На початку лютого моєму брату Володимиру Яремчаку виповнюється 55 років. Я вирішив розповісти про його життя, а йде він своєю дорогою чесно, у невтомних трудах, як мовиться, на “дві п’ятірки”. І, принагідно, хочеться згадати наш славний рід, прадідівські корені.

Серед листів, що надходять на наш конкурс, цей, безумовно, – особливий. І не лише тому, що його надіслав учасник антитерористичної операції Максим Тютюнников. Виявляється, серед переселенців зі Сходу країни, яких тепер так багато в нашій області, є… чотирилапі. Й ажніяк не тимчасові! Бо не може бути “тимчасовою” справжня людська доброта.

В обласному краєзнавчому музеї днями вітали друзів-меценатів і приймали від них нові дарунки. Хто б міг подумати, що настільки позитивна та приємна подія може спонукати до сумних роздумів…

Із усього життя Ганні Хомівні найбільше врізалося в пам’ять воєнне лихоліття. Її як дружину червоноармійця-офіцера влада “нового порядку”, що встановилася з приходом у село окупантів, не просто переслідувала. Видали зайди паспорт, у якому на всіх сторінках стояв великий штамп: “Комуніст”.

Тамара Іванівна Герасименко завжди з тривогою стежить за повідомленнями з Донбасу. Там, у гарячій точці, перебуває її старший син Дмитро. Він пішов добровольцем у перші дні мобілізації – у березні 1914-го. Спочатку командував ротою, а тепер – 23-ім окремим мотопіхотним батальйоном.

До редакції “Запорізької правди” надійшов лист від пенсіонерки (70 років) із села Новопетрівка Запорізького району Світлани Семенівни Моісеєнко, яка поділилася з нами своєю проблемою. Їм поміняли електролічильники на вуличні, а ті виявилися бракованими – постійно горять дроти і через закопчення не видно показників.

Розпорядженням голови обласної ради від 01.12.2015 №382-н Олександр Анатолійович Лобас, підполковник, командир військової частини польової пошти В6266 (37-го батальйону територіальної оборони) за проявлену особисту мужність, героїзм, стійкість та рішучість при виконанні військового обов’язку в умовах, пов’язаних із ризиком для життя, та з нагоди Дня Збройних сил України був нагороджений орденом “За заслуги перед Запорізьким краєм” ІІІ ступеня.

Домашній улюбленець запоріжця Едуарда Бобровицького – тхір. Чи, точніше, фретка. Це слово походить із польської мови – адже саме з Польщі в Україну завезли перших домашніх тхорів. Тваринку нази-вають не тільки фретка або фредка, а ще й фуро – від латинського наукового Mustela putorius furo.

НАЙЦІННІШИЙ для українських воїнів-захисників скарб – дитячі листи і малюнки із теплими побажаннями від щирого серця, які любовно зібрали шестикласники Запорізької гімназії №31, доправили нашим хлопцям на передову автори цієї публікації.

(Закінчення. Початок у номері за 31 грудня 2015 р.)

ТРИ “НЕПРИСТУПНИХ” РУБЕЖІ

До оборони нашого міста на Дніпрі загарбники готувалися дуже ретельно. Під загрозою розстрілу цілодобово примушували місцевих жителів, військовополонених і власні тилові частини рити траншеї. З Німеччини прибували досвідчені сапери й інженерні батальйони. За наказом Гітлера вони мали укріпити Нікополь, Марганець й особливо Запоріжжя, перетворившиїхна неприступні фортеці. Фашистські генерали намагалися зберегти та підготувати свої дивізії та полки. Командував усіма військами фельдмаршал фон Манштейн. Він запевнив Гітлера, що саме в Запоріжжі він помститься за Сталінград і Курськ.