Не допустити послабшання співчуття європейців до українців

Бернхард — частий гість в Запоріжжі. Він став добрим другом Центру журналістської солідарності, де його завжди радо зустрічають, допомагають у роботі, надають захисне спорядження та підтримують у пошуку тем для нових матеріалів. Саме з цього Бернхард і почав свою розмову на зустрічі із запорізькими колегами під час свого чергового візиту до нашого міста. - Власне, кожен свій приїзд до Запоріжжя я починаю з Центру журналістської солідарності, бо це простір, створений для допомоги журналістам під час війни. Тут не тільки є все необхідне для роботи. Тут завжди нададуть потрібну інформацію, підкажуть цікаві теми, допоможуть організувати зустрічі з людьми. Це дуже добра і важлива справа. Я щиро вдячний колегам з Центру журналістської солідарності. Німецький колега розповів запорізьким медійникам про свою роботу та творчі плани. В нашому місті в цей свій приїзд журналіст працює над кількома резонансними історіями. Зокрема, він готує розлогу статтю про людину, яка пережила окупацію та неволю в російській тюрмі, а вибравшись до Запоріжжя, створила громадську організацію і допомагає землякам, які виїхали з окупованої території. А також інтерв’ю з католицьким Епископом Яном Собіло, репортаж про менонітську спадщину Запорізького краю. Під час свого перебування у Запоріжжі Бернхард також взяв участь у тренінгу з мінної безпеки, організованому рятувальниками. Вражений побаченим і почутим, він зізнався, що дізнався багато нового. Особливо його вразила інформація про те, що вибухові пристрої росіяни маскують під звичайні предмети: телефони, іграшки, книжки, рюкзаки. А сучасні бойові дрони, як виявилося, можуть скидати не лише міни, а й інші типи вибухівки. - Світ втомився від війни. Інтерес до цієї теми за кордоном, на жаль, поступово згасає. У Німеччині українське питання вже не на перших шпальтах. Співчуття до українців слабшає. Саме тому я роблю все, аби нагадати читачам, що боротьба триває що, українці воюють не тільки за свою свободу, вони захищають і Європу, - говорить Бернхард. Його публікації в німецькій пресі, які він готує під час своїх відряджень в Україну, залишаються важливим джерелом правди про війну для багатьох європейців. За три останні роки Бернхард Классен опановував українську мову, навіть здав екзамен, показав високий рівень, він глибоко занурювався в нашу культуру, традиції та щоденну реальність. Його робота - це не просто журналістика, це місія правди й солідарності. - Іноземець, який вивчив українську, вивчає пісенну творчість, аби не втратити себе у вирі воєнної дійсності - це більше, ніж жест підтримки. Це справжня емпатія, якої часто бракує навіть серед наших співгромадян. Контраст очевидний: поки одні іноземці з повагою й любов’ю відкривають для себе українську мову й культуру. Україна сьогодні потребує не лише зброї, а й слова, правди й співчуття. І такі люди, як Бернхард Классен, показують світу, що бути на боці добра - це свідомий вибір, незалежно від національності чи паспорта, - поділилась своїми думками після зустрічі з німецьким колегою гуляйпільська журналістка Тамара Борт. На цю зустріч Бернхард Классен приготував для друзів з ЦЖС сюрприз: він здивував нас не лише як журналіст, а й як музикант і тонкий лірик. У кожну свою поїздку німецький журналіст тепер бере із собою гітару. Журналісти були щиро вражені майстерністю і душевністю виконання німецьким колегою українських відомих пісень «Рідна мати моя», «Смерекова хата» та авторської пісні Бернхарда німецькою мовою про зірки, яким байдуже земна суєтність, бо вони освітлюють шляхи у Вічність. На згадку запорізькі медійники зробили німецькому колезі декілька презентів: журналіст і письменник Пилип Юрик вручив гостю свою поетичну збірку про наших воїнів з промовистою назвою «Орлині душі», кишенькову ляльку-мотанку медійниці з Енергодару Алли Шамрай, авторський сувенір - янголів ручної роботи від запорізької тележурналістки Наталки Маренко, яка мешкає зараз в Дрездені.