Журналістське слово у висвітленні історії запорозького козацтва- вагоме.

- Важливе для себе я почула, - каже Віталіна Московцева- Дорошенко. - Пан професор звернув увагу журналістів на те, що від самісінького початку козацтво (не лише запорозьке) – це форма самоорганізації населення. Тобто люди бралися вирішувати свої проблеми, не очікуючи милостей від доброго царя, від мудрих начальників або від турботливої держави (сподіваюся, ви відчули відтінок іронії). Таким чином утворювалися козацькі загони, які переросли у Військо Запорозьке і, зрештою, як ми кажемо, стали «колискою української державності» на дуже великій території. Виходить, в Україні маємо унікальну ситуацію. Держава утворювалася не зверху вниз, а знизу вверх. Саме такий висновок я зробила для себе. Звідси й відповідь на надзвичайно важливе запитання, що пролунало на початку зустрічі Володимира Мільчева із представниками ЗМІ: який вплив запорозького козацтва на те, якими ми є зараз? І чому нашим сусідам таким нестерпним здається мати у себе під боком незалежну й самостійну українську державу, де народ замість того, щоб коритися, у певні моменти береться сам вирішувати свою долю. Так, принаймні, я зрозуміла суть спілкування шановного історика із журналістами. Як наголосив пан Володимир, не треба асоціювати Україну з нещасною шевченківською Катериною: «Годі скиглити! На поразках нічого хорошого не побудуєш». Навряд чи хтось стане із цим сперечатися. Особливо з тих, хто пов’язав своє життя із запорізькою землею, і в кому вирує козацький дух. Володимир Мільчев наголосив, що при висвітленні тем козацтва журналістам треба бути дуже уважними, щоб уникнути міфологізації, тобто створення такої інформації, в якій імідж об’єкта обростає все новими і новими атрибутами, що підсилюють і спрямовують його вплив на маси. Насправді ж інформація повинна налаштовувати споживачів на те, що потрібне саме на цей момент. Професор розказав про рівні подачі, вибір теми, проблеми вибору джерел у сучасному інформаційному просторі, коли багато документів залишилося в музейних архівах на ворожій території, й чи можна користуватися ними взагалі. – Рекомендую братися за малознані сюжети, - каже професор, - історичне краєзнавство та історична біографістика стануть вам в нагоді при підготовці матеріалів про героїв сьогодення, які зараз виборюють свободу України на полях війни. Задача істориків та журналістів – фіксувати всі факти, щоб потім мати документальні підтвердження злочинів рашистів на нашій землі, за які вони ще будуть відповідати після перемоги. На добру згадку про зустріч журналісти презентували професору Мільчеву свої книжки на історичну тематику: Наталія Кузьменко – «Легенди острова Хортиця», Пилип Юрик – «Замість дітей своїх».