Військові журналісти про особливості професії

До початку повномасштабного вторгнення рашистів Сергій Скібчик мав вже близько 25 років журналістського стажу, і чотирнадцять з них був редактором доволі успішної газети «Володимирецький вісник» в Рівненській області. Колектив тоді започаткував цілу низку креативних проектів, відкрив два сайти, зумів вибороти фінансову і професійну незалежність, відстояти власне приміщення попри спротив місцевої влади, а сам Сергій зажив слави незговірливого редактора, бо, незважаючи ні на які перепони, відстоював інтереси журналістів і свободи слова. Як підсумок – газета значно зміцнила свій авторитет і дуже суттєво розширила коло читачів. Та все це тепер для Скібчика у минулому, за яким він, нині військовий прес-офіцер ЗСУ, звичайно ж, сумує. - Ви знаєте, я давно не був у такій обстановці. І зараз особливо гостро зрозумів, як мені дійсно не вистачає ось такого дружнього відкритого спілкування з колегами, - ділиться першими враженнями Сергій Скібчик. – Адже через війну я певним чином відірваний від цивільної журналістики та звичних колись спілкувань в професійному колі, тому я дуже радий бути запрошеним на подібний захід. Війна в моєму житті розпочалася ще у 2014 році, коли я вирушив на Схід України з журналістською місією інформування громадян щодо війни. Мені дехто говорив: «Навіщо ти з Рівного їдеш на Донбас? Мовляв, війна – це ж так далеко!» Ще тоді я відчув, як Україну ділять на «східну» та «західну». Це дало розуміння, наскільки важливо мені, як медійнику, займатися розповсюдженням правдивої інформації, - говорить прес-офіцер. Після повномасштабного вторгнення Сергій Скібчик вирішив «змінити перо на автомат» та долучитися до Збройних Сил України. Його мобілізували як військового водія на старий «ЗІС». Так що до нинішньої посади прес-офіцера, на яку був призначений в березні 2023 року, довелось Сергію проїхати сотні фронтових кілометрів. - Прес-служба - це комунікаційний майданчик між військовими, волонтерами і журналістами, - розповідає про особливості своєї роботи Сергій Скібчик. Але для того, щоб успішно забезпечувати журналістів контентом, часто доводиться займатись організацією зборів на потреби бійців. Також я ще і сам пишу (бо хіба журналіст може без цього?) інформаційні матеріали для своєї 65-ї бригади та для різних видань Прес-офіцер дав декілька порад для журналістів, які виїжджають до 2га «гарячих точок». Так, на переконання Сергія, дуже важливо чітко прописувати редакційне завдання, щоб можна було його максимально конкретизувати і організувати виконання в бойових умовах, за можливості. треба мінімізувати кількість людей в команді. Чим їх більше, тим більше ризик потрапити під обстріли і, в кращому випадку не виконати завдання, а в гіршому – постраждати. Щоб цього не відбулося, також дуже важливо перебувати поруч з прес-офіцером. Бо на час роботи журналістів він ще й охороняє їх від дронів, маючи з собою спеціальну зброю. І, звичайно ж, дотримуватись у спілкуванні з людьми етичних норм. Розповідь колеги продовжив фронтовий журналіст і добрий товариш Сергія Скібчика (їм вже не раз доводилось працювати разом) Андрій Андрієнко. Тему війни він почав висвітлювати у 2018 році, працюючи репортером у газеті «Діловий Слов'янськ», готував фоторепортажі з лінії розмежування. З першого дня повномасштабного вторгнення росіян - Андрієнко на фронті. Наразі він співпрацює з багатьма міжнародними та українськими виданнями. Андрій знімає свої фоторепортажі в найгарячіших точках Донеччини і на запорізькому напрямку. Герої його знімків не тільки військові, а й жителі прифронтових територій. - Головний принцип моєї роботи – фотографія повинна нести максимум інформації, відображати правду війни. Одну з кращих в цьому сенсі світлин мені вдалося зняти на четвертий день війни під час евакуації людей на Краматорському залізничному вокзалі. Це фото прощання молодого прикордонника з коханою. Воно було опубліковане в Associated Press, його побачив увесь світ. З часом я дізнався ім'я незнайомців у кадрі - це військовий Віталій та його тоді ще дівчина Альбіна. Пара нині одружена, - говорить Андрій. - Ця фотографія вразила багатьох людей по всьому світу, а деякі митці навіть надихнулися нею. Зі мною зв'язався литовський художник Лінас Казюленіс, попросивши дозволу на відтворення світлини у вигляді муралу на стіні Вільнюської військової академії. Наразі цей мурал вже існує. Світлина також надихнула шведського музиканта на створення композиції про війну. Це була гарна творча вдача. Але війна для фоторепортера – це, насамперед, повсякденна важка робота, сотні знімків буквально на ходу, протягом кількох секунд, коли надовше не можна зупинятися, і треба «спіймати» кадр, кілометри пройдених пішки шляхів, які прострілюються, спілкування з бійцями на фронті і з людьми на прифронтових територіях. І воно не завжди легке, бо ці люди багато пережили, не завжди готові про це розповідати чи фотографуватись. І це треба мати на увазі, - підкреслює Андрій Андрієнко. Він вважає етичні принципи важливим аспектом фоторепортажу. На його думку, перед зйомкою журналіст має отримати дозвіл на її проведення. І бути максимально чутливим у спілкуванні. Зустріч була надзвичайно корисною і цікавою для журналістів. Саме про це говорили її учасники. - Для мене і моїх колег, які виїжджають на зйомки чи на підготовку матеріалів на лінію фронту та на прифронтові території, ця зустріч була дуже інформативною. Поради військових журналістів - це безцінний досвід, це певні напрацьовані принципи військової журналістики, з якими нам раніше не доводилося стикатися, і які допоможуть краще зробити свою роботу і при цьому залишитися живими і неушкодженими, - відзначила Катерина Рождественська, молода журналістка, засновниця і головний редактор нового Інтернет-видання «Сода». Надихнулася зустріччю і доцентка факультету журналістики Запорізького національного університету Олена Усманова, яка готує молоді журналістські кадри. - Робота в військовій прес-службі є особливо кропіткою, неймовірно складною та небезпечною, проте для багатьох, мабуть, й непримітною. Завдяки цій зустрічі та розповіді Сергія Скібчика, я набагато глибше зрозуміла аспект налагодження комунікаційних каналів між військовими, волонтерами та журналістами, - ділиться вона враженнями - Також вражає досвід і специфіка роботи Андрія Андрієнка, вплив його фотографій на громадськість. Я дуже тішуся, що Сергій Скібчик на моє прохання висловив готовність співпрацювати з нашим факультетом журналістики та сподіваюся, що найближчим часом студенти отримають можливість дізнатися більше про роботу військових прес-офіцерів та аспекти журналістською діяльності в умовах війни. Юлія Матковська, студентка факультету журналістики ЗНУ Фото Дар’ї Зирянової та Ніни Деркач