“Литовський щоденник”: Як дивитися телевізор, якщо телевізора немає?

Літній чоловік уже “надивився”: наприкінці лютого і в березні 2022 року ховався із дружиною в темному підвалі, стіни якого тремтіли від вибухів. Його знайомі гинули, його близьких грабували і піддавали знущанням окупанти... Тепер В’ячеслав у Литві. Вибірково дивиться в Інтернеті “Голос Америки”, передачі політолога Андрія Піонтковського, інформаційний марафон “Єдина Україна”. - Російське ТБ ми з дружиною не дивимося! - наголосив В’ячеслав. - Мене найбільше дратує брехня. Ні в кого її не терплю! Час і довіра — ось що треба молоді, - вважає Кирило Кременчук, котрий приїхав до Вільнюса за студентським обміном (до речі, рідне місто юнака — окупований рашистами Енергодар). Завантаженому навчанням студенту не до довгих передач із рекламними вставками, на них йому не вистачає часу. А що стосується довіри, то Кирило дивиться у Telegram-каналі програми тих блогерів, які, на його думку, говорять правду. Там же (або в YouTube) шукає фільми, що його цікавлять. Досить часто — українські. Як, наприклад, 12-серійний телефільм “Спіймати Кайдаша”. Коли Кирило починав навчання у Києві, він бачив цих акторів на сцені театрів: “Це чесна робота, а не халтура заради грошей”, - так він оцінює їхню гру в серіалі. А студентка Іларія Єрмак через Інтернет проглядає новини на одному з найпопулярніших литовських телеканалів GO-3: так вона вдосконалюється у литовській мові та отримує корисну інформацію. Водночас у Telegram Іларія слідкує за подіями в Україні. В неї навіть підключено оповіщення про повітряні тривоги: - Коли щось трапляється, одразу телефоную мамі, бабусі... 22-річна режисер монтажу Юлія Довга теж щодня шукає в Інтернеті, насамперед, новини з батьківщини. Але це можуть сказати про себе майже всі українські біженці від війни. З цих новин для них починається кожен ранок. Причому, і молоді, і старі хочуть дивитися передачі українською мовою — навіть якщо вдома розмовляли російською. Але смаки все-таки розходяться: молодь цікавиться гострим, динамічним контентом. А для українців середнього і старшого віку (серед яких переважають жінки) фільмі та телепередачі — своєрідні “ліки від туги”, заспокійливий засіб. - У мене немає ані телевізора, ані комп’ютера — лише кнопковий телефон. Але якби я могла, то дивилася б старе кіно, - зітхає пенсіонерка Любов Кулакова, котра приїхала до Вільнюса із Запоріжжя. - Дивлюся в Інтернеті фільми про кохання. Особливо мені подобаються мелодрами, - ділиться 65-річна Валентина Мар’ясова. - Легке кіно і фільми про Бога, практики медитації, класична музика, - окреслює коло своїх інтересів 62-річна Тетяна Суркова. - З того, що сподобалося мені останнім часом, - український міні-серіал “Століття Якова”, трагікомедія “Мої думки тихі”. Дуже добре, що в YouTube з’явилася “Біблія на кожен день” українською мовою. Зрозумійте: хочеться слухати і дивитися наше, українське.

Навесні 2022-го, коли хлинула перша хвиля біженців, у Литві можна було підключити київський міжнародний телеканал “Україна 24”. Але через п’ять місяців після початку повномасштабного вторгнення його власник - металургійний магнат Рінат Ахметов - відмовився від ліцензії. Інших доступних каналів з українським контентом у Литві немає. Російськомовні канали у країні теж відсутні. Частку литовської території “накриває” російське телебачення, але цілком зрозуміло, що українців від нього нудить. Тож, телевізори біженцям дійсно не потрібні. Віталіна МОСКОВЦЕВА-ДОРОШЕНКО, “Запорізька правда”