Сили України.

О.В. Дзиза був морським піхотинцем. Службу проходив під Маріуполем. Там тримала оборону окрема бригада морської піхоти. Наш земляк був на варті. Несподіваний обстріл обірвав життя старшого матроса. Це сталося 10 березня 2017 року.

Віталій Олексійович нагороджений медаллю «Захиснику Маріуполя» та орденом «За мужність» (посмертно). На фасаді Смирновської школи-філії відкрито меморіальну дошку на честь воїна.

 Анатолій Миколайович Лівик із Шевченківського у 2014 році був мобілізований до лав Збройних Сил, а у 2015-му пішов служити добровольцем. Старший сержант був командиром бойової машини піхоти.

 Узимку 2016 року А.М. Лівик зі своєю частиною був на полігоні у Миколаївській області. Серце воїна не витримало. Це сталося 27 лютого.

Олексій Олександрович Люлюк із райцентру після строкової служив у нашому райвідділі міліції. У 2014 році наш земляк знову почав служити у Збройних Силах України – на Харківщині та Миколаївщині. Разом із товаришами по зброї виконував конституційний обов’язок у зоні АТО на Луганщині. Життя Олексія Олександровича обірвалося 23 липня 2016 року.

Олександр Петрович Бережанський із Ланцевого після строкової служби працював у місцевих фермерських господарствах. Із 2016 року – у лавах Збройних Сил України на Донбасі у зоні проведення Антитерористичної операції, згодом – у зоні операції Об’єднаних Сил.

 Солдат окремої бригади O.С. Бережанський загинув під час виконання бойового завдання на Луганщині. Це сталося 26 серпня 2018 року поблизу села Кримського.

Олександр Бережанський нагороджений медаллю «Захиснику Вітчизни». На Меморіалі Слави у селі Ланцевому урочисто відкрито пам’ятний знак на честь захисника України.

Восьмий воїн-земляк, котрий поліг за мирне небо над нами – Олександр Петрович Лук’янець. Він народився 22 серпня 1979 року на Херсонщині. У 1980-му сім’я переїхала у наше Шевченківське. Закінчив тут середню школу. Потім із села поїхав навчатися у Бердянськ.

Із 1999-го наш краянин став служити у Збройних Силах. Виконавши обов’язок справжнього мужчини перед Україною, Олександр Лук’янець повернувся у Шевченківське, адже це його рідне село. Пізніше подався у Маріуполь. У столиці Північного Приазов’я створив сім’ю. Із дружиною виховував доньку.

У 2014 році О.П. Лук’янець знову почав служити в Українській армії. Спочатку частина дислокувалася у Херсонській області, а згодом – на Сході України, у зоні Антитерористичної операції (АТО). У 2018 році (квітень) замість АТО на території Донецької та Луганської областей розпочалася Операція об’єднаних сил (ООС).

Життя його обірвалося 15 листопада 2018 року. Із початку неоголошеної війни на Сході України це була третя втрата для Шевченківського – після Олексія Циганкова й Анатолія Лівика. Олександр Лук’янець став третьою жертвою Вітчизняної війни за незалежність України серед шевченківців. Ще три односельця втратило наше славне містечко: Володимира Гнатушу, Миколу Шумейка й Олексія Люлюка.

Олександра Лук’янця поховали у Шевченківському. Проводжали воїна в останню дорогу крім рідних, односельців, друзі, бойові побратими-солдати 56-ої мехбригади.

Біографічні дані про героїв нашої землі збирав в однополчан рідних, друзів і волонтерів, у т. ч. і під час похоронів п’ятьох воїнів-земляків.

Костянтин ПРИЧИНЕНКО.

На фото : Микола Шумейко, який загинув під Іловайськом.

Більмак

Пологівський район