Святиня Запоріжжя тремтить від невизначеності

Святиня Запоріжжя тремтить від невизначеності

Влітку 1843 року Великий Кобзар побував в Олександрівську (нині – Запоріжжя). Він квартирував у Прокопа Булата в селищі Вознесенівка, яке стало частиною міста й дало назву одному з його районів. Звідси син Прокопа повіз Тараса Григоровича човном на Хортицю. Краєзнавці й тепер покажуть туристам стежку, якою поет ішов по острову. А в Булатів він відпочивав не в хаті, а під великою грушею, вік якої, за свідченням деяких біологів, нині сягає понад 290 років. Тепер висота цього дерева дорівнює 14 метрів, обхват стовбура – 362 сантиметри.

У самому Запоріжжі не так багато давніх історичних пам’яток (не беру до уваги Національний заповідник «Хортиця»). У місті це – колишня міська дума (нині – обласний краєзнавчий музей), електростанція початку ХХ століття, старий залізничний вокзал, де зупинялася Леся Українка, подорожуючи до Криму (нині – станція Запоріжжя-2). Є близько десятка двоповерхових будинків кінця ХІХ – початку ХХ століть (більшість – у плачевному стані). Ось і все… Тому груша, під якою відпочивав Тарас Шевченко, для багатьох запоріжців є святинею й пам’яткою як природи, так й історії.

А як же ставиться до неї місцева влада? 22 вересня 1982 року рішенням Запорізького облвиконкому №431 (дод.2) Тарасова груша визначена як пам’ятка природи й передана під охорону Орджонікідзевському (нині – Вознесенівському) райкомунгоспу.

У рішенні вказали наступне:

«5.1. У місячний термін позначити кордони нових пам’яток природи… встановити охоронні щити та вказівники. Забезпечити постійний контроль за збереженням природи.

5.2. Не допускати господарської діяльності на території пам’яток природи, яка б порушувала їхній заповідний режим.

Контроль за виконанням цього рішення покласти на виконкоми районних Рад народних депутатів, обласну інспекцію з охорони природи».

На Тарасову грушу видали й паспорт №122, охоронне зобов’язання №437, в якому зазначається, що цей заповідний об’єкт входить до природно-заповідного фонду України й охороняється як національне надбання.

Окремо наголошується, що «у разі зміни форми власності на землю… землевласники зобов’язані забезпечувати режим охорони й збереження з відповідною перереєстрацією охоронного зобов’язання».

Документи гарні. І якщо обласний департамент і міське управління культури мають на меті розвиток туризму – груша може стати одним із визначних об’єктів. Але… Час від часу містом поширюються чутки, що територію, де росте це дерево, скоро забудують, а грушу просто знищать. Так це чи ні, хотіли з’ясувати просвітяни на чолі з Анатолієм Ажажею. Та наткнулися на відписки чиновницької бюрократії й мовчанку орендаря. Щодо режиму охорони й збереження, то ділянка навколо груші просто заростає бур’янами, а саме дерево тремтить від невизначеності. І тільки просвітяни іноді збирають людей, аби прибрати там територію. Звісно, такий стан непокоїть небайдужих активістів. Адже в Запоріжжі дуже швидко знищуються зелені насадження. Наприклад, не зважаючи на протести містян, уже наказав довго жити парк Яланського. Чи та сама доля чекає Тарасову грушу?

Ось що сказав кореспондентові представник Запорізької обласної організації “Просвіта” Анатолій Ажажа:

– 9 жовтня, в приміщенні обласного об’єднання товариства «Просвіта» відбулася зустріч представників громадських організацій, громадян міста, на якій обговорили стан унікальної пам’ятки природи, відомої як Тарасова груша. Заповідний об’єкт, по відношенню якого влада, як свідчать документи, «зобов’язана забезпечити режим охорони і збереження», не є нині захищеним, упорядкованим і доглянутим. Підтвердженням цьому є не лише сміття й бур’ян довкола, з яким самостійно і вручну намагаються впоратись небайдужі громадяни. Непокоїть також і відсутність реагування на листи і звернення, надіслані до керівництва Вознесенівського району, також на ім’я недавнього міського голови Володимира Буряка, на адресу орендаря земельної ділянки ПП “СТЕРК” (директор Марина Миколаївна Залозна), місто Київ. Намічені невідкладні заходи: офіційне встановлення дійсних фізичних параметрів груші й виправлення невідповідностей у паспорті; очищення крони дерева від сухого гілля для зменшення парусності в екстремальних погодних умовах; підготовка й направлення листів до вищих органів державної влади; широке інформування української громадськості.    

Так, вирішили просвітяни звернутися до різних владних інстанцій: Міністерства культури, облдержадміністрації, міської ради та інших. Чи достукаються до чиновників, яким гроші дуже часто затьмарюють розум? І чи ті допоможуть зберегти національну святиню? Ваш покірний слуга в цьому дуже сумнівається.

Пилип Юрик