Він народився 6 березня 1969 року у Вільнюсі. 1993 року закінчив Литовську академію музики і театру. Ще студентом голосно заявив про себе, отримавши головний приз знаменитого Единбурзького фестивалю. 1998 року створив у Вільнюсі власний незалежний театр. Оскар Коршуновас нагороджений офіцерським хрестом ордена князя Гедемінаса, шведським орденом Полярної зірки, польським “Золотим хрестом”, французьким Орденом мистецтв і літератури... Він здійснив таку кількість постановок (не лише в Литві, а й у Франції, Німеччині, Італії, США, Аргентині, Австралії, Японії та інших країнах), що мимоволі дивуєшся його режисерській працездатності. Взимку 2021-го Коршуноваса призначили художнім керівником Литовського національного драматичного театру, та він недовго утримався на цьому посту. Як на мене, звільнення художнього керівника “через недисциплінованість” виглядає скандальним.
До речі, саме Оскарас Коршуновас виступив постановником проєкту “Свідоцтва українських жінок” на сцені Литовського національного драмтеатру. Це документальна вистава за розповідями біженок від війни, котрі знайшли притулок у Литві. Зокрема, до неї увійшли і мої власні спогади про евакуацію у березні 2022-го. Режисер-модерніст, який володіє складною сценічною мовою, цього разу був гранично лаконічним. “На думку Оскараса Коршуноваса про війну зараз треба говорити суто документально, не вдаючися до театральних ефектів”, - писала я у “Литовському щоденнику” в жовтні минулого року. Дійсно, у “Свідоцтвах” все було зрозуміло, просто і конкретно.